Лекции Укр культура

Новоселівка, Обільне, Григоріївка (друга), хутори Вибранівський, Туткевича, Манжоса.

В Юзівці самостійний прихід було відкрито 29 серпня 1883 р. з побудовою молитовного будинку й призначенням в його штат священнослужителів. Гроші на будівництво молитовного будинку дав бахмутський купець Степан Лобасов з умовою їх майбутнього повернення. Споруда була дерев’яною, вважалася тимчасовою, оскільки йшла підготовка до будівництва кам’яної споруди церкви на честь Преображення Господня. Молитовний будинок знаходився на кладовищі й прослужив 12 років. Потім за наказом Катеринославської Духовної Консисторії в 1895 р. його було закрито для богослужіння, але ще довго використовували як часовню.

Преображенська церква була побудована 1886 р. на кошти робітників, торговців й контори Юзівського заводу. Її будівництво обійшлося в 32 тисячі карбованців. Спеціально для церкви виготовляли цеглу на невеликому заводі недалеко від місця будівництва. Первісно церква була строгої кубічної форми з одним куполом. Пізніше, в 1893 р., до неї прибудовані трапезна, дзвіниця, чотири куполи й два приміщення для вівтарів з півдня й півночі від головного вівтаря. Північний вівтар освячений на честь Казанської ікони Божої Матері. Дзвіниця – найвища будівля, з якої відкривався краєвид на все селище.

2 січня 1895 р. в приході Преображенської церкви було відкрито церкву-школу на честь Святого Миколая, побудовану Новоросійським товариством. Цього ж року на кошти товариства побудована церква-школа з престолом на честь святої мучениці Цариці Олександри на руднику „Вєтка”.

1898 року кам’яна однопрестольна церква на честь Вознесіння Господня була побудована на Вознесенському руднику на кошти Петра Карпова.

На руднику Рутченківському в 1895 р. стараннями службовців та приватних осіб було побудовано молитовний будинок із дерева з дзвіницею на стовпах без постійного престолу, а в 1903 р. на кошти прихожан й Рутченківського гірничопромислового товариства облаштована дерев’яна однопрестольна церква на честь Святителя Миколая.

1910 року на Смолянці з’явилася церква Петра і Павла.

Відомо, що на початку ХХ ст. були церква при Петровському руднику

ймолитовний будинок зі школою в Семенівці.

Збудівництвом рудників з’являються церкви та молитовні будинки на лівому березі Кальміусу: на Чулковському руднику (церква на честь Успення Пресвятої Богородиці), на Берестово-Богодухівському руднику, на Лідієвському та Риковському рудниках, в селищі Мушкетове (молитовний будинок на честь Св. Миколая).

Окрім православних церков у Юзівці, де проживали люди різних національностей та віросповідань, будувалися споруди інших конфесій. У 1892 р. Новосибірським товариством на території заводу було побудовано католицький молитовний будинок на честь Святого Йосифа, покровителя

111

робітників. Настоятелем Юзівської англіканської церкви був А. Ридл (Юзівка перебувала у відомстві єпископа Гібралтарського). Мусульманське населення Юзівки обслуговував в 1913 р мулла Мустафі. А оскільки дев’яту частину населення Юзівки на початку ХХ ст. складали євреї, для них були побудовані дві синагоги.

На жаль, сьогодні небагато збереглося в Донецьку від колишніх православних святинь. На місцях зруйнованих храмів у багатьох районах міста закладаються церкви.

Обрядовість та звичаєвість Донбасу

В обрядах, звичаях і віруваннях, поширених по всій Україні, в значній мірі проявляється наша національна, релігійна та культурна сутність. У цих витворах народного генія своєрідно пояснюються процеси завмирання й щорічного оживлення природи, прообраз перемоги тепла над холодом, літа над зимою, сонця і світла над темрявою, отже, правди й добра над злом.

З приходом на наші землі християнства стародавні обряди та звичаї поступово сполучились з новою вірою, яка благословляла працю людей і яка вітала молитву-благання на допомогу в праці чи подяку за успіх. Тож, знайомлячись далі з обрядами, звичаями, поширеними в Донбасі, помітний їхній органічний зв'язок з християнськими святами.

