Ответы ГОСЫ ver2

Таким чином, відновна вартість будівлі (споруди) визначається за формулою:

Св = с ‘ n ‘ К1984 ‘ Кінт, де:

Св - відновна вартість, грн; с - вартість одиничного показника;

n - кількість одиничних показників.

Поелементний спосіб (спосіб оцінки за вартістю конструктивних елементів), при якому витрати на спорудження одиничного показника кожного елемента будівлі (з урахуванням витрат на матеріали, робочу силу та прибуток підрядчика) множаться на кількість одиничних показників кожного елементу будівлі (споруди) і потім складаються, в данному випадку невикористовується, тому що потребує значних вираховувань капітальних витрат по кожному з елементів Об'єкту, що ускладнено з-за відсутності початкової проектно-кошторисної документації.

Спосіб кількісного аналізу, при якому ведеться облік всіх матеріалів та обладнання в будівництві, що витрачаються, а також прямих і побічних витрат, що використовуються для оцінки витрат орендарів на реконструкцію і, в данному випадку, не використовується.

Фізичний знос (Фз) поліпшення - є погіршення технічних якостей конструктивних елементів, втратаи несучої спроможності і т.і. Міра фізичного зносу виміряється у відсотках і визначається шляхом експертної оцінки стану окремих елементів і вирахування середньозваженого зносу з урахуванням питомої ваги елементів та конструкцій будівлі згідно “Правил оцінки фізичного зносу жилих будинків” (СОУ ЖКГ 75.11-35077234. 00152009 "Правила оцінки фізичного зносу жилих будинків").

Дійсна вартість поліпшення на момент оцінки по методу витрат визначається за формулою:

Со = Св х Кп,

де: Кп - коефіцієнт придатністі, розрахований за формулою:

Кп = 1 - (Фз /100),

де: Фз - фізичний знос об'єкту.

При розрахунку вартості Об’єкта на основі витратного підходу необхідно враховувати такий нематеріальний актив як право користування земельною ділянкою (або вартість земельної ділянки).

75. Поняття нерухомості.

Нерухомість, нерухоме майно (англ. Real Property, Real Estate) — земельні ділянки, а також будівлі, споруди чи інше майно, безпосередньо пов'язане землею, тобто об'єкти, переміщення яких неможливе без нанесення значної шкоди його вартості і призначенню.

76. Головні проблеми розвитку міського господарства та його підсистем.

Основними проблемами розвитку міст нашої країни є недостатня ефективність самого механізму управління розвитком міста, недосконалість бюджетно-фінансової політики, недостатнє використання ресурсного та інвестиційного потенціалу міст, значна зношеність та недостатня забезпеченість міською інженерною інфраструктурою, критичний стан житлово-комунального господарства (ЖКГ),дефіцит пропускної спроможності та незадовільний стан дорожньо-транспортної мережі, недостатній розвиток транспортного комплексу міста та невирішеність низки соціальних проблем.

Неефективність механізму управління розвитком міст України полягає, насамперед, у відсутності чітко встановлених стратегічних та середньострокових пріоритетів перспективного розвитку міст, а також в неузгодженості дій структурних підрозділів міської влади.

Недосконалість бюджетно-фінансової політики обумовлена низьким рівнем виконання затверджених показників дохідної частини бюджету міст, в т. ч. внаслідок неефективної системи адміністрування податків і зборів, яка неспроможна забезпечити повноцінне наповнення бюджету й зниження частки тіньової економіки, наявність податкового боргу та заборгованості із сплати страхових внесків до Пенсійного фонду; а також відсутністю достатніх обсягів фінансових ресурсів, необхідних для розв'язання комплексу існуючих проблем, зокрема щодо реалізації проектів з енергозбереження у бюджетній сфері та ЖКГ.

Проблеми використання ресурсного та інвестиційного потенціалу міст негативно позначається на обсягах фінансових ресурсів, необхідних для розв'язання комплексу нагальних проблем забезпечення сталого розвитку міст, ефективного використання площ та територій міста, зайнятих під промисловими об'єктами та малоповерховою забудовою. Існує значна кількість невпорядкованих та деградованих територій та перенасиченість центральної частини міст комерційною нерухомістю при одночасній відсутності достатньої кількості місць прикладання праці в житлових районах. Потребує розробки механізм реал ізації інвестиційно привабливих проектів на умовах концесії або державно-приватного партнерства (залучення додаткових надходжень до міського бюджету). Необхідне підвищення ефективності використання майна і фінансових ресурсів, що належать до комунальної власності територіальної громади міст.

