grotakres1[1]
.pdfа) назву документа; б) номер документа, число, місяць, рік його виписки;
в) назви платника та одержувача коштів (офіційне скорочення їх), які відповідають зареєстрованим у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України, у фізичних осіб - ідентифікаційні номери, що проставляються на підставі відповідних документів податкових органів, номери рахунків в установах банку;
г) назви банків платника та одержувача, місцезнаходження їх та умовні номери за МФО (код банку);
д) суму платежу цифрами та літерами; є) призначення платежу: назва товару (виконаних робіт, наданих послуг),
посилання на документ, на підставі якого здійснюється операція (договір, рахунок, товарно-транспортний документ тощо), із зазначенням його номера і дати, законодавчого акта, яким передбачено право безспірного стягнення та безакцептного списання коштів (його дата, номер і відповідний пункт); замість назви товару може зазначатися його кодове (умовне) значення;
є) на першому примірнику (незалежно від способу виготовлення розрахункового документа) - відбиток печатки та підписи керівників (відповідальних осіб) платника або (та) одержувача коштів;
ж) підрозділи бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів до бюджету);
з) суму податку на добавлену вартість або напис "без податку на добавлену вартість".
Правильності оформлення розрахункових документів у банківській практиці приділяється особлива увага. Якщо хоча б один з реквізитів документів не заповнений або заповнений неправильно, банк такий розрахунковий документ до виконання не приймає. Використання факсиміле замість підпису, виправлення і підчистки у розрахункових документах не допускаються. Банк не має права робити виправлення на поданих розрахункових документах.
У разі відмови прийняти від клієнта розрахунковий документ банк у день отримання документа має зробити на його зворотній стороні напис про причину повернення документа без виконання (за підписами головного бухгалтера і виконавця, завіреними штампом банку) та повернути його клієнтові. Недостовірність розрахункового документа часто-густо вказує на незаконність грошової операції, що проводиться.
Банк не несе відповідальності за достовірність змісту розрахункового документа.
Платник з урахуванням своїх технічних можливостей може подавати до банку розрахункові документи як у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів (електронних повідомлень) каналами зв'язку. Конкретний спосіб подання платником (клієнтом) документів до банку передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування.
Раніше, коли розрахунки між платником і одержувачем здійснювалися без застосування системи електронних міжбанківських розрахунків, розрахункові документи підприємств між установами банків доставлялися кур'єрською
поштою (спецзв'язком).
При здійсненні безготівкових розрахунків клієнти застосовують, як уже було зазначено в розділі 3, систему електронних платежів "клієнт - банк", яка забезпечує передачу повідомлень між клієнтом і банком у зашифрованому вигляді за допомогою сертифікованих засобів захисту.
Кошти списуються з рахунка платника тільки на підставі першого примірника розрахункового документа.
Платежі з розрахунків клієнтів виконуються банком у межах залишків коштів на початок операційного дня. Операційний день - це частина (перша половина, як правило, до обіду) робочого дня, яка відведена для приймання і обслуговування клієнтів у банках та виконання банківських операцій. Час операційного дня регламентується режимом роботи банку.
Розрахунки за документами, що надійшли до банку-платника протягом операційного дня, здійснюються банком того ж дня. Розрахункові документи, які надійшли після операційного дня, банк обслуговує наступного дня.
На всіх примірниках паперово-розрахункових документів у правому верхньому куті банк проставляє дату їх надходження. Дата виконання розрахункового документа проставляється в правому нижньому куті. У разі, якщо дата розрахункового документа збігається з датою проводки його банком, дата отримання банком документа у правому верхньому куті не проставляється.
Банк одержувача зобов'язаний зараховувати кошти на рахунки клієнтів не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідної інформації від розрахункової палати. Порушення строків здійснення документообороту завжди комусь вигідні. Відомо, що на початку 90-х років, багато банків затримували розрахункові документи, відтягували час зарахування коштів на рахунки клієнтів і завдяки цьому протягом деякого часу використовували у власних цілях чужі гроші. Затримки банками коштів за рахунками клієнтів недопустимі.
