Регіональна економіка. книжка

305

Серед країн, для яких проводилось дослідження, Україна посідає 76

місце (в 2004р. – 74 місце).

2.3. Структура господарства

Економіка певної території представляє собою сутність якимось чином впорядкованих об’єктів, чи як їх називають господарських одиниць, які ви-

конують певні функції – виробництво товарів чи послуг.

Первинними господарськими одиницями національної економіки є пі-

дприємства, установи, заклади і т.д., зокрема заводи, фабрики, селянські гос-

подарства, будівельні організації, транспортні підприємства, магазини, шко-

ли, лікарні, банки, науково-дослідні інститути і т.п.

Сьогодні господарство регіону чи країни представляє собою складне утворення за субординацією і просторовою диференціацією. Структура гос-

подарства – це складне і багатоаспектне поняття. Її можна розглядати за фо-

рмами власності підприємств і установ, за розвитком і технологіями і т.п. Нас цікавить перш за все галузево-функціональна та просторова структура госпо-

дарства.

У вітчизняній економіці значного поширення набув галузевий підхід до структури господарства. Галузь – це сукупність підприємств і установ, які виробляють однорідну продукцію, або надають певні послуги.

Хоча визначення галузі досить чітке, на практиці розмежування та ви-

ділення їх досить складне.

У зарубіжній економічній літературі поділ національної економіки найчастіше здійснюється на сектори: первинний (сільське господарство, лі-

сове, рибне, видобувні галузі), вторинний (обробні галузі) і третинний (сфе-

ра послуг). Окремі вчені, враховуючи зрушення в інформаційній сфері, виді-

ляють ще четвертинний сектор (науково-інформаційний). Сьогодні сектора-

льна економіка розвинутих країн має форму перевернутої піраміди, в якій ча-

стка третинного сектору є найбільшою (часто понад 70%), а частка первин-

306

ного і вторинного секторів поступово скорочується [5; 433]. Таким чином,

можна вести мову про входження цих країн в постіндустріальну стадію роз-

витку суспільства. В структурі господарства України основна частка всієї продукції припадає на первинний і вторинний сектори економіки. А частка третинного сектора більш, як в два рази поступається цьому показнику у ви-

соко розвинутих країнах. За цими ознаками Україна знаходиться на стадії ін-

дустріального розвитку суспільства.

Для аналізу структури господарства важливим є співвідношення двох головних сфер, які в радянській економіці й статистиці називали “виробни-

чою” і “невиробничою” сферами, або “матеріальним виробництвом” і “нема-

теріальним”. Стосовно цього поділу, особливо після введення в структуру господарства різних видів інфраструктури, точаться суперечки. Ми перебу-

ваємо в так званому “перехідному” періоді, коли для аналізу господарства України використовується групування галузей у виробничу сферу і сферу по-

слуг (рис. 6).

Особливо важко встановити межу між “виробництвом” і “інфраструк-

турою”. Зокрема транспорт, зв’язок поділяють між двома сферами, залежно від споживача їх послуг. Лінії електропередач, нафто- і газопроводи одні вчені відносять повністю до виробничої сфери, інші до інфраструктури.

З 1997 року в Україні на загальнодержавному рівні для органів держа-

вного управління і статистики введена “Класифікація видів економічної дія-

льності” ДК 009-96 відповідно до класифікації видів економічної діяльності,

прийнятої статистичною комісією ЄС. Ця класифікація господарства є досить складною, багаторівневою. Галузі виробництва діляться на секції і підсекції,

а також розділи, групи, класи і підкласи.

307

Рис. 6. Галузева структура господарства України

Цей класифікатор теж має низку недоліків, проте дає можливість більш ретельно співставляти розвиток національних економік.

Національна економіка за своєю галузевою структурою є складною і неоднозначною. Групування та класифікації економічної діяльності в залеж-

ності від потреб і цілей, можуть бути різними.

308

Вивчення галузевої і функціональної структури господарства в регіо-

нальній економіці дає можливість через аналіз співвідношення між основ-

ними структурними елементами встановити характер суспільного розвитку.

Як правило, ці пропорції співставляються з пропорціями, що склалися у ви-

сокорозвинутих країнах.

Досить поширеним є співставлення часток виробничої сфери і сфери послуг. Як уже зазначалося, в розвинутих країнах у сфері послуг зайнято 70 і

більше відсотків працюючих, причому роль сфери послуг продовжує зроста-

ти. Нові технології та прогресивні способи організації виробництва дозволя-

ють виробляти всі необхідні товари незначною кількістю виробників. В

Україні частка виробничої сфери складає майже 50 %, що є прямою ознакою недостатнього науково-технічного прогресу в технологіях. З іншого боку, це є свідченням нерозвинутості сфери послуг і недостатнього рівня життя насе-

лення.

Цікавим є співвідношення між галузями господарства, що належать до групи А і групи Б група А – важка індустрія, або виробництво засобів вироб-

ництва (група Б – виробництво товарів широкого вжитку). В розвинутих кра-

їнах принаймі 2/3 виробництва припадає на групу Б. В Україні це співвідно-

шення цілком протилежне (3:1). Тобто виробництво заради виробництва).

