- •1 Основні способи освоєння людиною дійсності
- •2 Світогляд, його структура та роль в життєдіяльності людини і суспільства
- •3 Міфологія і релігія як історичні типи світогляду
- •4.Філософія як форма знання та історичний тип світогляду
- •Суть так званого основного філософського питання
- •6 Структура і функції філософії
- •7. Діалектика як теорія розвитку
1 Основні способи освоєння людиною дійсності
Необхідною умовою комфортного перебування людей у навколишньому світі та їх успішної життєдіяльності є освоєння цього світу. Освоювати будь-що – значить робити незнайоме знайомим, чуже – своїм, далеке – близьким. Способи освоєння бувають різними. Їх класифікація залежить від обраного критерію.
Базовими, основними способами освоєння людиною довкілля є:
– пізнавальний;
– практичний;
– духовно-практичний.
Вони внутрішньо взаємопов’язані між собою. При цьому кожен має свою специфіку у змістовному та процедурному планах.
Пізнавальний спосіб. Його метою є накопичення людьми знань про навколишню дійсність та самих себе. Індивід не народжується зі знаннями. Він набуває їх впродовж всього життя. Постійно нарощує, збільшує кількісно і поглиблює якісно. Свідомість функціонує саме через знання. Обсяг знань, якими володіє суб’єкт, та їх якість величезною мірою визначають ступінь його свободи як в конкретних сферах діяльності, де він реалізує себе, так і в цілому в суспільстві.
Практичний спосіб. Життя кожного індивіда, як і життя (буття) соціуму в цілому, має виражений практичний характер. Воно – це завжди практика, що реалізує, проявляє себе в різноманітних формах. Саме завдяки практиці (практичному ставленню до світу) людина змінює довкілля. Вона є єдиною живою істотою, яка пристосовується до довкілля шляхом пристосування його до (під) себе. Можна мати грандіозні мрії і великі плани, але якщо не здійснювати цілеспрямовану практичну діяльність у напрямі їх реалізації, то омріяне та заплановане так і залишиться феноменом свідомості і не буде втілене в реальній дійсності. Щоб досягти чогось, завжди потрібно докласти певних зусиль – інтелектуальних, емоційних, вольових і особливо практичних. Практикою люди змінюють світ і самих себе. Різноманітні технології, будівлі, дороги, транспорт, засоби комунікації, предмети побуту – результат конкретної практичної діяльності минулих і нинішніх поколінь. Без практики, як і пізнання, рух вперед не можливий.
Основними чинниками, що визначають напрями і характер практичного освоєння людьми світу, є знання, якими вони володіють, а також їх потреби та інтереси.
Духовно-практичний спосіб. Його суть – зміна людиною довкілля, але не шляхом практики, а лише на рівні власної свідомості. Люди рідко задумуються над тим, що фізично вони існують (проживають життя) лише у вимірі теперішності (тут і тепер). Але час невпинно «тече» –теперішність стає минулим, а недавнє минуле «відсовується» ще далі. Цей процес має об’єктивний характер. Від людини він не залежить. І все ж фізично постійно перебуваючи у стані «тут і тепер», люди здатні за допомогою свідомості виходити за межі теперішності. Свідомість дозволяє їм своєрідно членити потік часу – на теперішність, минуле і майбутнє.
2 Світогляд, його структура та роль в життєдіяльності людини і суспільства
В житті людини та її різноманітних об’єднань суттєво важливу роль відіграють не тільки знання, а й таке духовне утворення як світогляд. Воно тісно пов’язане із знаннями, але має інший зміст та інше призначення.
Світогляд – це система найбільш загальних знань і переконань людини щодо світу та свого місця у ньому. Основним питанням (і водночас проблемою) світогляду є питання про відношення людини до світу (відношення «людина — світ»). За допомогою світогляду суб’єкт здійснює своє самовизначення у довкіллі. І людина, і світ – явища поліморфні, різноаспектні.
Дане духовне утворення дозволяє дати відповідь на такі основні світоглядні питання:
1. Хто є Я (Я як людина)?
2. Що собою являє світ, в якому живе людина?
3. Як людина ставиться до цього світу?
4. Як світ ставиться до людини?
5. В чому сенс людського життя (ради чого живе людина)?
Питання не прості. І хоча індивіди формулюють їх для себе далеко не щоденно, без пошуку відповіді на них прожити життя неможливо. Коротко проаналізуємо ці питання.
Змістовними блоками світогляду виступають світоглядні знання, світоглядні переконання і світоглядні принципи. Ці утворення внутрішньо взаємопов’язані між собою. Від міри цього зв’язку залежать цілісність світогляду та його стійкість.
Світоглядні переконання – змістовне та ідейне ядро світогляду. Це один із проявів свідомості суб’єкта, сутнісною ознакою якого є його впевненість у істинності знань, якими він користується, та правильності обраних шляхів для досягнення поставленої мети. В переконанні внутрішньо поєднуються три компоненти – пізнавальний, емоційний та поведінковий.
Світоглядні принципи – своєрідний синтез світоглядних знань і світоглядних переконань. В них світогляд знаходить концентроване втілення. Це та основа, яка не тільки визначає, а й зумовлює характер і напрям поведінки людини в різноманітних життєвих ситуаціях
Можна говорити про різні види світогляду – буденний і теоретичний, індивідуальний і груповий.
В історичному плані виділяють основні історичні типи світогляду:
– міфологічний;
– релігійний;
– філософський.
Кожен із типів світогляду є розвернутим проявом відповідних історичних форм духовно-практичного освоєння людиною світу: міфології, релігії і філософії.