Археология Украины учебник

Розділ II

ЕПОХА ЕНЕОЛІТУ - БРОНЗИ

Культура кулястих амфор

Інша культура, поховання якої здійснювали у мегалітичних (складених з великих брил) гробницях, досліджена на Заході України. З розпадом спільно­ ти Кукутені-Трипілля терени Волині та Галичини знову стали відкритими для інтенсивних північно-західних впливів, що знайшли логічне втілення в мігра­ ції носіїв культури кулястих амфор. Вони заселили не лише згадані регіони, а й Правобережний Лісостеп та Полісся, вийшовши в районі Києва на лівий бе­ рег Дніпра. Окремі комплекси цієї культури виявлені в районі Чернігова (Гришівка) і навіть Смоленська. Матеріали поселення Гришівка засвідчують контакти мігрантів з неолітичним населенням ямково-гребінцевої кераміки. На півдні Лісостепу групи населення кулястих амфор увійшли в контакт із племенами ямної спільноти. Українські пам'ятки віднесено до східної групи культури кулястих амфор. З Верхньої Наддністрянщини вона поширилася на терени Молдови. Середня група охоплювала терени Польщі, а західна — Північну Німеччину. Загалом же ареал цієї культури простягся від Ельби до Дніпра, поступаючись у першій половині III тис. до н. є. за площею лише ямній спільноті.

Перші згадки щодо кам'яних скринь із кулястими амфорами дійшли до нас від часів Хмельниччини, але наукове дослідження цих споруд розпочалося лише у другій половині XIX ст. польськими археологами (А. Кіркор, Г. Оссовський). Виділив культуру кулястих амфор німецький дослідник А. Гетце в 1900 р. У 20-ті роки XX ст. до вивчення пам'яток долучилися українські архе­ ологи (С. С Гамченко, І. Ф. Левицький). У другій половині XX ст. найбільший внесок у вивчення східної групи культури кулястих амфор зробив львівський дослідник І. К. Свешников, а нині їх системно вивчає Маржена Шмідт із Познані.

Свою назву культура дістала за характерними формами посуду — кулясти­ ми амфорами з невеликими вушками на плічках. Походження цієї культури нині пов'язують з теренами Польщі, де її датують 2900—2000 pp. до н. є. Часо­ вий діапазон східної групи обмежують серединою — другою половиною III тис. до н. є. Вона змінює локальні групи пізнього Трипілля, передуючи культурам шнурової кераміки. Культура кулястих амфор репрезентована в Україні посе­ леннями, похованнями у скринях, окремими знахідками. Із семи поселень (пе­ реважно на Волині та Житомирщині) досліджувалося В. Коноплею та І. К. Свєшниковим Межиріччя в Рівненській області, розташоване на першій надзаплав­ ній терасі правого берега р. Стир. На площі селища виявлено чотири напів­ землянки овальної форми. Розміри найбільшої з них — 4,7 χ 2,4 м. В її запов-

Рис. 15. Матеріали культури кулястих амфор:

1 — кам'яна скриня із с Колодяжне на Житомирщині; 2, 10, 14 — диск з піктограмою та посуд із кам'яної скрині поблизу с Івання на Рівненщині; З, 4 — платівка та вістря стріли з кам'яної скрині 1 в с Хартонівці на Тернопіллі; 5, 6, 15 — закінчення поясів та амфора з покришкою із кам'яної скрині II в с Хартонівці; 7, 8, 11—13 — сокири та амфори із кам'яної скрині поблизу с. Межиричі на Рівненщині; 9 — сокира з Хоросткова на Тернопіллі, 16 — амфора з Вінниці (за І. К. Свешниковым).

1 — план та розтин склепу; 2 — бурштин; 3, 7—9 — кремінь; 4 — ріг; 5, 6 — кістка; 10—16 — кераміка

152

Тема 9

Доба ранньої бронзи

153

Розділ II

ненні знайдено фрагменти посуду, крем'яні знаряддя праці, кістки тварин та скупчення деревного вугілля.