Наприклад, потужна енергетика Донбасу заледве задовольняє потреби виро-

бництва в цьому регіоні. Спрощено це має такий вигляд: видобуваємо вугіл-

ля, одержуємо з нього енергію, яку використовуємо для видобутку вугілля!

Багатозначними є пропорції між окремими галузями виробництва.

Співвідношення між добувними і обробними галузями промисловості на ко-

ристь останньої є ознакою прогресивної структури.

Для України характеристикою є також незбалансованість між вироб-

ництвом і переробкою сільськогосподарської продукції і недостатня – проду-

кції харчової і легкої промисловості.

Галузеве структурування економіки важливе при галузевому управлін-

ні господарством, яке на сьогодні характерне для державного регулювання

309

економіки України. Перевагою цього способу управління є можливість про-

ведення в кожній галузі певної науково-технічної та організаційної політики.

Для здійснення централізованої державної політики така система управління є зручнішою. Центром здійснення регуляторної політики є міністерство.

Проте, таке відомче управління має й певні недоліки. Відомче управ-

ління спричиняє часто нераціональні перевезення вантажів, ускладнює між-

галузеві зв’язки, кооперування, комбінування. Відомчі інтереси часто всту-

пають в суперечність з потребами територій.

Тому все частіше ведеться мова про більшу самостійність регіонів в здійсненні управління регіональним господарством. Територіальне управлін-

ня дає змогу цілісно підходити розвитку територій. Легко встановлюються міжгалузеві зв’язки, здійснюються заходи для цілісного розвитку краю; не тільки економічного, а й соціального і екологічного оздоровлення.

Разом з тим, при територіальному управлінні втрачається змога здійс-

нення загальнодержавної науково-технічної політики стосовно окремих галу-

зей. Територіальне управління також, часто породжує так зване “містечкові” настрої – коли регіональні місцеві інтереси протистоять загальнодержавним.

Це часто спостерігається при необхідності спорудженням екологічно-

небезпечних підприємств.

Тому сьогодні йде пошук такої форми управління, яка б поєднувала переваги галузевого і територіального.

У цьому розрізі актуальним є вивчення просторової (територіальної)

структури господарства.

Підприємства, установи і т.п. розташовані на території по різному одне відносного іншого, відносно сировини, населення пунктів і т.п. Ці підприєм-

ства часто використовують спільну виробничу і соціальну інфраструктуру,

творять певні поєднання, які називаються елементами територіальної струк-

тури. Ці елементи можуть мати, точкові вузлові, лінійні, кущові та площин-

но-ареальні форми.

310

Ареальні форми, як правило, мають ті види діяльності, які тісно пов’язані з природним середовищем – сільськогосподарські, лісові, промис-

лові зони і райони, гірничовидобувні басейни. Переробна промисловість в бі-

льшості орієнтована на мережу розселення, а тому утворює такі форми тери-

торіальної організації виробництва, як промисловий пункт, промисловий центр, промисловий кущ, промисловий вузол.

Лінійні форми мають шляхи сполучення (транспортні лінії).

Сучасна територіальна і галузева структура господарства України ха-

рактеризується нераціональністю і неефективністю:

деформована галузева структура господарства, значна частка первин-

ного сектора при недостатньому розвитку виробництва товарів широ-

кого вжитку;

висока частка в структурі господарства підприємств ВПК;

недостатній розвиток АПК, зокрема переробки сільськогосподарської продукції;

незадовільний і обмежений за видами розвиток сфери послуг;

технічна відсталість вітчизняних підприємств, і, як наслідок велика матеріалоенергомісткість, собівартість, низька конкурентноздатність продукції;

нерівномірність територіального розвитку господарства, що проявля-

ється в надмірній концентрації виробництва і створенні значної еколо-

гічної напруженості в одних регіонах та слабкого розвитку промисло-

вості в інших регіонах.

Подолання цих недоліків є необхідною умовою подальшого розвитку гос-

подарства країни. Воно може бути здійснене шляхом:

формування ринкового середовища, сприяння вільній конкуренції;

визначення пріоритетних галузей та подання їм підтримки з боку дер-

жави, в Україні ними є високотехнологічні наукоємні галузі машинобу-

дування, АПК та легка промисловість;

311

стимулювання інноваційної діяльності підприємств, запровадження но-

вих технологій;

зменшення енергомісткості виробництва, закриття неефективних виро-

бництв та зміна галузевої структури господарства;

підвищення конкурентноздатності українських підприємств та розши-

рення ринків збуту для наших товарів шляхом запровадження кластер-

них моделей в економіці [3; 298].

Слід зауважити, що необхідність здійснення економічної перебудови за цими напрямками стоїть перед нашою державою уже тривалий час. Нехту-

вання особливостями національної економіки, непослідовні дії в окремих на-

прямках, ігнорування світових економічних процесів призвели до втрати ко-

нтролю над економічною діяльністю. Галузева структура господарства ще більш деформувалась на користь паливно-сировинного сектора, а частка ма-

шинобудування, легкої, хімічної промисловості ще більше знизилась. Тому здійснення економічних реформ є нагальною і конечною потребою. Інакше негативні процеси, що спостерігаються, наберуть незворотного характеру.