Звичаї та обряди, тісно пов'язані з життям родини й громади, зв'язують членів сім'ї та громади в одну спільність. Для багатьох людей похилого віку спогади про молодість пов'язуються з участю в різноманітних народних святах, з пам'яттю про померлих родичів. Звичаї та обряди єднають членів родини з минулим і сьогоденням, виступають гарантом цієї єдності в майбутньому.

Зібрані на Донбасі обряди є складовою частиною загальноукраїнських святців, але разом з тим у них є багато свого, неповторного в етнографічному та фольклорному змісті. Так, обряд колядування на наших східних землях у порівнянні з західною Україною полягав в обходах парубків і дорослих із зіркою, яка виготовлялась з решета, з прикріпленими до нього у вигляді променів рогів. Інколи у нас ще зберігалося колядування з плугом. У західних областях ходіння супроводжується вертепом, який своєю формою нагадує селянську хатку або церкву. Спільне й відмінне переплітається у наших обрядах та звичаях, характеризуючи цим самим різноманіття української духовної культури та її органічну єдність.

Зимовий цикл обрядів пов'язаний з кінцем старого і початком .нового року. Це найбільш популярні в народі свята, в яких беруть участь всі члени родини. Виділяється тут особливо період Двадцятидення з кульмінаційними точками 7 січня (Різдво), 14 січня (Новий рік) і 19 січня (Хрещення). Цим святам надавалось кілька функцій у житті селянина: вони захищали його від впливу злих сил, забезпечували добробут родині на наступний рік тощо.

У весняному циклі звичаїв Масляна майже не зазнала християнізації і представляє собою ходіння в гості, готування вареників та розваги на

112

конях. Великодній цикл пов'язаний з «воскресінням Ісуса Христа і з язичеським віруванням.

В основі троїцько-русальної обрядовості лежить культ рослинності, магії заклинання майбутнього врожаю.

Звісно, що всіх звичаїв та обрядів не можна навіть перерахувати, так їх багато створив наш народ протягом багатьох віків. Усі вони засвідчують духовне багатство і красу народної української культури нашої Донецької Слобожанщини та півдня Донбасу. Сьогодні для нас важливо знати ці духовні традиції й самим цікавитись здобутками народного духу, зберігати їх та передавати своїм дітям та онукам.

2. Культурні центри та літературно-мистецьке життя Донеччини

Культурні центри Донеччини

На Донеччині працюють 22 музеї, серед яких, крім художніх і краєзнавчих, унікальні меморіальні музеї – С.С. Прокоф’єва, Г. Сєдова, єдиний в Україні державний музей лісу – Великоанадольський, музей мініатюрної книги, музей народної архітектури, побуту та дитячої творчості. Загальний фонд музеїв нараховує понад 321 тисячу предметів-пам’яток. Музеї є не тільки осередками збереження артефактів, але й дослідницькими центрами. Їх результатами є відкриття нових експозицій, виставок, видання книг, каталогів, лекторії, маршрути екскурсій тощо.

Одним з найбільших є Донецький обласний художній музей. Його засновано 23 вересня 1939 року. У 1941 р. він припинив своє існування у зв’язку з початком Великої Вітчизняної війни. У листопаді 1960 р. відбулося відкриття відродженого музею. Зібрання художнього музею складають понад 11 тисяч творів живопису, графіки, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва (шкіряні вироби). У відділі “Російське та українське мистецтво ХУІ – поч. ХХ ст.” – колекція українських та російських ікон, портретний живопис ХУІІІ ст., твори І. Айвазовського, І. Шишкіна, О. Боголюбова, З. Серебрякової. Значну частину зібрання представляє творчість донецьких майстрів живопису, графіки, скульптури: А. Дерези, Є. Орликова, Є. Непочатих. У відділі українського декоративно-прикладного мистецтва експонуються килими, вишивки, кераміка, декоративний розпис, гутне скло, різьблення по дереву, національний костюм. Відділ зарубіжного мистецтва представляє творчість художників Італії, Голандії, Франції, Німеччини: Фрем’є, Рідель, Молінар. За великий внесок у вивчення і збереження національної культурної спадщини у 1999 р. музей було відзначено реґіональною нагородою “Золотий Скіф”.