Форми розрахунків змінюються і вдосконалюються. В останні роки вирішальний вплив на розвиток їх здійснює бурхливий розвиток комп'ютерної техніки.
6. Розрахункиіззастосуваннямплатіжнихдоручень
Платіжне доручення - розрахунковий документ, який є письмово оформленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунку.
Розрахунки платіжними дорученнями — одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків у господарському обороті України. Позитивною рисою розрахунків із застосуванням платіжних доручень є їхній універсальний характер. Доручення широко застосовуються в розрахунках за найрізноманітнішими платежами.
Технологія розрахунків платіжними дорученнями полягає в тому, що банк платника списує зазначену у дорученні суму з рахунка платника і зараховує її на рахунок постачальника.
У зарубіжній банківській практиці платіжні доручення використовуються як
складова жиророзрахунків, там, де платник не може використати з якихось причин чек, або коли використання чека є незручним.
Платіжні доручення в Україні застосовуються при розрахунках за поставлені товарно-матеріальні цінності і надані послуги, для попередньої оплати товарів і послуг, внесення авансових платежів у випадках, передбачених чинним законодавством, погашення кредиторської заборгованості постачальником за раніше одержані товари і послуги. Крім того, підприємства й організації розраховуються платіжними дорученнями при здійсненні нетоварних операцій: розрахунків із державним бюджетом, органами соціального страхування тощо.
При розрахунках за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) у платіжному дорученні в рядку "Призначення платежу" вказується назва (вид) відвантаженої продукції (виконаних робіт, послуг), номер, дата товарно-транспортного чи іншого документа, що підтверджує відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг).
Для одержання товарно-матеріальних цінностей від постачальників підприємство виписує доручення типової форми. Приймання товарів, що надійшли на підприємство, здійснюється на основі супровідних документів постачальника. Виявлені при прийманні розходження (недостача, пересортиця) оформляються відповідним актом.
Схема документообороту при розрахунках платіжними дорученнями така:
1)отримавши товар і рахунок-фактуру від постачальника, покупець направляє платіжне доручення в свій банк;
2)банк списує відповідні грошові кошти з рахунка покупця і направляє документи про перерахування коштів на рахунок у банк постачальника;
банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника. Рахунок-фактура - документ, який виписує продавець для оплати покупцем товарно-матеріальних цінностей, що реалізуються (або виконаних робіт чи наданих послуг). Рахунок-фактура містить опис та ціну товарів (робіт, послуг).
Усі примірники платіжних доручень мають бути ясно і чітко оформлені. Доручення приймаються до виконання банками протягом десяти календарних днів
здня виписки. День заповнення платіжного доручення не враховується.
При рівномірних і постійних поставках товарів (наданні послуг) розрахунки між постачальниками і покупцями можуть здійснюватися дорученнями, періодичним перерахуванням коштів у строки і в розмірах, обумовлених у договорах. У двосторонньому договорі передбачаються розмір та строки перерахування коштів, періодичність звірення розрахунків і порядок проведення кінцевого розрахунку покупцем. Останній платіж за договором, як правило, має враховувати взаємну заборгованість між постачальником і покупцем.
Розрахунки платіжними дорученнями досить прості і зручні. їхнім недоліком є відсутність повної гарантії платежу постачальнику.
7. Платіжнавимога. Розрахункиіззастосуваннямплатіжнихвимог-доручень
Платіжна вимога - розрахунковий документ, за яким кошти списуються з розрахунку без згоди його власника. За допомогою платіжної вимоги здійснюється
безспірне стягнення та безакцептне списання коштів. Безакцентне списання коштів - це списання коштів з рахунка платника без його згоди, на підставі документів, поданих банкові одержувачем коштів.
Безспірне стягнення та безакцептне списання коштів здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством України. Безспірне стягнення коштів здійснюється через банк списанням коштів з рахунка відповідних підприємств (організацій). При цьому до розрахункового документа додається оригінал виконавчого документа або належним чином оформлений дублікат.
