- •Принципи, методи і форми управління інноваційними процесами. Управління інноваційними процесами здійснюється на основі таких принципів:
- •Методи управління інноваційними процесами:
- •Розрізняють три логічні форми інноваційних процесів підприємства:
- •Становлення теорії інноватики.
- •Особливості фундаментальної наукової діяльності.
- •Класифікація наукових досліджень
- •Інфраструктура інноваційної діяльності.
- •Ринкові механізми у галузі наукової та науково-технічної діяльності.
- •Національна інноваційна система.
- •Технопарки, технополіси, «інкубатори» інновацій. Технопарк
- •Технополіс
- •Інкубатор інновацій
- •Науково-технічне співробітництво.
- •Особливості розроблення, впровадження та реалізації стратегії нововведень.
- •Стратегії нововведень за поведінкою у ринковому середовищі
- •За ознакою «менеджерської поведінки» виділяють такі види стратегій
- •Стратегії нововведень на етапі створення інновацій
- •Стратегії впровадження і адаптації
- •Стратегії науково-технічної діяльності
- •Продуктово-тематичне, техніко-економічне, оперативно-календарне планування інновацій. Продуктово-тематичне планування інновацій
- •Техніко-економічне планування інновацій
- •Оперативно-календарне планування інновацій
- •Методи аналізу невизначеності та ризику.
- •Методи управління ризиками.
- •Обгрунтування економічної ефективності інноваційного проекту.
- •Показник відносної економічної ефективності капіталовкладень
- •Показники річної економічної ефективності
- •Оцінка впливу невизначеності на ефективність інноваційного проекту.
Стратегії нововведень на етапі створення інновацій
Стратегія передконкурентної консолідації. Використовується на ранніх стадіях НДДКР. Представляється двома субстратегіями — пільгового ліцензування (надання учасникам спільних НДДКР ліцензій за пільговими цінами, в цьому випадку патентом володіє вся система в цілому) і пропорційного доступу (передбачає співвимір розміру пільг і внеску підприємства в НДДКР).
Стратегія централізації. Проведення НДДКР здійснюється нау- ково-технічною організацією групи, напрям діяльності якої визначається органами управління групових виробничо-економічних систем у цілому.
Стратегія субцентралізації. НДДКР в групі поділені за окремими галузями, кожна з яких реалізує свою стратегію науково-технічного розвитку.
Стратегія децентралізації. Організації групи самостійно формують стратегії розвитку, організовують процеси досліджень і розробок силами власних підрозділів або замовляють їх на стороні.
Стратегії впровадження і адаптації
Стратегія повного життєвого циклу — в рамках структур здійснюються як НДДКР, так і впровадження, дифузія, рутинізація.
Стратегія кінцевих стадій — групові виробничі системи, які орієнтуються лише на стадії впровадження і наступні стадії. НДДКР проводиться за межами групи.
Стратегія вертикально-інтегрованих інновацій. Вибудовується стратегія таким чином, що підприємства групи доповнюють одне одного в інноваційному процесі. Кінцевий продукт доповнюється інноваціями проміжкових і комплектуючих продуктів. Ця стратегія повинна поєднуватися з централізованою і субцентралізованою стратегіями НДДКР.
Стратегія горизонтальної диференціації. Підприємства групи впроваджують ізольовані інновації.
Стратегії науково-технічної діяльності
Окремо класифікують інноваційні стратегії організацій, які продукують інновації. Для цих структур розроблення інноваційних нау- ково-технічних проектів є основним видом діяльності, а новації, готові до етапу впровадження, є основним видом продукції.
Інноваційні стратегії розрізняють залежно від виду розроблюваних інновацій (базисні, поліпшувальні та псевдоінновації) та залежно від форми реалізації науково-технічної продукції.
Виділяють три основні підходи до розроблення стратегії.
1.Інструментальний підхід — передбачає визначення цілей підприємства та засобів їх досягнення. Стратегія розглядається як план досягнення інноваційних цілей за допомогою визначених інструментів.
2.Адаптивний підхід — метою підприємства є пристосування до зовнішнього середовища, а стратегія використовується як адаптивний механізм.
3.Процесний підхід — зорієнтований на процес розроблення та реалізації стратегії, на аналіз взаємозв’язків та взаємозалежностей підсистем організації як складної системи, а тому є більш досконалим порівняно з двома попередніми.
Основоположним елементом інноваційної стратегії та визначальним елементом можливості організації здійснення інноваційної діяльності є інноваційний потенціал. Він являє собою сукупність елементів, які необхідні для вирішення конкретних виробничих завдань та відображають готовність організації до їх вирішення.
Саме розвиток інноваційного потенціалу дає змогу здійснювати розвиток усієї системи. Розвиток підприємства має стратегічний характер, оскільки розглядається як реакція на зміни в зовнішньому та внутрішньому середовищах. Рівень інноваційного потенціалу визначає можливості підприємства щодо застосування визначених інноваційних стратегій, отже, цей елемент підлягає обов’язковому оцінюванню в процесі розроблення стратегії інноваційного розвитку.