Вкомунальному господарстві існує високий ступінь монополізації підприємств ЖКГ, відсутній ринок послуг з керування житловим фондом. Не зважаючи на спроби удосконалення системи санітарної очистки міст на цей час є безліч проблем та недоліків і цій системі.

Вокремих частинах міст присутній дефіцит потужностей електрота тепломереж внаслідок відсутності резервів джерел електроживлення та теплопостачання.

Щорічне зростання частки фізично зношених і морально застарілих основних фондів призводить до значних об'ємів втрат у мережах теплопостачання й опалення. На підприємствах житлово-комунального господарства міст та в бюджетних установах недостатньо впроваджуються нові енергозберігаючі технології і устаткування.

Дефіцит пропускної спроможності та незадовільний стан дорожньотранспортної мережі спричиняє постійні затори на дорогах міста через низьку щільність вулично-шляхової мережі. Розвинену кільцеву структуру автомобільних доріг навколо міст мають не всі міста України. Парк рухомого складу громадського транспорту дуже застарілий та не відповідає вимогам безпеки перевезення пасажирів. Існує дефіцит парку тролейбусів та автобусів надвеликої місткості, сучасних трамвайних модулів.

Невідповідність якості покриття доріг нормативам та наявність незавершених робіт на об'єктах транспортної інфраструктури, а також недостатній рівень забезпеченості місцями для паркування автотранспорту затримує розвиток транспортного комплексу міст.

Серед соціальних проблем розвитку міст слід зазначити дефіцит потужностей та відставання темпів будівництва і реконструкції об'єктів соціальної сфери;

недостатні темпи модернізації матеріально-технічної бази об'єктів соціальної сфери, що негативно впливає на ефективність її функціонування та якість надання соціальних послуг. Також потребує удосконалення сам механізм надання соціальної підтримки та управління рівнем профілактики та первинної медико-санітарної допомоги у структурі медичних послуг.

77. сучасний рівень комунального господарства та шляхи його розвитку.

(Сучасний стан або рівень=описуємо проблеми)

Житлово-комунальне господарство - це сукупність взаємопов’язаних і взаємообумовлених підприємств і видів діяльності, орієнтованих на позитивну динаміку рівня та якості життя населення, що забезпечують стабільну, збалансовану соціальну орієнтацію потенціалу підвідомчих територій.

Основною метою діяльності комунальних підприємств є забезпечення впорядкування населеного пункту й надання послуг споживачам на певній території.

Комунальні підприємства класифіковано на дві групи: 1) підприємства, що виробляють матеріальну продукцію, а саме: заводи й майстерні; водопроводи, організації газового господарства, електростанції й електромережі, котельні та тепломережі; 2) комунальні підприємства, що надають послуги, а саме: житловоексплуатаційні організації, які створюють сприятливі умови для проживання в житлових будинках; міський пасажирський транспорт, що задовольняє потреби населення в швидкому й зручному переміщенні територією країни; лазні та пральні, що задовольняють побутові потреби населення; готелі, що створюють необхідні житловопобутові умови для тимчасового проживання в місті; підприємства санітарного очищення, що забезпечує видалення й знешкодження побутових відходів і сміття з житлових будинків та з міської території.

Функціональне призначення житлового господарства як підгалузі комунального господарства міста полягає в обслуговуванні житлового фонду міста, наданні різноманітних комунальних послуг та виконання робіт безпосередньо в житлових будинках і на житлових масивах, здійсненні ремонтно-будівельних, спеціалізованих робіт у житловому й нежитловому фонді міста, належній експлуатації нежилих будинків, утриманні маневреного житлового фонду, проведенні єдиної технічної політики в житловому господарстві з питань теплофікації, диспетчеризації, модернізації, оснащення їх інженерним обладнанням.

