Поэтический Альманах
.pdf
Краски чистые смешаны – Одна грязь.
Душно. Позавчерашний воздух – Давно пыль.
День в замкнутом контуре Хороводит.
Жду весну, А она не приходит.
Дорога до неба
Посмішка І очі до неба.
Я, одяг – єдине, А й даху не треба.
Рукою по бильцях, Вниз – хвилі зелені. Хвилююсь, тремчу я, Мов листя на клені.
Швиденько крокую – Глибше дихати треба. Куди ж поспішаю?
Мабуть, що до неба.
Донесу кохання Від себе до тебе, Як добре, що знаю Дорогу до неба.
81
З ВІРШІВ ВАЛЕРІЯ БАБЕНКА
82
Про Автора.
Народився у 1958 році в м. Маріуполі. Таке тихе і затишне на той час приморське місто полонило хлоп’ячу душу своїм сонячним світлом, теплом й ласкою. На все життя в свідомості юнака залишились ці незабутні картини дитинства. Враження від них стали вирішальним моментом у зародженні роздумів над плином часу, сенсом життя тощо. Звідси і вибір подальшого напрямку діяльності – історія, філософія, література. Віршувати почав на першому курсі Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, у якому навчався протягом 1976-1981 років. Там познайомився з творчим доробком відомих майстрів слова та взяв за взірець своїх уподобань поетичну спадщину таких його неперевершених світових віртуозів, як Овідій, Абу-ль-Аля аль-Маарі, Румі, Омар Хайям, Бокаже, Луїс де Камоенс, Ронсар, Лі Бо, Ду Фу, Басе, Рике, Лермонтов, Гельдерлін, Пушкін, В’яземський, Тютчев, Анненков, Случевський, Балтрушайтіс, Антоніо Мачадо, Ципріан Норвід, Верхарн, І.Бунін, Т.Аргезі та багатьох, багатьох інших. Серед вітчизняних митців поетичного мистецтва наш автор вклоняється перед Т.Шевченком, Лесею Українкою, Богданом-Ігорем Антоничем, М.Вінграновським, В.Стусом. У власних поетичних експериментах переважають теми пейзажної та філософської лірики.
83
Серед негод земних питання
Одне руйнує спокій мій: Душа моя в цім тілі млявім Також з ним стариться чи ні?
Яка вона там, за бронею Кісток пожовклих та хрущів? Що було вже, що буде з нею Коли їх огорнуть хвощі?
Чи буде мила сиротина До Сонця прагнути стеблом?
Чи тихо піде блудним сином До Бога, оповита сном?
А може в черзі небокраю Опісля образів людських Здобуде десь в звірячій зграї Вакантне місце для утіх.
І буде в шкірі вовкулака На місяць вити по ночам
Й у хат людських та старих парках Лякати жебраків й прочан.
Мені не байдуже, я знати Її хотів би долю щоб Спокійно вмерти і лежати Під тягарем земних турбот.
84
НА РІЗДВО ХРИСТОВЕ
Зима – то зима! Ну ж, буває пора! Тоді з неба сніг упадає в двора, На ранок села не побачиш під ним,
Бо всюди лежить він як білий килим. Чорніють лише тільки річка та ліс Хоч сніг й дерева обліплює скрізь. А ще із Зимою морози ідуть
Із півночі вітер льодовий ведуть
Івиють всі разом вони і тріщать Або під снігами пухнастими сплять.
День зимній короткий. Все ніч й тільки ніч Панує над світом у полум’ї свіч.
А ранішнє Сонце тікає з небес Й тихенько куняє за горами десь. І Місяць у студені неба Зими Блищить на снігу і навіює сни.
В народі гуляють про час цей чутки, Що десь на галявинах відьми в гуртки Збираються разом, й жахливий шабаш Влаштовують.