Значно краще вивчені поховальні комплекси (59 могильників), що дали левову пайку наявного матеріалу. Для східної групи притаманні грунтові похо­ вання (одиничні, парні, групові) в кам'яних гробницях. Небіжчика клали у скорченому стані на спину чи на бік, інколи посипали вохрою. Поруч зі скри­ нями влаштовували офіри свійських тварин — бика, свині (Колодяжне, Суємці, Увисла, Довге). Кістки свині виявлено також у скринях як рештки супровідної їжі. Відомі також окремі могильні насипи та декілька поховань, виконаних за ритуалом кремації.

У матеріалах культури показовими є артефакти з кераміки, кременю, кістки та бурштину (рис. 15). В керамічному комплексі переважають амфори трьох типів: двовухі; з роздутою верхньою частиною корпусу; з яйцеподібним тулубом. Амфори прикрашали вушками, шнуровим візерунком та орнаментом у техніці "риб'ячої луски". Серед інших типів посуду — лійчасті миски, куб­ ки, посудини з шийкою, що звужується. Амфори накривали пишно декорова­ ними кришками. Серед крем'яних виробів переважають клинцеві сокири та дрібні знаряддя на платівках. Слід згадати також короткі черенкові вістря стріл з двобічними шипами, нуклеуси, товкачі, виготовлені з високоякісного чорно­ го та сірого волинського кременю. Серед виробів із кістки та рогу — рогові мотики, підвіски з ікол диких тварин, але визначальними ознаками культури були парні підковоподібні поясні пряжки з прорізами та отворами для кріплення з широким паском. Поверхня пряжок була вкрита вишуканим нарізним візерунком. Контроль над південним узбережжям Балтійського моря забезпечував постачання бурштину. В похованнях знайдено бурштинові диски та пронизки. На бурштиновому дискові з Івання продряпано епізод епосу за участі героя-лучника. Інший бік цього ж диску прикрашено великим хрестом. Його промені розходилися від невеликого центрального отвору.

Основу господарства населення культури кулястих амфор становило тва­ ринництво м'ясо-молочного напряму (розведення свиней, великої та дрібної рогатої худоби, коней). Велика питома вага свинарства засвідчує осілий спосіб життя її носіїв. Ця обставина, а також наявність родючих грунтів указують на заняття землеробством. Є також знахідки рогових мотик та зернотерок. Чис­ ленні зразки кам'яних сокир, вочевидь, пов'язані з практикою підсічного зем­ леробства на вирубаних та випалених ділянках лісу.

Кам'яні скрині були сімейними склепами багаторазового використання. Основним осередком суспільства виступала мала патріархальна сім'я (5—7 осіб). Поховання чоловіків виділялися особливим ритуалом, розташуванням щодо інших членів сім'ї та речовим супроводом.

Культура Баден

На початку III тис. до н. є. на зміну культурі Полгар приходить культура Баден, що локалізується у Карпатському басейні. Вона сформувалася за Дунаєм, під впливом південно-східних імпульсів. Закарпаття є віддаленою

154

Тема 10

периферією Бадену. Досі відомо лише вісім баденських селищ у південних передгір'ях Карпат (Великі Лази, Осой, Берегове, Мала Гора поблизу міста Мукачеве та ін.). Адекватне визначення їх здійснено Μ. Φ. Потушняк лише на початку 70-х років XX ст. Під час розкопок на поселеннях досліджено напівземлянки, розміром 11x7 м, та господарчі ями. Матеріальну культуру репрезентує, головним чином, посуд. Кераміка технологічно поділяється на дві групи: крихку, слабкого випалу, з домішками полови та шамоту в тісті, де нерівна поверхня вкрита тонким шаром рожевого ангобу, на зламі — чорна; цупку, зліплену з ретельно відмуленої глини з домішками шамоту та піску в тісті, якісного випалу. Серед форм — циліндрошийні амфорки на піддоні, реб­ ристі горщики та кухлі з високою ручкою. Прокреслений візерунок заповнює геометричними композиціями більшу частину поверхні. Виявлено чимало керамічних прясел, що свідчить про наявність ткацтва. Серед знарядь праці, виготовлених із каменю: сокири-молоти з отвором, пласкі сокири, тесла, до­ лота, трикутні вістря стріл із кременю та обсидіану, зернотерки великих розмірів. Господарство культури Баден мало скотарський напрям, є дані про землеробство, мисливство та рибальство.