Гострими проблемами для житлово-комунального господарства залишаються критичний стан основних фондів підприємств галузі, їх зношеність не-

спроможність ефективно працювати в ринкових умовах і надавати споживачам послуги належної якості, хронічні неплатежі споживачів за виконані роботи.

Основні проблеми житлово-комунального господарства:

недосконалість порядку формування тарифів, непрозорість формування цін/тарифів за послуги та поточної діяльності підприємств ЖКГ;

невідповідність розмірів платежів за користування житлом фактичним витратам на його утримання;

погана керованість, неконтрольованість, низька якість роботи підприємств житлово-комунальної галузі та послуг, що ними надаються;

недосконалість діючої системи фінансування робіт, пов'язаних з обслуговуванням і модернізацією житлового фонду;

утриманське відношення користувачів до житла, що призводить до його швидкого фізичного та морального зносу;

високий ступінь регіональної диференціації стану забезпеченості та якості надання житлово-комунальних послуг;

зношеність основних фондів галузі, застарілість технологій і як наслідок значні витрати (води, теплової енергії тощо) та низьку енергоефективність (близько 70 % житлового фонду збудовано до 1970 р., зношеність основних фондів перевищує 60 %, енергоємність послуг у 2,5-3 рази перевищує показники європейських держав; якщо на початку 90-х років у середньому по Україні на 100 км комунальних мереж припадало 30-40 аварій, то останніми роками цей показник сягнув 180 аварій на 100 км водопроводу та 10-20 на 100 км мереж теплопостачання;

невідповідність наявних інфраструктурних потужностей зростаючим вимогам та потребам;

високий рівень монополізації сфери надання житлово-комунальних послуг та слабкий розвиток конкуренції у цьому секторі;

недосконалість нормативно-правового регулювання діяльності галузі, насамперед у сфері диверсифікації постачальників послуг;

неефективна система управління, злиття замовника і підрядника і водночас розрив між споживачем і замовником послуг;

незавершеність приватизації житлового фонду у частині асоціювання власників житла у багатоквартирних будинках в об'єднання співвласників (ОСББ).

Напрями і показники підвищення ефективності діяльності житлово-комунального господарства різноманітні. Особливе місце серед них посідають підвищення продуктивності праці, зниження споживання паливно-економічних, трудових і матеріальних ресурсів, раціональне використання основних виробничих фондів. Реформування житлово-комунального господарства, як показує світовий досвід, доцільно здійснювати шляхом повної приватизації житла, формування цивілізованих ринкових відносин у даній галузі.

Планування розвитку житлово-комунального господарства міста або іншого населеного пункту необхідно пов’язувати з розвитком підприємств і організацій будь-яких форм власності, що повинні в пайовому порядку брати участь у фінансуванні будівництва, розширенні і реконструкції комунальних об'єктів та інженерних мереж.

Для житлово-комунального господарства необхідне розширення організаційно-господарської самостійності підприємств і організацій, збільшення конкретного вкладу інвестицій у розвиток галузі.

78. роль чисельності населення у визначенні перспективного розвитку житлового комунального господарства.

Зосередження великої кількості населення, промислових, торговельних підприємств, навчальних закладів, органів адміністративного і господарського управління невеликих за розмірами територіях міст і селищ викликає потребу в правильній організації території, оснащенні її елементами благоустрою, інженерними спорудами, необхідними для нормального життя населення міста, роботи розміщених у місті підприємств. Ця потреба обумовила виникнення і поступовий розвиток відповідної інфраструктури житлового і комунального господарства. Очевидно, що потреба в житлово-комунальному господарстві властива не тільки великим, але і невеликим населеним пунктам. Однак комунальні підприємства і споруди зовнішнього благоустрою як за своїми розмірами і потужністю, так і за умовами експлуатаційної діяльності залежать від величини і типу населеного пункту: чим крупніший населений пункт, чим щільніша його заселеність, тим важче завдання його комунального обслуговування.

Все населення міста поділяється на три групи:

*містоутворююча; *обслуговуюча;

*не працюючі на підприємствах і в закладах у зв’язку з віком або станом здоров’я: діти дошкільного й шкільного віку, люди похилого віку, інваліди (часто ця група називається несамодіяльною).