Світ як барвистий вітраж Гріхами людськими палає тоді, Готуючи повінь на змерзлім вогні. Але наш розумний хрещений народ Бісівських лякатись не думає морд
85
Що марами лізуть у вікна до хат. Ба, навіть, ці морди людей веселять. Й виблискує радістю красне вікно - Весь світ зустрічає Христове Різдво!
Зими нема. Під сонцем очі мліють.
Повільно зігріваються думки І на гіллі розмов черешні спіють Розтоплюючи зимні язики
Весна прийшла - нарешті дочекались Її тепла в облозі холодів.
Здається все, що має бути сталось, Але чогось не вистачає у імлі
Чогось нема. Не відбулось щось в світі В гаях не заспівали солов’ї
Іластівки не встигли прилетіти
Урідні та засмучені краї
Все сталось якось поспіхом, раптово То холод, то тепло, то знов мороз, То крига в серці, то в душі полова І травня сум в очікуванні гроз.
Все так – і все не так. Не від того сумую Що з співом солов’я пішли роки Життя повільно уперед крокує, Але вже без коханої весни
І хай далеко до кінця чи близько Коли мені ще щастя до снаги Не хочу серцем я так швидко і так різко Спустошеність відчути навкруги
86
Стара картина: вічний сон
Стоїть перед очима: Травнева ніч і Купідон Десь бавиться за тином.
Доріжка місячна біжить Від хати через поле
В густий байрак де міцно спить Бабай страшний й здоровий.
А поруч десь, на гілці сну Так соловей співає, Так тьохкає, що у Раю Життя все завмирає.
Ще мить одна – і полетить Від звуків тих до Бога Душа моя в сльозах просить Не рухати нічого.
Щоб все забрав в космічний сон Щоб спогади кохання Перетворили стогін лон В безмежність і мовчання.
Іхай картина сну стара Перед очима знову: Все молода душа моя
Ілине в травень стогін.
87
Природа прокидається від сну
Дерева оживають поступово
Ініч вже знову чую запашну
Ізнову горло наповняє мова.
Та пусто поруч, тиша навкруги. Нема до кого з піснями звертатись. Нема бажань, занурившись в світи, Шляхами їх безмежними шататись.
І хай десь раптом заспіває птах, Що прилетів з безмежного далека На зустріч цю – в його пустих очах Приреченість бездітного лелеки.
Самотні тіні привидів буття Блукають тихо в зоряній пустелі І тільки вічний шепіт каяття Відлунням грюкає у чорну стелю.
От знов весна. Як день буденний
Вона набридло мерехтить В очах спустошених. Даремно Її виблискує блакить.
Тепла нема. Нема ні в небі Нема й в спустошеній душі Перегоріло все. Не треба Зимовий попіл ворушить.
88
Крокує час вперед невпинно Веде життя з собою смерть. Любов цвіте. Надія лине - Стара, здається, коловерть.
Здається, знову все незмінно Але на голові сніги, І лід в душі, і в серці зимно,
Та і Любов не до снаги.
Спекотне літо. Грім іде
У лавах хмар сріблясто-чорних - Безкрає небо віддає Все, що позичило у моря.
Комашне плем’я - людство все. Життя його - прадавнє коло, Мов хворостинкою несе Зрання до вечора по Полю.
Минає мільйон років А що впаде у землю Житом Знов спекою живе віків
І миттю злив жахливих й диких.
89
Гримить і блискавка шпуля
Між хмар важких і темних Водою з туч земля повна - Даремно все, даремно.
Погрози, чорний водоспад, До них – тепло і сонце Несе цей світ щось невпопад І не знайдеш й віконця.
Не висунеш і голови, Не озирнешся миттю - Куди це ми і де це ми, І як нам звідси вийти?
Хоч світ, хоч темрява сліпить Безглуздям все навколо, Та, навіть, і воно летить В бездонну вічність знову.
Нема постійності життя. Нема любові, щастя. Не зупиняє каяття Негод нової страсті.
Не зупиняє смерть буття Буття не знищить смерті Шпуля по хмарам маячня Щоб блискавкою вмерти.
90