Платіжна вимога - це наказ одержувача коштів (постачальника) про переведення йому коштів з рахунка платника. Платіжна вимога із супровідним реєстром подається стягувачем (одержувачем) у банк, в якому він обслуговується. У платіжній вимозі має бути зазначене призначення платежу та відповідна стаття законодавчого акта, якою передбачене право безспірного стягнення та безакцептного списання коштів.
Відповідальність за обґрунтованість і правильність внесення даних у розрахункові документи у разі безспірного стягнення та безакцептного списання коштів несе стягувач.
Розрахунки платіжними вимогами здійснюються за такою схемою:
1)одержувач коштів виписує і здає в установу банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника і реєстр платіжних вимог;
2)банк одержувача пересилає платіжну вимогу і реєстр банку платника;
3)банк платника видає платникові платіжну вимогу і повідомляє про
платіж;
4)на основі перевіреної платіжної вимоги установа банку списує зазначену суму з рахунка платника;
5)з банку платника надходять документи про перерахування коштів у банк одержувача;
6)банк одержувача зараховує зазначену суму на рахунок одержувача
коштів.
Платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, що містить: поперше, вимогу постачальника (одержувача коштів) до покупця (платника) на підставі надісланих йому (покупцеві), обминаючи банк, документів оплатити вартість відвантажених товарів, виконаних робіт і наданих послуг; по-друге, доручення покупця (платника) своєму банкові оплатити вказані документи, перерахувавши відповідну грошову суму постачальникові. Отже, платіжна вимогадоручення є комбінованим розрахунковим документом, який складається з двох частин, кожна з яких відображає специфіку двох розрахункових документів:
- верхня частина - особливості платіжної вимоги; - нижня частина - особливості платіжного доручення.
Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платникові. Доставку платіжних вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.
З метою забезпечення гарантованої і прискореної доставки платникам вимог-доручень вони передаються у комплекті з розрахунковими та відвантажувальними документами за поставлену згідно з договором (угодою)
продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо).
Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші обумовлені угодою документи, при згоді оплатити її повністю або частково здає вимогу-доручення в установу банку, що його обслуговує. Після цього акцептована за платіжною вимогою-дорученням сума перераховується з рахунка платника на рахунок постачальника. Строк, протягом якого платник повинен подати в свій банк акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається самостійно сторонами в угоді і банком не контролюється. У договорі може бути передбачена відповідальність платника за невчасне подання в банк для оплати платіжної вимогидоручення.
Платник здає в банк нижню частину вимоги-доручення.
Банк приймає до сплати платіжну вимогу-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. При відсутності достатніх коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення повертається без виконання.
У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про мотиви відмови безпосередньо одержувачеві коштів у порядку і строки, зазначені в договорі.
Позитивним моментом даної форми безготівкових розрахунків є те, що при використанні вимог-доручень підвищується відповідальність суб'єктів розрахункових відносин за організацію розрахунків у зв'язку з тим, що розрахункові документи пересилаються постачальником платника, обминаючи банк. Проте, незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями, ця форма безготівкових розрахунків є малопоширеною.
Недоліком розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень є відсутність гарантії платежу. Невчасна оплата рахунків платниками, відмови від акцепту сповільнюють рух грошових коштів.
8. Розрахункичеками
Чек - грошовий документ встановленої форми, що містить беззаперечне письмове розпорядження власника рахунка (клієнта) банкові, який обслуговує його, сплатити певну суму грошей пред'явникові чека або іншій вказаній у чеку особі. Чек є інструментом розпоряджання коштами, що є на розрахунковому рахунку.
При розрахунках чеками виникають економічні відносини між трьома суб'єктами. Це:
-чекодавець - юридична або фізична особа, власник рахунка, який здійснює платіж за допомогою чеката підписує його;
-чекодержатель - юридична або фізична особа, яка отримує кошти за чеком;
-банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі і веде їхні рахунки.