При проектуванні міста для прийняття планувальних нормативів необхідно передусім визначити розрахункову чисельність його населення. Розрахунок чисельності населення можна виконувати з використанням методу трудового балансу, в основі якого лежить принцип обов’язкової участі всього працездатного населення в громадсько-корисній праці.

Міста проектуються на віддалену перспективу ( 25 - 30 років). Перспективи розвитку міст визначаються відповідно до існуючих проектів районного планування з урахуванням територіальних ресурсів, які можуть бути використані для розвитку існуючого або для спорудження нового міста, а також природних умов. Г енеральні плани міст повинні розроблятися комплексно з проектами планування їхніх приміських зон, а для значних міст, навкруги яких утворилася агломерація, з генеральним планом міста розробляється і проект планування всієї агломерації. При проектуванні міст, що входять до складу групових систем населених міст і селищ міського типу (ГСНМ), баланс населення складається з урахуванням перспективних трудових і культурно-побутових зв’ язків населення міст, що проектуються, з іншими населеними пунктами системи.

Розрахункова чисельність населення визначається за питомою вагою містоутворюючої групи в загальній чисельності населення міста. Ця питома вага приймається залежно від величини міста: чим більше місто, тим менша питома вага приймається для його містоутворюючої групи населення, оск ільки зі зростанням міста збільшується питома вага обслуговуючої групи.

Для тих міст і селищ, що тільки-но будуються, питома вага містоутворюючої групи населення приймається в межах 25 - 35% на розрахунковий перспективний строк і 33 - 38% на першу чергу будівництва. Для тих міст, що реконструюються, питома вага містоутворюючої групи населення визначається з урахуванням їхньої сучасної структури населення.

Питома вага обслуговуючої групи населення для значних міст приймається на перспективу в межах 23 - 26%; для середніх і малих міст і селищ - 19 - 22%. Для міст, що пов’язані з обслуговуванням населення прилеглого району, туристів, тих людей, що у відрядженнях та ін., питома вага обслуговуючої групи населення відповідно збільшується.

Розрахунок загальної чисельності населення міста виконується за формулою:

N=100А/а,

де N - проектна загальна чисельність населення; А - абсолютна чисельність містоутворюючої групи населення; а - питома вага містоутворюючої групи населення у %. Отримана таким чином загальна чисельність населення заокруглюється: для великих міст - до 5 -10 тис. чол; а для малих населених пунктів - до 500 - 1000 чоловік.

(Пишіть формулу житлового фонду, коефіцієнту житлової забезпеченності)) різниця між майбутнім житловим фондом і існуючим визначає обсяг будівельних робіт.)

Білет №79. Склад міського господарства.

Міське господарство є складовою частиною народного господарства країни. Воно покликане виконувати важливу роль у забезпеченні потреб суспільства.

Міське господарство являє собою комплекс розташованих на території міста (поселення) підприємств, організацій й установ, що обслуговують матеріальнопобутові та культурні потреби населення, яке мешкає в ньому. Воно включає до свого складу житлово-комунальне господарство міста (санітарно-технічні

(водопроводи, каналізації, лазні й пральні, підприємства із санітарного очищення міст); енергетичні (електростанції, електромережі та ін.); транспортні (метрополітени,

міський пасажирський електротранспорт) і підприємства побутового обслуговування населення, будівельну промисловість і підприємства з виробництва місцевих будівельних матеріалів, систему установ та підприємств міської торгівлі, громадського харчування, охорони здоров’я, освіти та ін.

Підприємства та організації, що входять до складу міського господарства, виконуючи загальне завдання - обслуговування потреб населення того міста, на території якого вони розташовані, розрізняються за ознаками організації виробничої діяльності, тобто за галузевими ознаками. Міське господарство, крім галузевої, має також соціальну (за формами власності) і відомчу (за ознаками підпорядкування) структуру.

Білет №80. Управління зеленим господарством міст.

Міське зелене господарство включає три тісно пов’язані між собою галузі:

1.Зеленого будівництва – створення нових зелених об’єктів, реконструкція та капітальний ремонт існуючих об’єктів; 2.Експлуатації – нагляд та утримання зелених насаджень, що є важливою частиною загальної системи благоустрою міста 3.Виробничу – вирощування посадкового матеріалу для озеленення міста.