У 1983 р. почалося створення Музею народної архітектури, побуту та дитячої творчості в селі Прелесне Слов’янського району. Це музей просто неба, єдиний у східному реґіоні. Засновником його є Олександр Іванович Шевченко – краєзнавець і художник. Колекція музею нараховує більше тисячі експонатів. Музейний комплекс складається з хати, комори, кузні,

113

вітряка, що представляють Слобожанщину ХІХ – поч. ХХ століття. Село Прелесне розташоване у мальовничій місцевості. Вдалині – гора Карачун. Навколишні степи зберігають спогади про скіфів, печенігів, хазар, половців, козаків. Зовсім недалеко – Святогір’я. У селі зберігається маєток та парк поміщика О. Бантиша, на подвір’ї якого – 300-річні велетні-дуби. Є також будинок-флігель, в якому жив письменник Г. Данилевський, відомий історичними романами. Поруч протікає річка Сухий Торець. Місцезнаходженя й історія села сприяли створенню музеюю. Хатині більше 100 років. Вона дерев’яна, чотирьохстінна, з дахом, вкритим очеретом; центральне місце займає піч, поруч – мисник з посудом, ткацький верстат, стіл, скриня; покуть. У коморі – ярма, сани, колеса, гребінки, колоди. В кузні

– горно, кувадло та вироби ковалів – серп, сапа, ніж, плуг, борона. Вітряку майже 200 років.

В залах експонуються зразки народної творчості й роботи дитячої художньої студії “Синій птах”.

У 1922 році музей одержав статус державного і став філією Донецького обласного художнього музею.

Донецька обласна філармонія ім. С.С. Прокоф’єва.

Донецька обласна філармонія була відкрита у 1931 році, а 1991 року концертному залу філармонії привласнено ім'я видатного композитора С.С. Прокоф’єва, який народився на Донеччині. І з перших днів свого існування робота Донецької філармонії була спрямована на підвищення культурного рівня трудящих і молоді Донбасу. Філармонія дарувала і дарує людям радість, натхнення, чудову музику і добрий відпочинок. Щорічно філармонія проводить більше 2000 концертів, які відвідують близько 1 мільйона слухачів. Варто також відзначити, що крім організації концертів, особливу увагу філармонія приділяє естетичному вихованню підростаючого покоління, роботі з дітьми і підлітками. В 1930-х у творчому складі філармонії були лекторії й естрадні групи, окремі виконавці, ансамбль пісні і танцю, який під час Великої Вітчизняної війни обслуговував частини Південного фронту. Після війни ансамбль став Державним ансамблем пісні і танцю УРСР.

У1937 році обласний радіокомітет передав філармонії симфонічний оркестр, засновником і першим головним диригентом якого став Народний артист СРСР Натан Григорович Рахлін.

Під час війни філармонія припинила свою роботу. Після звільнення Донбасу в лютому 1944 року поновлюється діяльність філармонії.

Уквітні 1949 року своє «друге народження» переживає симфонічний оркестр. До його складу разом з музикантами, які повернулися з війни, увійшла творча молодь – випускники Донецького музичного училища і консерваторій країни. За пультом оркестру тоді стояли видатні диригенти – К. Симеонов, З. Турчак, К. Іванов, В. Гнєдаш, К. Кондрашин, І. Гамкало; композитори – Б. Лятошинський, І. Дунаєвський, А. Хачатурян і багато інших.

114

Практично всі відомі художні колективи і музиканти та виконавці далекого зарубіжжя виступали на сцені концертного залу філармонії. В концертному залі філармонії встановлений унікальний орган, на якому під час навчання в Петербурзькій консерваторії грав П.І. Чайковський.

Нині Донецька обласна філармонія – одна з найбільших концертних організацій України. До її складу входять: академічний симфонічний оркестр ім. С.С. Прокоф’єва (головний диригент – Олександр Долінський), лауреат премії ім. С.С. Прокоф’єва; камерний оркестр «Віола» (художній керівник – Олег Бахтіозін), лауреати українських конкурсів струнний квартет і квінтет духових інструментів, лауреат міжнародних конкурсів ансамбль народних інструментів «Мелодія», лауреат міжнародних фестивалів джаз-секстет, дует гітаристів, п'ять груп музично-літературного лекторію.