У сфері безготівкових розрахунків використовуються розрахункові чеки. Чеки, які використовуються для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, називаються грошовими чеками. Розрахунковий чек містить письмове розпорядження чекодавця банку-емітенту сплатити чекодержателю зазначену в
чеку суму коштів.
Власник рахунку виписує чеки в межах залишку коштів на рахунку в установі банку (або понад цей залишок, якщо є домовленість щодо овердрафта).
Банківська практика здійснення безготівкових розрахунків чеками утвердила такі їх обов'язкові реквізити: 1) назва банку; 2) наказ про сплату грошової суми; 3) отримувач грошей; 4) дата і місце виписки чека; 5) підпис чекодавця. В Україні використовується строго фіксована уніфікована форма розрахункового чека.
Бланки чеків брошуруються в спеціальні чекові книжки. Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці НБУ за зразком, затвердженим НБУ. Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.
З дозволу НБУ чекові книжки (розрахункові чеки) можуть бути виготовлені комерційними банками самостійно з дотриманням усіх обов'язкових вимог і мати фірмову позначку банку.
Чек є цінним папером. Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками суворої звітності.
Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій, виготовляються окремими бланками. Облік їх ведеться окремо від чекових книжок.
Залежно від того, на чию користь виписаний чек, розрізняють три їх види:
-іменні - виписані лише певній особі;
-ордерні - виписані на певну особу з обов'язковим застереженням про наказ оплатити чек;
-пред'явницькі - в чеку не зазначене найменування одержувача; гроші видаються пред'явнику.
Строк дії чекової книжки - один рік. Строк дії розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі, - три місяці. За погодженням з установою банку, строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.
Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 (десяти) календарних днів (день виписки чека не враховується).
Будь-які виправлення і помарки в чеку не допускаються. Забороняється передача чекової книжки її власником будь-якій іншій юридичній або фізичній особі, а також підписання незаповнених бланків чеків та завірення їх відбитком печатки. Одночасно з виписуванням чека на його корінці зазначається назва отримувача коштів, номери документів, що оплачуються, сума і залишок ліміту. Ліміт чекової книжки - це загальна гранична сума, на яку чекодавець може виписати чек з цією книжкою.
Головні бухгалтери підприємств, які ведуть розрахунки чеками, зобов'язані періодично перевіряти: правильність використання чеків особою, яку уповноважено щ їх підписання; правильність виведення залишків ліміту на корінцях чеків; звіряти суми на корінцях чеків із записами у виписках з рахунка в банку. На підприємстві чекові книжки повинні зберігатися під замком у безпечному від пожежі і крадіжки приміщенні.
Для отримання чекової книжки підприємство подає до бан-ку-емітента заяву.
На основі поданої заяви банк-емітент виписує чекодавцю чекову книжку. Операційний працівник банку перевіряє наявність усіх чеків у чековій книжці (кожний чек має свій номер), заповнює внутрішній бік обкладинки книжки, вписує у кожний чек його основні реквізити. Банк веде облік номерів чеків у спеціальній реєстраційній картці, де вказується номер рахунка, з якого сплачуватимуться чеки, дата видачі книжки, номери чеків, строк дії книжки, для яких розрахунків видається книжка.
Гарантована оплата чеків забезпечується депонуванням коштів на окремому балансовому рахунку № 722 "Розрахункові чекові книжки та розрахункові чеки" в банку-емітенті (у сумі ліміту). Депонування коштів - це внесення певних грошових сум на зберігання до банку; у даному разі - для забезпечення банківської гарантії вчасності платежу. Для цього разом із заявою на видачу чекової книжки в банк подається платіжне доручення для перерахування коштів на рахунок № 722.
При розрахунках чеками чеки з чекової книжки виписуються в момент здійснення платежу і видаються чекодавцем за отримані ним товари та надані послуги. Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту.
Приймаючи чек до оплати за товари (виконані роботи, надані послуги), чекодержатель перевіряє: відповідність чека встановленому зразку; правильність заповнення чека; відсутність виправлень; відповідність суми на корінці чека сумі, вказаній у самому чеку; строк дії чека; наявність на ньому чіткого відбитка штампа або печатки банку та назви чекодавця (у фізичної особи - прізвище, ім'я, по батькові, дані його паспорта або документа, що його замінює).
