- •Дієслово як частина мови. Система дієслівних утворень в українській мові.
- •Загальнодієслівні граматичні категорії. Категорія виду дієслова. Корелятивні видові пари. Дієслова, що вживаються в одній видовій формі.
- •5. Типи дієвідмінювання. Загальна характеристика структурних класів дієслова.
- •6. Категорія часу дієслова. Теперішній час. Характеристика парадигми дієслова теперішнього часу. Пряме та переносне вживання часових форм.
- •7. Майбутній час доконаного і недоконаного виду. Характеристика парадигми дієслів майбутнього часу.
- •8. Минулий час доконаного і недоконаного виду. Давноминулий час. Характеристика парадигм.
- •9. Категорія способу дієслова. Дійсний спосіб. Взаємозв’язок дієслівних категорій і форм у теперішньому, майбутньому, минулому, давноминулому часах.
- •10. Особливості творення дієслівних форм наказового способу.
- •11. Значеннєва специфіка дієслівних форм умовного способу, особливості їх творення. Пряме та переносне вживання способових форм дієслова.
- •12. Граматичні категорії дієслова, що реалізуються в окремих дієслівних формах. Значення форм особи. Дієслова з неповною особовою парадигмою.
- •13. Безособові дієслова, їх граматичні властивості.
- •14. Інфінітив, його граматичні властивості.
- •15. Дієприкметник як неособове дієслівне утворення. Активні й пасивні дієприкметники. Особливості їх творення. Загальна характеристика парадигми.
- •16. Предикативні форми на -но, -то. Їх граматичні властивості.
- •17. Дієприслівник як неособове дієслівне утворення. Особливості творення форм теперішнього часу і минулого часу.
- •18. Морфологічні особливості, лексичне значення і синтаксична роль прислівника як частини мови.
- •19. Предикативні прислівники. Їх граматичні властивості. Поняття про модальні слова як окремий лексико-граматичний розряд.
- •20. Обставинні прислівники, їх семантико-синтаксичні та морфологічні особливості.
- •21. Означальні прислівники способу дії та міри вияву ознаки. Їх граматичні властивості.
- •22. Ступені порівняння якісно-означальних прислівників.
- •23. Ступені безвідносної міри якості якісно-означальних прислівників.
- •24. Явище адвербіалізації. Уживання прислівників у значенні інших частин мови.
- •25. Класифікація прийменників за походженням і морфологічним складом. Перехід інших частин мови у прийменники.
- •26. Функції й категоріальне значення прийменника. Зв’язок прийменника з відмінком. Типи відношень, що виражаються за допомогою прийменників.
- •27. Функції й категоріальне значення сполучників. Розряди сполучників за характером позначуваних ними синтаксичних відношень та за значенням. Сполучні слова, їх відмінність від сполучників.
- •28. Функції й категоріальне значення часток, їх розряди. Перехід інших частин мови в частки.
- •30. Відмінність між службовими і повнозначними словами. Питання про семантику службових слів.
16. Предикативні форми на -но, -то. Їх граматичні властивості.
Окрему групу пасивних дієприкметників становлять предикативні форми на -но (-ено), -то: завдання виконано, роботу зроблено. Утворюються предикативні дієприкметникові форми, як і пасивні дієприкметники, від основ інфінітива перехідних дієслів з додаванням суфіксів -н-, -ен-, -т- та суфікса -о-: прочитати – прочитано, сказати – сказано, збити – збито. Як і дієслова, керують іменниками і виступають у ролі головного члена безособового односкладного речення.
17. Дієприслівник як неособове дієслівне утворення. Особливості творення форм теперішнього часу і минулого часу.