Крім того, до складу Донецької філармонії входять окремі виконавці – вокалісти, інструменталісти, читці: Народна артистка України Раїса Кузнецова, заслужені артисти України Ніна Зуєва, Леонід Іклів, Валентина Шустова, Анатолій Юхнов, Людмила Бородицька, Наталія Синельникова та інші. Серед колективів і виконавців філармонії багато лауреатів і дипломантів міжнародних, всесоюзних і українських конкурсів.

Концерти філармонії проходять не тільки в концертному залі, але і безпосередньо на шахтах, заводах, в сільських Будинках культури, навчальних закладах області.

Донецька філармонія протягом свого існування провела багато значних музичних заходів і фестивалів: традиційний фестиваль музичного мистецтва «Прокоф’євська весна», «Донецькі самоцвіти», фестиваль гітарного мистецтва «Кристальні струни», слов'янського мистецтва, органного, духового, фортепіанного мистецтва.

Академічний симфонічний оркестр ім. С.С.Прокоф’єва разом з іншими колективами і солістами філармонії представляли мистецтво України в Голландії, Франції, Іспанії, Італії, Польщі, Німеччині і багатьох країнах колишнього СРСР.

Донецька обласна філармонія є лауреатом регіональної премії «Золотий Скіф».

Донецький академічний державний театр опери і балету ім. А.Б. Солов’яненка

У центрі міста по вулиці Артема розташована прекрасна будівля Донецького театру опери і балету. І це не просто будівля, це обитель мистецтва, на сцені якої проходять чудові спектаклі. Артисти театру радують не тільки донецьких глядачів, але й зарубіжну публіку – тут співають зірки вокалу і танцюють зірки балету світового рівня. Спектаклі, поставлені в Донецькому театрі, в світі відносять до розряду елітарних.

Біографія Донецького театру опери і балету починається з 1932 року, коли виник пересувний оперний театр Правобережної України.

12 квітня 1941 року оперою М. Глинки «Іван Сусанін» театр відкрив свій перший театральний сезон у місті Сталіне. Спочатку театр називався

115

Донецьким російським музичним театром, а першим його директором став І.М. Лапницький.

Незабаром після відкриття театру почалася війна: в роки Великої Вітчизняної війни уряд СРСР евакуював театр до Киргизії, але вже в 1944 р. він знову відкрив двері перед донецькими глядачами. Після війни, в 1946 році, театр отримав офіційний титул: Сталінський державний російський театр опери і балету.

За великі заслуги в розвитку радянського мистецтва 2 листопада 1977 р. театру було привласнено почесне звання «академічний».

У 1992 році при театрі була створена школа хореографічної майстерності Вадима Писарева. А з 1994 року проводиться міжнародний фестиваль «Зірки світового балету», засновником і художнім керівником якого є народний артист України, соліст балету В. Писарев. За роки роботи фестивалю в ньому взяли участь близько 300 найсильніших танцівників з 25ти країн світу.

1999 р. Постановою Кабінету Міністрів України від 9.12.1999 р. Донецькому театру опери і балету надано ім'я корифея оперного мистецтва, нашого земляка Анатолія Солов’яненка.

Будівництво спеціальної будівлі театру почалося в 1936 році.

З 1989 по 1994 в театрі велися роботи з реконструкції і вибіркового капітального ремонту. Завдяки цьому сьогодні будівля театру опери і балету по праву вважається однією з головних прикрас Донецька. Більш того, вона за красу і оригінальність проекту віднесена до архітектурних визначних пам'яток нашої країни.

Архітектура театру вирішена в класичному стилі: площі і сходи організовують зручний підхід до театру з трьох сторін. Біля парадного входу в будівлю театру споруджений пам'ятник Анатолію Солов’яненку.

Не менш красивий театр і всередині. Зал для глядачів і фойє пишно декорований ліпними деталями. В залі для глядачів над бельетажем і балконами встановлені бюсти видатних композиторів і поетів світового масштабу.