Приймаючи чек із чекової книжки до оплати, чекодержатель відділяє його від корінця, проставляє на звороті розрахункового чека та на корінці календарний штемпель, підписує чек і робить відповідні відмітки у відомості про прийняті до оплати розрахункові чеки. Чекодержатель здає в банк чеки разом із трьома примірниками реєстру. Реєстр вміщує повну інформацію про чеки, що надходять до установи банку.
При оплаті чека кошти списуються з відповідного рахунка чекодавця та зараховуються на рахунок чекодержателя. Оплата чеків - відповідальна банківська операція. Чеки можуть бути недійсними, мати різні дефекти і навіть бути підробленими. Ризик, пов'язаний з видачею і оплатою чеків, для банків є досить суттєвим.
Клієнт може поповнити ліміт чекової книжки у разі його вичерпання. Для поповнення ліміту чекодавець подає в банк доручення (фізична особа подає заяву або заповнює спеціальний ордер) разом з відповідною чековою книжкою. У дорученні в рядку "Призначення платежу" вказується "Поповнення ліміту за чековою книжкою".
Отже, розрахунки за допомогою чеків проводяться так: 1) покупець на основі заяви отримує в своєму банку чекову книжку, для чого банк-емітент депонує певні грошові кошти (ліміт чекової книжки); 2) покупець, одержавши рахунок постачальника на товар або послуги, виписує і передає постачальникові чек; 3) постачальник здає чек в установу банку, яка його обслуговує; банк зараховує суму, вказану в чеку,
на рахунок постачальника. Одночасно ця сума списується з рахунка покупця, на якому вона була депонована (принципово суть справи не змінюється від того, обслуговуються чекодавець і чекодержатель в одній чи різних установах банків).
В Україні розрахунки чеками зараз не дуже поширені, особливо порівняно із західними країнами, де чек є основною формою безготівкових розрахунків. Чеки не отримують поширення у вітчизняному господарському обороті внаслідок недостатності коштів на рахунках клієнтів і обмеженої платоспроможності більшості комерційних банків.
9. Розрахункиакредитивами
Акредитив - це специфічна форма безготівкових розрахунків, при якій одна установа банку доручає іншій провести за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги. При розрахунку акредитивом банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний:
-виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;
-надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей
платіж.
Ці два види операцій є головними акредитивними операціями.
При розрахунках акредитивами в економічні відносини вступають такі суб'єкти:
-платник - заявник акредитива, який звертається до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;
-банк-емітент - банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнта;
-бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо);
-виконуючий банк - банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.
Отже, при розрахунках акредитивами платіж виконує банк постачальника за рахунок коштів, спеціально заброньованих для цієї мети в банку платника.
Умови та порядок проведення акредитивної операції передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива. Акредитиви можуть бути депоновані у банку платника (банку-емітенті) і в банку постачальника (бенефіціара).
Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:
а) покритий - акредитив, для здійснення платежів, при якому завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банкуемітенті або виконуючому банку;
б) непокритий (гарантований) - акредитив, оплата за яким у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника гарантується банкомемітентом за рахунок банківського кредиту.
Акредитиви бувають відзивні та безвідзивні. Відзивний - акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього
погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом). Безвідзивний — акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.
В іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть виконуватися такі акредитиви:
-депоновані - списанням коштів із спеціального окремого рахунка № 720 "Акредитиви", відкритого у виконуючому банку;
-гарантовані - наданням виконуючому банку права списувати кошти з кореспондентського рахунка банку-емітента, відкритого при встановленні кореспондентських відносин між банками.
Відносини між банком-емітентом і виконуючим банком регулюються кореспондентськими договорами (угодами), в яких передбачається розмір комісійних за авізування та інші витрати, пов'язані з відкриттям і виконанням акредитива, а також відповідальність сторін щодо оплати розрахункових документів згідно з умовами акредитива.
Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований.
Для відкриття акредитива підприємство-покупець подає банку-емітенту заяву.
Уразі відкриття акредитива, депонованого у виконуючому банку, банк-емітент перераховує кошти платника на балансовий рахунок № 720 у банку бенефіціара та повідомляє його про умови акредитива. Прийнята до виконання заява про відкриття акредитива враховується банком-емітентом на позабалансовому рахунку № 9931 "Акредитиви до оплати".
У разі, коли акредитив депонований у банку-емітенті, заявник перераховує дорученням кошти зі свого рахунка на балансовий рахунок № 720 у цьому банку. Повідомлення банку-емітента про відкриття акредитива та зміни до нього надсилаються до виконуючого банку. У повідомленні мають бути чітко зазначені повноваження виконуючого банку щодо виду акредитивної операції.
Здійснення платежів за акредитивом відбувається таким чином: 1) після відвантаження продукції, виконання робіт або послуг бенефіціар подає необхідні документи, передбачені умовами акредитива, виконуючому банку; 2) виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи на предмет дотримання усіх умов акредитива і надсилає повідомлення банку-емітенту для отримання згоди на виконання акредитива; За) виплати бенефіціару за акредитивом, депонованим у виконуючому банку, здійснюються з рахунка № 720; списання коштів з цього рахунка виконуючий банк здійснює
на підставі реєстру документів за акредитивом та інших документів, що відповідають умовам акредитива; 36) при використанні акредитива, депонованого у банку-емітенті, цей банк списує кошти з рахунку № 720 та перераховує їх на рахунок бенефіціара; банк бенефіціара у свою чергу після отримання коштів від банку-емітента списує суму за акредитивом з позабалансового рахунка № 9931.
Банки мають здійснювати контроль за строком дії акредитивів. Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється покупцем у межах 15 днів з дня відкриття, не враховуючи нормативного терміну проходження документів
спецзв'язком між банками.
Розрахунки акредитивами широко використовуються в міжнародних економічних відносинах.
Акредитивна форма розрахунків, з одного боку, гарантує вчасність і повноту платежу постачальникові за відвантажені товари чи надані послуги; однак, з другого боку, вона сповільнює оборот (рух) грошових коштів, тому що вимагає депонування покупцем певної грошової суми ще до того, як здійснений сам акт купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей. Форма розрахунків за акредитивами у наших умовах є засобом адаптації системи безготівкових розрахунків до нових ринкових відносин в умовах кризової економіки. На жаль, акредитивна форма розрахунків у господарському обороті України обмежена і не дає належного економічного ефекту.
10. Порядок здійснення розрахунків векселями
Порядок використання векселів у господарському обороті України регулюється Положенням "Про переказний і простий вексель", прийнятим відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10.09.1992 р. № 528. Здійснення операцій з векселями комерційними банками регулюється "Порядком проведення банками операцій з векселями", затвердженим Правлінням Національного банку України від
25.02.1993 р.
Порядок випуску і обігу векселів у багатьох країнах світу визначається Женевською вексельною конвенцією, прийнятою у 1930 р. У колишньому СРСР 07.08.1937 р. було прийнято Постанову ЦВК та РНК СРСР "Положення про переказний і простий вексель", яке в основному діє й тепер.
Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця (боржника) сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателю). Вексель є одночасно розрахунковим документом (засобом платежу) і цінним папером, що може купуватися і продаватися на фондовому ринку.
В Україні використання векселів у господарському обороті почалося з 1992 р. Вексельний обіг у вітчизняному народному господарстві є знаряддям комерційного кредиту та поліпшення розрахункових відносин між суб'єктами господарської діяльності. Важливою є роль векселів для покриття взаємної заборгованості господарських суб'єктів. Однак обсяги вексельного обігу в Україні майже не зростають, а якість самих векселів знижується.
Випускаються два види векселів: простий і переказний. Простий вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму грошей. Переказний вексель, або трата, містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Ремітент — одержувач грошей, який володіє векселем, пред'являє його до оплати трасату і одержує