- •Предмет та структура дитячої психології
- •Поняття про онтогенез людини
- •3. Основні закономірності психічного розвитку людини.
- •4. Передумови, умови і рушійні сили психічного розвитку дитини.
- •5. Рушійні сили психічного розвитку
- •6.Принципи вивчення психіки дитини.
- •7. Класифікація методів дитячої психології.
- •8. Спостереження як метод дитячої психології.
- •9. Експеримент у дитячій психології.
- •10.Методи бесіди та вивчення продуктів діяльності дітей.
- •11. Вивчення психічних особливостей дитини педагогом
- •12. Роль біологічних і соціальних факторів у психічному розвитку дитини
- •13. Проблема вікової періодизації психічного та особистісного розвитку дитини
- •14. Вікова періодизація психічного розвитку дитини від народження до закінчення школи
- •15. Анатомо-фізіологічні особливості новонародженого, значення рефлексів у житті новонародженого
- •16. Особливості розвитку органів чуття новонародженого
- •17. Розвиток емоційної сфери новонародженого
- •18. Криза новонародженості
- •19. Немовлячий вік та його особливості
- •20. Загальна характеристика психічного розвитку немовлят
- •20. Загальна характеристика психічного розвитку дітей раннього віку
- •21. Роль рухової активності у психічному розвитку дитини
- •22. Мовленнєвий та когнітивний розвиток дитини першого року життя
- •23. Особливості психічного розвитку дітей раннього віку.
- •24. Ранній вік і його значення у подальшому розвитку дитини
- •25.Формування предметної діяльності у ранньому дитинстві
- •26. Зародження нових видів діяльності у ранньому дитинстві
- •27. Розвиток спілкування з дорослими і однолітками
- •28. Розвиток мовлення дитини раннього віку
- •29. Новоутворення пізнавальної сфери у період раннього дитинства
- •30. Передумови формування особистості у ранньому дитинстві. Криза трьох років
- •31. Психологічні особливості образотворчої діяльності дошкільника
- •32. Трудова діяльність дитини дошкільного віку
- •33. Становлення навчальної діяльності в дошкільному віці
- •34. Умови розвитку навчальної діяльності дітей в дошкільному віці
- •35. Спілкування дитини з дорослими і однолітками
- •36.Особливості спілкування дитини з дорослими
- •37. Форми спілкування дошкільників з однолітками. Конфлікти між дітьми і їх причини.
- •38. Розвиток пізнавальних процесів дошкільника
- •39. Особливості уваги дітей дошкільного віку
- •40. Мовлення і його розвиток у дошкільному віці
- •41. Сенсорний розвиток дошкільників
- •42. Мислення і його види у дошкільному віці
- •43. Розвиток пам’яті
- •44. Формування уяви у період дошкільного дитинства
- •45. Розвиток емоцій і почуттів у дошкільному віці
- •47. Управління розвитком волі у дошкільників
- •48. Розвиток мотиваційної сфери і формування самосвідомості дошкільника
- •49. Розвиток здібностей дошкільника
- •50. Самосвідомість і самооцінка дошкільника
- •51. Управління розвитком самосвідомості у дошкільників
- •52. Темперамент і характер дитини дошкільного віку
- •53. Вікові особливості виникнення і прояву різних властивостей темпераменту дошкільників
- •54. Психологічні особливості дітей різних типів темперамету
- •55. Характер дитини. Особливості формування характеру дитини
- •56. Психологічна готовність дитини до школи
- •57. Криза 6-7 років та формування внутрішньої позиції
- •58. Розвиток особистості у старшому дошкільному віці.
- •59. Основні компоненти готовності дитини до школи
- •60. Формування психологічної готовності до школи у різних видах діяльності
52. Темперамент і характер дитини дошкільного віку
Основою індивідуальності дитини є її природні особливості, обумовлені комбінаціями генів, певними анатомофізіологічними особливостями організму, головного мозку, органів чуття, властивостями нервової системи (типом вищої нервової діяльності, який є фізіологічною основою темпераменту).
Про належність дитини до певного типу темпераменту можна зробити висновок на основі аналізу її діяльності, поведінки, реакцій на різні впливи. Чим менша дитина, тим простішою і надійнішою є ця класифікація. Тип вищої нервової діяльності визначає не її зміст, а те, якою буде дитина - спокійною, зібраною, мобільною чи метушливою, імпульсивною, хаотичною.
Темперамент (лат. temperamentum - співвідношення частин) - стійке поєднання Індивідуальних особливостей індивіда, пов'язаних із динамічними аспектами психічної діяльності: Інтенсивністю, швидкістю, темпом, ритмом тощо:
Головними типами темпераменту є сангвістичний, холеричний, флегматичний і меланхолічний. Упродовж дошкільного дитинства змінюється співвідношення основних нервових процесів, вікових і типологічних особливостей дитини.
Вікові особливості виникнення і прояву різних властивостей темпераменту дошкільників
Уже з перших днів життя немовлята помітно відрізняються одне від одного, оскільки, як стверджують дослідники (Н. Касаткін), немає двох дітей з абсолютно однаковими властивостями нервової системи. Вони різняться спершу тим, як засинають і як переходять від сну до неспання. Типологічні відмінності дітей старшого віку особливо помітні в іграх, побутових справах, спілкуванні з дорослими й однолітками. Комбінація властивостей темпераменту виникає не відразу, а розгортається у певній послідовності, яка залежить від загальних закономірностей дозрівання нервової системи, ендокринного апарату, від специфічних закономірностей кожного типу темпераменту.