У1936 році зал для глядачів театру був розрахований на 1300 посадочних місць, а нині – на 976.

Утрупі донецького театру починали свою творчу кар'єру народні

артисти СРСР А. Кривченя, Ю. Гуляєв, А. Солов’яненко, В. Писарев і І. Дорофєєва. У донецьких спектаклях брали участь гіганти оперного і балетного мистецтва минулих років: І. Козловський, П. Лісиціан, Є. Мирошниченко і сучасні майстри мистецтва В. Пивоваров, А. Гурець, Н. Ананшвілі, А. Волочкова і багато інших.

Широка географія гастролей трупи театру. Починаючи з 1989 року, балетна трупа успішно гастролює по всіх континентах. У 1993 р. театр вперше відкрив Італії оперне мистецтво України. З тих пір донецькі артисти щорічно гастролюють на батьківщині Дж. Верді. Сьогодні хор нашого театру визнаний одним із кращих в Україні.

116

Нині колектив театру відомий у всьому світі, він став гордістю Донбасу. За роки роботи колективу поставлено більше 250 спектаклів вітчизняної і зарубіжної класики.

Творче життя театру проходить в постійному пошуку нових творів і відродженні забутих спектаклів загальносвітової класики. Тому одна з головних особливостей театру – він постійно знаходиться в пошуку нових творів, нових засобів сценічної виразності, які перетворюють спектакль на зустріч зі справжнім мистецтвом.

Донецький Кряж. Реґіональному ландшафтному парку присвоєна назва головної рельєфоутворюючої системи краю Донецького кряжу. Він, як купол, піднімається над місцевістю і відіграє величезну природну, рекреаційну й економічну роль. Зокрема на височині виникають і стікають з неї у басейни Дніпра, Дону й Азовського моря річки, тут формується особливий (більш прохолодний і вологий) клімат. Все це дає підставу виокремлювати у степовому Донбасі особливу інтразональну природну категорію, так званий "Донецький лісостеп", розташований у Шахтарському і Амвросіївському районах. Площа 3952,2 га. До складу парку входять степові ділянки та штучні масиви, які являють особливу наукову та природоохоронну цінність. Тут збереглися ділянки цілинних та різнотравно- типчаково-ковилових степів з байрачними лісовими масивами у гирлах балок та штучними насадженнями лісових культур у степах. Неповторної своєрідності ландшафту парку надає оспіваний з козацьких часів ансамбль комплексу "Савур-Могила", куди кожний рік приїжджає багато тисяч мешканців сусідніх міст та сіл Донецької, Луганської та Ростовської областей, щоб ушанувати пам'ять солдатів, які загинули під час Великої Вітчизняної війни, героїв-визволителів Донбасу. З оглядового майданчика Савур-Могили відкривається неповторний пейзаж Донецького кряжу зі степовими ділянками, байрачними лісами, сільськогосподарськими угіддями та селищами, що заблукали уздовж русел степових річок.

Річки та лісові масиви дають можливість для занять спортивним рибальством та мисливством. Все це надає реґіональному ландшафтному парку "Донецький кряж" великої рекреаційної цінності. Фауна представлена численними видами, 15 з яких занесені до Червоної книги України.

Видовим багатством та різноманіттям характеризується флора парку. Флористичний список налічує тут близько 500 видів рослин, 46 з яких - ендемічні та близько 20 занесені до Червоної книги України.

У цілому Донецьк по праву можна назвати найбільшим центром культури і мистецтв України. В місті розташовані три постійно діючих театри, обласна філармонія ім. С.С. Прокоф’єва, цирк, 11 кінотеатрів, 53 Палаци культури і клуб, 140 музеїв і музейних кімнат, 368 бібліотек з фондами понад 15 522 662 книги, планетарій, 16 початкових спеціалізованих навчальних закладів мистецтв.

Театральне мистецтво. Театри нашого міста представлені театром опери і балету, який з 1999 року носить ім'я нашого земляка, корифея

117

оперного мистецтва А.Б. Солов’яненка; академічним музично-драматичним театром, багато спектаклів якого стали переможцями міжрегіональних фестивалів «Театральний Донбас» і «Золотий ключик»; обласним театром ляльок, що є одним з найстаріших в Україні – в 2003 році йому виповнилося 70 років. Історія театру ляльок – це сотні спектаклів, десятки престижних дипломів на міжнародних, всеукраїнських, міжрегіональних і обласних фестивалях.