m- ш

Загальна характеристика доби

За доби середньої бронзи відбулися значні зрушення у сфері металургії та металообробки. Металеві речі широко входять у побут, виробництво, військо­ ву справу. Саме тоді бронзовий вік поширився на всі терени нашої держави. Циркумпонтійська металургійна провінція переживала фазу розквіту. В межах України виділено два потужні осередки металообробки: карпатський — на крайньому Заході; катакомбний — на решті земель. У регіоні Карпат відлива­ ли олов'янисті бронзи, а в Центрі, на Сході та Півдні — миш'яковисті. В етно­ культурному плані панували два ареали — катакомбний у Центрі, на Сході й Півдні і шнуровий — на Півночі та Заході. В першому мешкали праіндоіранські племена, а в другому — ще не розчленовані прагермано-балто-сло- в'яни. Зазначимо, що не лише "шнуровики", а й катакомбне населення деко­ рувало свій посуд відбитками тасьми та шнура. Тож мода на шнуровий декор набула всеукраїнського розвою. Шнур імітували в металі, а нерідко й на кам'я­ них сокирах. З іншого боку, остаточно виходять з ужитку гостродонні форми посуду. "Ямна" лінія розвитку завершується в ранньокатакомбний час.

155

Розділ II

ЕПОХА ЕНЕОЛІТУ - БРОНЗИ

За доби середньої бронзи дедалі чіткіше увиразнюється чинник Київщини в давній історії України. Власне ще від часів енеоліту цей регіон стає своєрідною лабораторією міжкультурних, а отже, й міжетнічних контактів. Спочатку трипільці активно взаємодіяли з племенами дніпро-донецької спіль­ ноти. Надалі "ямники" перетнулися тут із носіями культури кулястих амфор. Що ж до "катакомбників", то вони не просто контактували з "шнуровиками", а й залишили по собі спільне синкретичне утворення — пам'ятки типу Ісковщини на відтинку Дніпра від Києва до Канева. Змінювалися епохи й культу­ ри, але контакти довкола Київських пагорбів тривали. Кожна наступна потуж­ на спільнота ніби вважала за необхідне засвідчити свою присутність саме тут. Річ у тім, що Київщина лежить на перетині водяних (з Півночі на Південь) та суходільних (зі Сходу на Захід) шляхів, що вже активно функціонували за до­ би енеоліту та бронзи.

Активізація цього явища припадає на другу половину III тис. до н. є. Потім відбувається рішуча зміна орієнтирів, а за нею і культурної карти України. Процеси трансформації охопили ключові регіони Старого Світу. Вони були пов'язані з винаходом легкої бойової колісниці з колесами на шпицях, запря­ женої кіньми. Цей винахід змінив ритм і темп світового розвитку, надав йому прискорення. Цивілізаційний процес вийшов за межі родючих річкових долин у зоні сухих субтропіків і рушив на Північ. Основним чинником цього цивілізаційного поступу стали індоєвропейські племена — хетти, греки, індоарії. Цю буремну добу, яку раніше датували XVIII—XVII ст. до н. е., а тепер подавнюють до межі III—II тис. до н. е., на північ від Чорного моря, пов'язують із куль­ турами бойових колісниць (синташтинською, пам'ятками потапівського типу, доно-волзькою абашевською). В Україні її репрезентує бабинська культура (культура багатоваликової кераміки). На зміну шнурової орнаментації посуду приходить валикова, а символом нових часів стає кістяна портупейна пряжка. Бабинська культура завершує середню й відкриває добу пізньої бронзи.

