11). Радіочутливість та радіостійкість. Приклади.

У радіобіології рівноправними є два терміни, що характеризують відношення організму до іонізуючих випромінень, - радіочутливість: і радіостійкість. Вони взаємозв'язані і з різних боків характеризують одне явище. Якщо організм має високу радіочутливість, то він характеризується низькою радіостійкістю, і навпаки. Проте ці терміни треба розрізняти. Радіочутливість організму - це його здатність реагувати на мінімальні дози іонізуючої радіації. Радіостійкість - це здатність організму переносити високі рівні опромінення. Якщо для характеристики радіостійкості можна використовувати рівні доз, при яких після опромінення певна частина

організмів (наприклад ЛД50 - півлетальна доза, при якій гине і, відповідно, виживає половина організмів) або гинуть всі (ЛД100 - летальна доза), то оцінка радіочутливості поки що утруднена. Тому, характеризуючи радіочутливість різних організмів чи їх радіостійкість, звичайно застосовують один рівень доз. Радіочутливість частіше всього оцінюється за смертельною дозою. Приклади: бактерії і віруси здатні переносити величезні дози радіації (1000-10000 Гр) і при цьому зберігати свою життєдіяльність. У ссавців стійкість менша. Чутливіть клітин до опром залежить від швидкості процесів обміну та інтенсивності поділу клітин. У ссавців печінка, мязи, мозок, кістки, хрящі та сполучна тканина відносяться до резистентних, оскільки у дорослих тварин ці клітини проявляють низьку проліферативну активність. Клітини же кісткового мозку, гермінативні кліт яєчника та сім’яників, епітелій кішківника та шкіри є сильно радіочутливими.

12). Природні джерела радіоактивності. За звичайних умов будь-який організм найбільшу дозу опромінення отримує від природних джерел іонізуючих випромінювань, а саме – від природних радіоактивних елементів. Більшість з природних джерел радіації такі, що уникнути опромінення від них практично неможливо. Упродовж усієї історії розвитку Землі різні види іонізуючого випромінювання потрапляли на її поверхню з космосу або надходили у результаті розпаду радіоактивних речовин, які містяться в глибинах земної кори. Академік В.І. Вернадський наголошував, що життя на Землі виходить із двох джерел енергії – сонячного світла та енергії атомного розпаду. Опромінення від природних джерел іонізуючих випромінювань більшою або меншою мірою зазнає будь-який живий організм, зокрема і людина, бо наявність їхніх полів – невід’ємна властивість довкілля. У земній корі виявлено 340 ізотопів хімічних елементів, що мають радіоактивні ядра. З них близько 70 належать до важких металів. Усі елементи з атомним номером вищим за 80 є радіоактивними. Виділяють три групи радіонуклідів, що містяться в земній корі: - радіоактивні елементи, поява яких зумовлена ядерними реакціями із зарядженими частинками космічних променів − космогенні природні радіонукліди; - радіонукліди, походження яких, не пов’язане з важкими радіоактивними елементами − поодинокі природні радіонукліди; - радіонукліди, що входять до радіоактивних сімейств. Всі джерела радіації можна поділити на такі групи:

• природні джерела, які дають середні річні ефективні дози опромінення 2 мЗв (мілізіверти);

• джерела, які використовуються у медицині, середньостатистичні дози опромінення від який за рік складають близько 0.4 мЗв;

• радіоактивні опади, які приблизно дають за один рік дозу, що дорівнює 0.02 мЗв;

• атомна енергетика, доза опромінення від якої складає за рік 0.001 мЗв.

Більшість з цих джерел такі, що уникнути опромінення від них практично неможливо, тому що вони є природними джерелами радіації. Це перш за все:

• джерела земного походження, внутрішнє опромінення від який складає 1.325 мЗв;

• джерела земного походження, зовнішнє опромінення від який складає 0.35 мЗв;

• космічне зовнішнє опромінення, що складає 0.35 мЗв;

• космічне внутрішнє опромінення, яке значно менше й наближено складає 0.015 мЗв.