Дієприслівник – це незмінна дієслівна форма, яка об’єднує в собі ознаки дієслова і прислівника, вказує на додаткову дію і пояснює основну, виражену дієсловом. Це порівняно нова дієслівна форма, якій властива категорія виду і часу. Дієприслівники недоконаного виду теперішнього часу творяться від основи теперішнього часу за допомогою суфікса -учи: плавають – плаваючи, пишуть – пишучи. Дієприслівники минулого часу доконаного виду утворюються додаванням до основи інфінітива суфікса -вши (-ши): малювати – малювавши, нести – нісши. Вид дієприслівників визначається відповідною формою співвідносного дієслова: терпіти – терпівши (недоконаний вид), принести – принісши (доконаний вид).
Типове значення дієприслівників теперішнього часу полягає у вираженні додаткової дії, що відбувається одночасно з основною. У таких випадках основна дія виражається дієсловом недоконаного виду. Дієприслівники минулого часу, як правило, беруть участь у вираженні послідовності дій. Вони найчастіше позначають додаткові дії, які в часі свого перебігу передують основним. Дієприслівники часто переходять у прислівники, втрачаючи здатність керувати іменниками. Це найчастіше дієприслівники теперішнього часу типу стоячи, сидячи, лежачи та ін.
18. Морфологічні особливості, лексичне значення і синтаксична роль прислівника як частини мови.
У лексико-граматичній системі слів прислівник посідає особливе місце. Це специфічна частина мови, яка «виражає якісно-означальну характеристику чи означає різні обставини дії, стану або ознаки». За визначенням М.А.Жовтобрюха, Б.М.Кулика, прислівник є виразником якісної або кількісної ознаки дії чи стану, ознаки ознаки (тобто ступінь або міру вияву ознаки) і виступає в реченні в ролі обставини. Такої думки про прислівник як частину мови дотримується більшість мовознавців. При цьому додається, що прислівники – невідмінювані слова, хоча якісні прислівники мають форми ступенів порівняння. На відміну від іменника чи дієслова прислівник – відносно молода частина мови, що підтверджується його морфологічною строкатістю, тобто співвіднесеністю з іншими частинами мови.
На відміну від іменника, що виражає предметність, дієслова, що має категоріальні значення дії або стану, прикметника, що позначає ознаку предмета, значення прислівника є синтаксично зумовленим. О.В.Болюх у статті «Морфолого-синтаксичні особливості прислівника» розглядає значення прислівника як «транспоноване лексичне значення вихідних частин мови + семантика обставинних відношень» і вважає вираження предикатно-предикатних відношень основною спеціалізацією прислівника. Особливістю прислівника як похідної частини мови є його нечленованість на кореневу і релятивну (змінну) частину (флексію), тобто прислівник виступає одноформною лексемою, а отже, не має своєї парадигми відмінювання. О.В.Болюх подає поглиблене визначення прислівника як «морфологічно безкатегорійної частини мови», що «спеціалізується на вираженні різних обставинних значень, які реалізуються у найслабкішій прислівній некерованій або детермінантній позиції члена речення, функціонуючи як ознака ознаки, і є дериватом різного ступеня адвербіалізації від інших частин мови – прикметника, дієслова та іменника».
Основна синтаксична функція прислівника – обставина. Серед обставин, виражених прислівниками, вчені виділяють: власне обставини (місця, часу, причини, мети) і якісні обставини, що характеризують пояснюваний член за притаманним йому змістом, за його суттю і відповідають на питання як? Наприклад: Журно хиляться тополі (В.Сосюра). Осика раз у раз зітхає, осика сонно шелестить (П.Тичина). У найновіших дослідженнях відомих українських синтаксистів не ставиться під сумнів здатність прислівників виступати в ролі предиката. При цьому розрізняється функція прислівника у двоскладному й односкладному реченні. Прислівниковий складений присудок виділяється у двоскладних реченнях, якщо в позиції підмета виступає неозначена форма дієслова. Наприклад: «Стареньким і немічним зараз особливо тяжко вижити» (газ.). У предикативній функції вживаються тільки прислівники на -о, -е. Прислівники в односкладному реченні означають стан природи, фізичний чи психічний стан людини. Наприклад: тихо скрізь; мені сумно. І.Р.Вихованець називає їх «предикатами стану»