Тип темпераменту (симптомокомплекс властивостей) проявляється не з моменту народження, а з розвитком основних властивостей нервової системи. Перші ознаки темпераменту нормальної здорової дитини виявляються у тому, скільки і як вона кричить протягом доби, наскільки інтенсивні і швидкі ссальні рухи, скоординовані перші спонтанні рухи.
Поступове фомування темпераменту полягає у виникненні його властивостей у різному віці: тривожність (підвищена збудливість, страх) - у перші місяці життя; імпульсивність - на початку 2-го року життя; агресивність - у 2,5 роки. Не всі притаманні дорослій людині психічні властивості певного типу темпераменту і обумовлені ним індивідуальні психологічні якості помітні у дитячому віці.
Специфічними віковими особливостями нервової системи у переддошкільному і дошкільному дитинстві є слабкість, неврівноваженість збуджувального і гальмівного процесів, висока чутливість. Тому індивідуальні особливості темпераменту, що залежать від вікових особливостей, не вирізняються із загального фону. Нервова система у молодших дошкільників має багато ознак слабкого типу, що зумовлено їх віком. Це проявляється у швидкому виснаженні, низькій працездатності, підвищеній збудливості і чутливості, що зумовлює неадекватну поведінку, оскільки сила реакцій-дитини не відповідає силі подразника. Наприклад, у відповідь на спокійне зауваження дорослого вона плаче, викрикує образливі слова. Через підвищену збудливість діти під впливом емоційно насиченої ситуації (на святі, у театрі) кричать, встають зі своїх місць, порушують правила поведінки. Нерідко емоційні перевантаження дезорганізовують їхню поведінку. Мистецтво педагога полягає в тому, щоб захистити нервову систему дитини від перенапруження, забезпечити допустиму силу спрямованих на неї стимулів.
Знижена працездатність спричинює втомлюваність. Вона настає швидше, якщо діяльність не цікава, передбачає часту зміну подразників, багато нової інформації, складні або нездійсненні види діяльності, відбувається в численній групі. Перевтому спричинює також надто тривала концентрація уваги малюка на одному виді діяльності, її симптомами є зникнення у дитини інтересу до роботи, млявість, безініціативність, неуважність, розсіяний погляд, некоординовані рухи. Дорослий, вчасно помітивши ознаки перевтоми, повинен подбати про відпочинок малюка, чергування різних видів діяльності (розумових з практичними). Нерідко для запобігання втомі він залучається до діяльності дитини, допомагає швидше її завершити, а потім пропонує завдання, яке вимагає тривалішої активності.
Стійкість, працездатність нервової системи до 7-8-ми років досягає максимальної величини і пізніше майже не змінюється.
Для 7-річної дитини характерна слабкість збудження і гальмування, що проявляється у низькій витривалості, швидкій втомлюваності, оперативному виникненні охоронного гальмування - загальмовування дій під впливом подразника. Якщо дитина раптом починає порушувати правила, перестає слухати дорослого, брати участь у спільній діяльності, це означає, що її нервова система перевантажена і потребує відпочинку. Слабкість гальмування проявляється передусім у порушенні заборон, імпульсивності поведінки (наприклад, малюк вихоплює іграшку в товариша, залазить у калюжу, з'їдає чужу цукерку, знаючи, що цього робити не можна). Це особливо виражено у ранньому і молодшому дошкільному віці. З подорослішанням виникають стримувальні психологічні механізми, пов'язані з виконанням норм і правил поведінки. Дисциплінованість, організованість, відповідальність починають впливати на властивості темпераменту і змушують дитину стримувати імпульсивні бажання. Слабкістю гальмування обумовлені і передчасні реакції (наприклад, під час естафет, рухливих ігор малюк починає дію, не дочекавшись сигналу).
У дошкільному дитинстві процеси збудження і гальмування неврівноважені, тому поведінка дитини має ознаки темпераменту холерика. Неврівноваженість проявляється в нестійкості, мінливості реакцій, низькому контролі за своїми діями, частих змінах настрою, імпульсивності, легкому руйнуванні стереотипів поведінки. Зміна звичної обстановки погіршує самопочуття, спричинює захворювання, руйнування сформованих культурно-гігієнічних навичок, які, щоб стати стійкими, вимагають постійного підкріплення.
До вікових особливостей дітей дошкільного віку належить і більш швидке, ніж у дорослих, відновлення сил. У дошкільників (особливо молодших) слабко виражена і така властивість нервових процесів як інертність. їхня поведінка ситуативна, вони погано пристосовуються до будь-яких незручностей, обмежень у часі, часто забувають обіцянки. Звички дітей дуже нестійкі і швидко руйнуються.
З часом змінюється характер рухливості нервових процесів, який залежить у дитини від вікової слабкості, неврівноваженості збудження і гальмування, а також від своєрідного співвідношення сильного і швидкого поширення (гальмування) збудження (явище іррадіації) з дуже слабкою і повільною концентрацією цих процесів.
Із зміною співвідношення основних нервових процесів змінюється і співвідношення вікових і типологічних особливостей дитини. Старший дошкільник з урівноваженим типом нервової системи більш урівноважений, ніж раніше.
Для дитини характерне поєднання неврівноваженості зі слабкістю обох нервових процесів (збудження і гальмування). Вікові закономірності дозрівання властивостей загального типу, який у дошкільному віці характеризується відносною слабкістю, недостатньою інертністю і неврівноваженістю процесів збудження і гальмування, дають підстави стверджувати про існування специфічного вікового типу нервової системи у дітей.