У 1992 році при Донецькому театрі опери і балету була створена школа хореографічної майстерності Вадима Писарева, який до того ж є засновником і художнім керівником міжнародного фестивалю «Зірки світового балету». До речі, видатний соліст балету нашого театру опери і балету, лауреат міжнародних конкурсів, народний артист України В.Я. Писарев є Почесним громадянином міста Донецька «за пропаганду балетного мистецтва, прославлення на міжнародних конкурсах школи донецького балету, створення яскравих образів в партіях класичного і сучасного репертуару у великих концертних програмах, організацію школи хореографічної майстерності і надання їй міжнародного статусу, проведення в місті свят мистецтв, підвищення авторитету Донецька на міжнародному рівні».

Крім фестивалю «Зірки світового балету», в нашому місті проходять фестивалі «Прокоф’євська весна», «Золотий Скіф», «Бельканто», «Підводні фантазії», «Пані Україна», фестиваль дитячої творчості, де беруть участь молоді донецькі дарування.

Освіта. Збагатити свої знання можна в затишних залах донецьких бібліотек. В нашому місті діє державна обласна наукова бібліотека ім. Н.К. Крупської; обласна дитяча бібліотека ім. С.М. Кірова; Централізована бібліотечна система для дорослих; обласна науково-медична бібліотека; обласна бібліотека для юнацтва; грецька бібліотека; обласна єврейська бібліотека; бібліотека Державної консерваторії ім. С.С. Прокоф’єва; бібліотеки найбільших ВНЗ міста, а також ряд районних бібліотек.

УДонецьку працює обласна організація спілки письменників України, голова правління якої, найстаріший письменник Донбасу П.А. Байдебура, є Почесним громадянином міста за «багаторічну плідну роботу і активну участь у суспільно-політичному житті міста».

Умісті працюють спеціалізовані навчальні заклади, які готують фахівців і працівників для сфери культури і мистецтв – це ряд музичних шкіл і шкіл мистецтв, хореографічна школа, художня школа і школа духової музики; музичне училище, училище культури, художнє училище і вищий

навчальний заклад – Донецька державна музична академія ім. С.С. Прокоф’єва.

Дозвілля. У весінньо-літній період для донеччан і гостей міста відкриваються і працюють парки культури і відпочинку: в Калінінському районі парк Будівельників; у Київському – парк ім. Ленінського комсомолу; в Кіровському – парк ім. Є.Т. Абакумова; в Куйбишевському – парк

118

ім. В.В. Куйбишева і парк ім. А.С. Пушкіна; в Петровському – ім. Г.І. Петровського; в Пролетарському – ім. М. Горького; а також центральний парк культури і відпочинку ім. А.С. Щербакова, площа якого 96 гектарів, у тому числі і водне дзеркало ставка – 34 га. У парку функціонують літні кафе, танцювальний майданчик, містечко атракціонів.

Хочеться відзначити і культурні центри Донецька – Центр освіти, науки і культури і Обласний палац дитячої і юнацької творчості.

Пам'ятні дати в історії культури міста.

1896 – на Ніжегородській промисловій і художній виставці демонструвалася унікальна пальма, виготовлена зі шматка рейки ковалем Юзівського заводу А.І. Мерцаловим.

1927 – у міському цирку відбувся літературний вечір, на якому виступив В.В. Маяковський. У складі делегації американських робітників в Сталіно побував письменник Теодор Драйзер.

1928 – відкрився перший в місті театр «Дондерждрама» — нині Донецький академічний музично-драматичний театр.

1931 – перші концерти дала філармонія.

1932 – почалося заснування парку культури і відпочинку — нині Центральний парк ім. А.С. Щербакова.

1934 – створена обласна організація Спілка письменників України.

1941 – відкритий театр опери і балету.

1948 – утворена обласна організація Спілка художників УРСР.

1967 – на базі картинної галереї створений художній музей. Утворена міська організація Українського товариства охорони пам'ятників історії і культури.