Питання і завдання для самоконтролю

1.Визначіть суть понять «національна економіка», «національний господар-

ський комплекс».

2.Вкажіть, до яких країн за рівнем і характером економічного розвитку на-

лежить Україна?

3.Назвіть основні особливості соціально-ринкового господарства.

4.Якими показниками характеризують економічний розвиток країн і тери-

торій?

5.Що береться до уваги при визначенні рейтингу соціально-економічного розвитку країн (індекс людського розвитку)?

6.Розкрийте галузево-функціональну структуру господарства країни.

7.В чому суть «секторальної» структури господарства?

8.Назвіть основні елементи і форми просторової організації господарства.

312

Рекомендована і використана література

1.Доповідь ООН про людський розвиток 2007/2008.

2.Захарченко В.І. Трансформаційні процеси у промислових територіальних системах України. – Вінниця: Гіпаніс, 2004. – 547с.

3.Промисловий потенціал України: проблеми та перспективи структурноінноваційних трансформацій //Відпов. ред. к.е.н., Ю.В. Кіндзерський. – К.: Ін-т. економіки та прогнозування НАН України, 2007. – 408с.

4.Розміщення продуктивних сил України: Підручник //За ред. проф. Є.П. Качана – К.: ВД “Юридична книга”, 2001. – 552с.

5.Топчієв О.Г. Основи суспільної географії: Навч. посібник. – Одеса: Астропринт, 2001. – 560с.

6.Данилишин Б. Світова фінансова криза – тест для України. //Дзеркало тижня. №38; 2008р.

313

Розділ 3. Міжгалузеві господарські комплекси та

регіональні особливості їх розвитку і розміщення

3.1. Паливно-енергетичний комплекс

Паливно-енергетичний комплекс України (ПЕК) є технологічно складною, територіально-розгалуженою системою, що складається з електроенергетики, системи теплопостачання, вугільної, ядерної, газової,

нафтової і нафтопереробної промисловості; ПЕК здійснює видобуток,

виробництво та транспортування паливно-енергетичних ресурсів.

Науково-технічний прогрес, підвищення якості продукції, поліпшення умов праці, інтенсифікація всього суспільного виробництва визначаються розвитком енергетики країни, основою якої є паливна база. Тому в усіх економічно розвинених країнах інвестиції у паливно-енергетичний комплекс становлять близько 40% сумарних капітальних вкладень у промисловість.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) є базовим в економіці держави,

значно впливає на рівень розвитку її економіки. У 2006 р. в Україні вироблялося 117,1 млн. т. умовного палива, а для нормального енергозабезпечення потрібно до 300 млн. т. Держава забезпечує енергетичні потреби за рахунок власних ресурсів на 40%, у газі – на 20%, у вугіллі – на 80 %, у нафті на 7-8%. Тому значну масу енергоносіїв доводиться імпортувати:

вугілля – до 28 млн. т, нафти – 14 млн. т, газу 40–45 млрд. м3 на рік, ядерного палива – 100%.

Темпи розвитку паливно-енергетичного комплексу України за останнє десятиріччя за всіма показниками не сприяли підвищенню електромісткості національного прибутку і валового суспільного продукту. З 1990 по 2006 р.

виробництво електроенергії в Україні зменшилося на 40%, видобуток нафти

– на 20%, газу – на 25%, вугілля – в 2 рази.

314

Таблиця 7

Виробництво найважливіших видів продукції паливно-енергетичного комплексу [56]

В Україні близько 53% потреб в паливно-енергетичних ресурсах (ПЕР)

забезпечується за рахунок імпорту, що відповідає середньоєвропейським показникам. Більшість країн світу мають такі, або гірші показники забезпечення власними первинними ПЕР. Наприклад, у Німеччині частка імпорту в загальному споживанні енергії становить 60%, а в Словаччині – понад 30%. Японія використовує лише 8% власних первинних ПЕР, Італія –

17%. Покриття потреби за рахунок власного видобутку нафти в Україні становить 39,4%, а природного газу – 26,2%.

Крім того, потреби в електроенергії та теплі задовольняються в Україні виключно за рахунок власного виробництва. За обмежених запасів нафти і газу частка природного газу в загальному споживанні енергоресурсів в Україні залишається високою та майже в двічі перевищує світові показники і відповідає показникам країн, які мають надто великі запаси цих ресурсів

(Росія, Саудівська Аравія, Норвегія) та є експортерами. При цьому питомі показники видобутку газу в зазначених країнах поступово зростають. Частка споживання нафти в паливно-енергетичному балансі (ПЕБ) України становить 18,4% (ЄС – 41,7%, світові показники – 38,5%), атомної енергії –

16,3% (ЄС – 20,3%, світові показники – 10,7%). Видобуток нафти на 1

мешканця в таких країнах як, Німеччина, Франція, Італія значно нижчий, ніж у нашій країні, та і запаси незначні – становлять відповідно 0,34; 0,15; 0,62

млрд. бар., а рівень життя населення та адаптації національних економік значно вищий.