Катакомбна культурно-історична спільнота

Катакомбна спільнота (XXV—XX ст. до н. є.) була поширена у степовій і лісостеповій смузі від Приуралля і Північного Кавказу до пониззя Дунаю й репрезентована численними похованнями, десятками поселень та кількома скарбами бронзових речей. Період зміни археологічних культур, а тим більше — спільнот, створює низку проблем, що утруднюють пошук спадковості між ста­ рою і новою культурами. Не є винятком ситуація зі зміною ямної спільноти низкою катакомбних культур. Розпорошення локальних груп ямної спільноти на величезних просторах від Уралу до Середнього Дунаю зробило їхню систе­ му вразливою до зовнішніх впливів. Тому інтенсивний північно-кавказький культурний імпульс, що припав на середину III тис. до н. е., виявився для неї фатальним. За спостереженнями С. Н. Братченка, поширення катакомбного ритуалу відбувалося віялом, від північного та східного берегів Азовського мо­ ря. У підсумку катакомбні культури виявилися яскравішими та строкатішими,

156

Тема 10

Період середньої та перехід до пізньої бронзи

аніж ямна спільнота. Катакомбний ареал, за всієї його вражаючої величини, ніколи не наближався до масштабів ямної спільноти. Осереддя катакомбної області локалізується у степах між Доном і Дніпром та на Північному Кавказі, де поширена ранньокатакомбна група пам'яток. На другому (пізньому) етапі розвитку утворюється низка локальних варіантів (культур), що об'єднуються у спільноту за способом поховання небіжчиків у катакомбах, але суттєво відрізняються одна від одної за показниками матеріальної культури та антро­ пологічними типами населення. Серед катакомбних культур виділяють до­ нецьку, середньодонську (харківсько-воронезьку), інгульську, передкавказьку.

Катакомбну культуру виділив на початку XX ст. В. О. Городцов, після зга­ дуваних у попередній темі розкопок у середній течії Сіверського Дінця. Надалі у вивченні катакомбних старожитностей велику роль відіграли російські нау­ ковці Б. О. Латинін, Т. Б. Попова, Л. С. Клейн, В. Я. Кияшко, О. В. Кияшко, Ю. П. Матвеев та ін. Українська школа фахівців із катакомбної проблематики сформувалася вже після Другої світової війни. Серед її представників — О. Г. Шапошникова, С. H. Братченко, І. Φ. Ковальова, С. Ж. Пустовалов, С M. Санжаров, Г. M. Тощев, Л. А. Черних та ін.

Ранньокатакомбна культура — поняття, що широко використовується дослідниками як робочий термін, але досі не набуло чітко сформульованого статусу. Між тим, ранні катакомби, за спостереженнями С. Н. Братченка, зо­ середжені довкола Азовського моря, де їхня концентрація сягала 30—40 %. Надалі обряд поховання у катакомбах поширювався в "ямному" середовищі уздовж течій великих і малих річок. Зміна культури попервах не супроводжу­ валася зміною населення. На це вказують спостереження антропологів (С. І. Круц) і характер матеріальної культури, насиченої ще "ямними" риса­ ми. Просто "ямне" населення, через зміну ідеологічної (релігійної) парадигми, поступово переходило до ритуалу поховання в катакомбах. Цей період (сере­ дина — третя чверть III тис. до н. є.) характеризується певним співіснуванням пізньоямної та ранньокатакомбної культур, але остання неухильно відтісняла першу на периферію "ямного" ареалу.

Ідея катакомби, найімовірніше, була привнесена у степове середовище уже в готовому вигляді, або ж як переоформлення ідеї мегалітичного дольмена, се­ мантично тотожного катакомбі. І дольмен, і катакомба символізували утробу Матері-Землі (жінки), що приймала в себе небіжчиків. Підземну частину спо­ руди не засипали землею. Вхідний отвір до такої камери закривали дерев'яни­ ми стовпчиками чи кам'яними брилами (стелами), а вхідну шахту засипали фунтом. Катакомби впускали до могил ямної спільноти, з наступною добудо­ вою (досипкою) вже існуючого насипу. Ранні катакомби мали Т-подібну конструкцію (поховальна камера влаштовувалася упоперек видовженої вхідної ями). Небіжчиків укладали в скорченому стані, на спину чи на бік, з несталою орієнтацією. Останнє пояснюється планіграфією катакомб, розташованих на периферії кургану по колу, з камерою, спрямованою в бік умовного центру на­ сипу. Голову та кінцівки небіжчиків фарбували вохрою. Серед речового супро­ воду — круглодонні та зі сплощеним денцем горщики, декоровані розчесами зубчастого штампу чи відбитками шнура по тулубу та плічкам, бронзові бляхи, декоровані пуансоном, молоточкуваті шпильки, вкриті геометричним візе­ рунком, бронзові та крем'яні ножі, бронзові тесла, черенкові долота, шила,