1968 – створений музично-педагогічний інститут — нині державна музична академія ім. С.С. Прокоф’єва.

1969 – утворено Донецьке відділення Спілки композиторів УРСР.

1991 – Донецька містобудівна рада розглянула варіанти розміщення Свято-Преображенського кафедрального собору і виділила для його зведення майданчик в сквері ім. Горького.

1994 – Червень. Ворошилівський райвиконком ухвалив рішення встановити меморіальні дошки на будинках, де жили Герої Радянського Союзу П.Т. Харитонов і Г.В. Степанов, письменники-фронтовики В.В. Шутов і П.А. Байдебура, а також на будівлях кінотеатру «Комсомолець» і колишнього Будинку Рад, на яких в ніч з 7 на 8 вересня 1943 року радянські воїни-визволителі поставили червоний прапор. Вересень. До 51-ї річниці звільнення Донбасу від німецько-фашистських загарбників видавництва «Донбас», «Донеччина» і обласна редколегія «Книги Пам'яті України» випустили першу книгу багатотомного видання.

1996 – Січень. Першим лауреатом премії «Видатний оперний співак 1995 року» став соліст Донецького академічного театру опери і балету народний артист України Микола Момот. Квітень. В сквері ім. Флеровського відкритий пам'ятний знак на честь ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

119

1998 – симфонічному оркестру Донецької обласної філармонії виповнилося 60 років.

2001 – у день пам'яті загиблих співробітників органів і підрозділів внутрішніх справ у сквері меморіального комплексу «Правоохоронцям Донеччини» відбулася церемонія відкриття храму святого мученика Іона Воїна.

Донеччина в усній народній творчості

Уфольклорі оспівується Савур-Могила. Раніше тут знаходився козацький пост, завданням якого було вчасно попереджати населення України про напад воргів. Часто козаки гинули, прийнявши на себе перші удари багатотисячних орд нападників.

Увеликому епічному творі “Дума про втечу трьох братів з Азова” Савур-Могила згадується у зв’язку з загибеллю біля неї втікачів з турецького полону.

Народ створив символічний образ окраїни рідної землі, за яку треба боротися. В пісні “Де Савур-Могила, широка долина” прославляється головний захисник рідної землі – Запорізьке військо, яке не раз тут воювало:

Де Савур-Могила, широка долина, сизий орел пролітає, Славне військо, славне Запорізьке у поход виступає. Де Савур-Могила, широка долина, сизий орел пролітає, Славне військо, славне Запорізьке, а як мак процвітає.

Уславлюючи цей неприступний для ворога край рідної землі, народ створив легенди про походження самої назви. За одною з них, назва з’явилася за ім’ям сміливого козака Сави (якого татари називали Савуром). Він загинув, а Запорізьке військо насипало на тому місці курган.

Історія піднесла Савур-Могилу до вершин народної любові і слави. У 1936 р. уряд України оголосив її пам’яткою старовини і українського героїчного епосу, а територію висоти було взято під охорону держави.

Наш край згадується в чумацьких піснях – це твори про товарновізницький промисел в Україні ХУ – ХІХ ст. В них розповідається про важку, часто трагічну долю чумака, труднощі і небезпеку на його шляху. / Чумаки розвозили сіль по всій Україні з міста Тора та з Бахмата/.

Після зникнення чумацького промислу, твориться народна пісня, яка на кінець ХІХ ст. стає виразником долі нової суспільної верстви - шахтарів і заводських робітників. („В шахту спускається – з світом прощається”, „Хто в заводі не бував”). Більш широко зображує життя робітників шахт та заводів російський фольклор Донбасу.

Чумацький промисел зник, та далі твориться народна пісня, яка на кінець ХІХ ст. стає виразником долі нової суспільної верстви — шахтарів і

заводських робітників. Нова суспільно-політична доба з'являється на нашому Донбасі, як і по всій Україні.

У двох піснях «В шахту спускається — з світом прощається», «Хто в заводі не бував» невідомі автори нарікають на важку долю шахтаря та заводчанина. Якщо у шахтаря «руки побиті, породою зрізані», то заводчанин у

120