157

Тема 10

Період середньої та перехід до пізньої бронзи

різноманітні прикраси із бронзи, срібла, кості та рогу (рис. 16). Переважав тва­ ринницький напрям господарства. Випасали велику та дрібну рогату худобу, коней під охороною собак. Розвивалося й землеробство. У катакомбі поблизу с Болотне у Криму виявлено мішок із зернами пшениці. Поселення цієї куль­ тури відомі уздовж Дніпра, особливо на островах Надпоріжжя (Перун, Виног­ радний), де виявлено сліди виробництва кам'яних сокир та інших знарядь праці.

З розширенням ареалу культури місцеві особливості стали суперечити ранньокатакомбним стандартам. Ще більше ускладнили ситуацію локальні міграції різних груп населення на катакомбних теренах. Зрештою, на час пізнього періоду спостерігається розмаїття культур у межах ареалу. Існує низ­ ка триетапних періодизацій катакомбної спільноти, з поправками на локальну специфіку. Проте реально можна виділити два періоди — ранній і пізній, що підтверджується вже сотнями стратиграфічних спостережень. Додаткові періоди базуються на комплексах перехідних типів від першого періоду до дру­ гого чи від катакомбних культур до бабинської.

Донецька культура вважається класичною серед інших культур, оскільки саме її В. О. Городцов виділив як катакомбну, з подальшим долученням виз­ начення "донецька". її розвиток припадає на XXIII—XX ст. до н. є. Донецька культура посідає центральне місце в системі катакомбних старожитностей за­ галом, локалізуючись на Сході України (басейн Сіверського Дінця з виходом на Нижню Донщину). її пам'ятки найдокладніше вивчені на Луганщині (роз­ копки 70—80-х років XX ст. під керівництвом С. Н. Братченка, M. M. Бонда­ ря, І. П. Післарія, M. M. Чередниченка). Нині досліджено більш як 1000 по­ ховань донецької культури, переважно впущених до могил ямної спільноти. Поселення (Сердюкове на Дінці, Миньївський Яр та Лівенцівка в пониззі Дону) вивчені недостатньо. На Сердюковому виявлено залишки напівземлянкового житла. Абсолютна більшість матеріалів отримана під час розкопок могил. Планіграфія поховань зберігає традиції ранньокатакомбної культури. Небіжчиків укладали скорченими, переважно на правому боці, обличчям до вхідного отвору. Кисті рук були простягнуті в напрямку підігнутих ніг (поза "вершника"). Переважала південна орієнтація тіл, з певними відхиленнями. На заключній фазі розвитку поширилася північна орієнтація. В ритуалі прак­ тикували посипання тіл вохрою. До камери поміщали шматки фарби, а також шкури офірованих тварин (корови, вівці, кози) з черепом та кінцівками. По­ ховання донецької культури вирізнялися багатством і розмаїттям речового суп-

Рис. 16. Матеріали ранньокатакомбної культури:

/, 2 — м. Кам'янка-Дніпровська, мог. 11, пох. 9 {за Л. А. Черных); З, 7, 24 — Калинівка, мог. 2, пох. 6; 4, 50 — Калинівка, мог. 1, пох. 8; 5, 26—33— Огородне, мог. З, пох. 6; 6, 38— Новоселівка, мог. 6, пох. 6; 8—16— Куйбишеве, мог. 1, пох. 22; 17 — Новотроїцьке, гр. З, мог. З, пох. 9 (за С. М. Санжаровим); 18, 19, 21, 22, 35—37 — Олександрівська могила № 9, пох. 25 (за С. Я. Братченком, Ф. Р. Балоновим, Я. П. Гершковичем); 20, 25 — Маріуполь, Виноградники, мог. 1, пох. 5; 34, 41 — Маріуполь, Виноградники, мог. 1, пох. 8; 39, 42, 47 — Шевченко, гр. 1, мог. 13, пох. 4; 40, 43 — Орловське, мог. 1, пох. 13; 44 — Маріуполь, 1930 p.; 45 — Новоселівка, мог. З, пох. 2; 46 — Миколаївка, мог. 2, пох. 2; 48 — Волонтерівка, мог. 1, пох. 8; 49 — Огородне, мог. 1, пох. 9; 51 — Орловське, мог. 1, пох. 3; 52 — Огородне, мог. З, пох. 2 (за С M. Санжаровим).

1 — план та перетини катакомби; 2 — дерево; 3—17, 19—25 — бронза; 18, 34 — кремінь; 26, 27 — зуби тварин; 28, 29 — морські мушлі; 30—33, 39, 40 — кістка, ріг; 42—52 — кераміка

159

Розділ II

ЕПОХА ЕНЕОЛІТУ - БРОНЗИ

роводу. Вражає строкатість керамічних форм: жаровні, курушки, горщики, кубки, чаші. ДЛЯ жаровень брали стінки посуду, наповнені вугіллям. Курушки мали форму чаші на хрестоподібному піддоні з відділенням для олії на внутрішній стінці. Посуд був плоскодонний, середніх пропорцій, укритий по шийці та плічках складним візерунком, виконаним шнуром, тасьмою, гребін­ цем, наколами тощо. Особливо прикметні композиції з фестонів та концент­ ричних кіл на тулубі. Донецька культура є найбагатшою з огляду на кількість бронзових речей, виявлених у катакомбах: набір ніж-шило, сокири з провухом, тесла, долота, гаки, безліч дрібних прикрас (пронизки, підвіски, скроневі кіль­ ця, медальйони, намисто). Звужується коло крем'яних виробів (зникають ножі). Якісно виготовлені хіба що вістря стріл із глибокою виїмкою. Серед кам'яних знарядь — навершя булав різної форми, випростувачі древків стріл із пісковику, пести, тертушки, ступки, сокири з отвором.

Основою господарства було скотарство. Розводили велику та дрібну рогату худобу. Землеробство мало допоміжний характер. Важливою галуззю еко­ номіки виступали металургія та металообробка. Висока концентрація знахідок бронзових речей у зоні Бахмутських родовищ мідної руди на Донецькому кряжі дає підстави припустити можливість їх розробки вже носіями донецької культури (Д. П. Кравець, Л. А. Черних та ін.). Висловлено думку щодо існу­ вання Донецького центру металообробки (А. Л. Нечитайло). Додатковим аргу­ ментом на користь таких припущень є поховальні комплекси майстрів-ливар- ників, що засвідчують їхню глибоку професійну спеціалізацію (Луганськ, При­ шиб). Контролюючи розробку мідних руд, донецьке населення небезпідставно вважало себе елітою катакомбної спільноти. Свою відмінність місцева людність доводила болісним ритуалом деформації черепів ще в дитячому віці. Досягши зрілого віку, ці "баштоголові" справляли незабутнє враження на оточення.

Заключна фаза розвитку донецької культури позначена появою ріповидного посуду, декорованого кількома валиками, біконічних форм кераміки та інших ознак бабинської культури. Це пов'язувалося, зокрема, з просуванням на Сіверськодонеччину населення харківсько-воронезької та передкавказької культур. Як наслідок цих процесів на Сіверському Дінці та Нижньому Доні формуються пам'ятки бахмутського типу, виділені С. Н. Братченком у 1969 р. в ареалі донецької культури.

Харківсько-воронезька (середньодонська) культура заходить у межах України на Харківщину та Луганське Лівобережжя Сіверського Дінця. Ця група пам'я­ ток була виділена ще в 30-ті роки XX ст. Г. В. Подгаєцьким як середньодон­ ська. А в 50-ті роки Т. Б. Попова виділяє харківсько-воронезький локальний варіант катакомбної культури. Воронезькі археологи традиційно вживають термін "середньодонська культура", а українські — "харківсько-воронезька". Харківський дослідник С. І. Берестнєв розглядає український сегмент цієї культури як пам'ятки осколо-донецького типу. На їх характеристиці ми й зосе­ редимо увагу.

Харківсько-воронезька культура пов'язана своєю генезою з просуванням на північ носіїв ранньокатакомбної та донецької катакомбної культур. Всту­ пивши в контакт із місцевою "ямною" людністю, катакомбники фактично

160

Тема 10

Період середньої та перехід до пізньої бронзи

створили нову яскраву культуру кінця III — початку II тис. до н. є. Сформу­ валася вона в Лісостепу й налічує більш як 30 поселень (Проказине на р. Айдар, низка селищ на лівому березі Сіверського Дінця, поблизу райцент­ ру Кремінна Луганської області та ін.). Будувалися наземні житла з дерева, хо­ ча відомі й споруди напівземлянкового типу з системою підпорних стовпів. Проте виразніший матеріал походить із 200 поховань під могильними насипа­ ми. Частина з них здійснена за старою традицією в ямах, стільки ж у Т-подібних катакомбах, але переважна більшість у Η-подібних спорудах (85 % вибірки), де поздовжні осі вхідної ями та камери проходили паралельно одна одній. Активізувалося спорудження нових могил (50) та досипок над упущени­ ми катакомбами. Небіжчиків укладали на правому боці, обличчям до вхідного отвору, хоча орієнтація тіл була несталою, унаслідок радіальної планіграфії катакомб. Дно камер посипали вохрою та крейдою, клали шматки вохри. Тіла жінок та дітей посипали червоною фарбою. Наявність шкур великої та дрібної рогатої худоби, офірованої у процесі поховального ритуалу, становила 36 %. Серед супроводу переважав керамічний посуд, що вирізнявся своєрідністю і мало чим нагадував донецький. Зникають пишно орнаментовані тасьмою куб­ ки, з'являються високі горщики з тричленним ламаним профілем, суцільно вкриті орнаментом. Горщики середніх пропорцій ще виготовлялися, але з'яв­ ляються також ріповидні посудини північнокавказького походження. Основ­ ним елементом орнаментації, поряд зі шнуром, тасьмою та гребінкою, стають наліпні валики. Декоративні композиції складалися із комбінацій горизон­ тальних і вертикальних ялинок із трикутниками та фестонами, спрямованими вгору.

Серед бронзових речей — ножі двох типів (полум'яподібні та з паралель­ ними лезами), сокири з отвором, шила з коротким черенком, втулчасті гаки, дрібні прикраси. Бронзові сокири походять зі скарбів (Колонтаїв, Скакун) та випадкових знахідок. Особливої уваги заслуговують найдавніші в Україні залізні речі (три випадки), зокрема залізний ножик із бронзовим держачком. Знайдено серію кам'яних шліфованих сокир з отвором, прив'язні сокири, крем'яні ножі та скребачки. Кістяні вироби репрезентовано мотиками, гарпу­ ном, кільцями. Напрям господарювання визначається як скотарсько-земле­ робський.

Інгульська культура (остання чверть III — початок II тис. до н. є.) виділе­ на О. Г. Шапошниковою наприкінці 70-х років XX ст., після розкопок кур­ ганів уздовж річки Інгул у Миколаївській області. Осмислення її як окремого явища триває. Спочатку ареал інгульської культури обмежували Буго-Інгу- лецьким межиріччям, а ідентичні комплекси Наддніпрянщини відносили до дніпро-азовської катакомбної культури. Проте з часом став зрозумілим ме­ ханістичний характер конструювання цієї культури, де ранній шар пам'яток належав до ранньокатакомбної, а пізній — до інгульської культури. Остання не є продуктом розвитку ранньокатакомбної, оскільки утворилася внаслідок міграції однієї з груп катакомбного населення з Передкавказзя до степів Надчорномор'я. Місцеве ж ранньокатакомбне населення, навпаки, рушило на схід, до Калмицьких степів. Завдяки тривалим дослідженням удалося встано­ вити, що "Інгульці" заселяли західний сегмент степової частини катакомбно­ го ареалу, від Східного Надазов'я (р. Міус) до Нижнього Дунаю та Прута. Зі