Організаційна структура управління зеленим господарством міста залежить від обсягів робіт з озеленення, місцевих традицій, і має такі форми: управління озеленення, управління або відділи благоустрою, трести зеленого будівництва, експлуатаційні контори (дільниці)з озеленення, окремі виробничі підприємства: розсадники, оранжерейно-квітникарські господарства та ін.

Соціальна структура зеленого господарства (співвідношення комунальних, орендних, приватних підприємств) в містах різна.

Роботи із зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень як правило ведуть комунальні підприємство. Що ж до виробничої галузі (вирощування рослин, цибулин, посадкового матеріалу) все більше залучаються приватні та акціонерні підприємства.

Комунальні підприємства з великим обсягом робіт із озеленення мають складну організаційну структуру. До їх складу входять дільниці та управління зеленого будівництва, організації з експлуатації зелених насаджень, виробничі підприємства.

Білет №81. Державний контроль за станом зелених насаджень, охорона та інвентаризація

Завданням охорони та збереження зелених насаджень у містах та інших населених пунктах є їх утримання у здоровому і упорядкованому стані, створення та формування високо-декоративних і ефективних в екологічному відношенні, стійких до несприятливих умов навколишнього природного середовища насаджень.

Охорона зелених насаджень міст та інших населених пунктів включає систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на їх раціональне використання з урахуванням призначення (природоохоронне, рекреаційне, історико-культурне, тощо).

Державний контроль у галузі охорони міських зелених насаджень здійснюється Радами народних депутатів та їх виконавчими і розпорядчими органами, Міністерством охорони навколишнього природного середовища, його органами на місцях та іншими спеціально уповноваженими органами.

Білет №82. Санітарне очищення міст

Завданнями санітарного очищення міст є захист ґрунту, повітря й води від забруднення викидами, розмноження мух і гризунів, ст ворення нормальних санітарних умов для життєдіяльності людини, а також забезпечення безпеки і зручності пішохідного та транспортного руху шляхом прибирання тротуарів, проїздів, видалення снігу і боротьби з ожеледицею.

Відповідно з цими завданнями санітарне очищення міст включає наступні види робіт: домове очищення всіх будівель від твердих відходів і неканалізованих будівель від рідких відходів; знешкодження всіх видів відходів з їх максимальним використанням; вуличне очищення – літнє та зимове.

Обсяг робіт з очищення міста залежить від числа мешканців та розмірів площ вулиць з твердими покриттями.

Для очищення міст від твердих побутових відходів застосовують в основному вивізну систему, при якій сміття, яке збирається у домах вивозять спеціальними сміттєвозами з наступним знешкодженням його на міських звалищах.

послуг у 2,5-3 рази перевищує показники європейських держав; якщо на початку 90-х років у середньому по Україні на 100 км комунальних мереж припадало 30-40 аварій, то останніми роками цей показник сягнув 180 аварій на 100 км водопроводу та 10-20 на 100 км мереж теплопостачання;

-невідповідність наявних інфраструктурних потужностей зростаючим вимогам та потребам;

-високий рівень монополізації сфери надання житлово-комунальних послуг та слабкий розвиток конкуренції у цьому

секторі;

послуг;

-непрозорість формування цін/тарифів за послуги та поточної діяльності підприємств ЖКГ;

-неефективну систему управління, злиття замовника і підрядника і водночас розрив між споживачем і замовником послуг;

-незавершеність приватизації житлового фонду у частині асоціювання власників житла у багатоквартирних будинках в

об’єднання співвласників (ОСББ).

При цьому слід наголосити на тім, що вихідною причиною низької ефективності українського ЖКГ є зазвичай не неефективний менеджмент, а технологічна застарілість, обумовлена тривалою загальною для всієї національної економіки «інвестиційною паузою», затяжний характер якої посилився для підприємств галузі через політизацію тарифоутворення. В даній ситуації спроби впровадження тарифів, що враховують необхідність повного відшкодування собівартості послуг та накопичення інвестиційних ресурсів для розвитку галузі, призводять до цінових пропозицій, що є неприйнятними з огляду на низьку платоспроможність більшості домогосподарств.

Між тим відсутність сучасних ринкових моделей господарського управління підприємствами ЖКГ стає суттєвим гальмом у диверсифікації шляхів виведення галузі з кризи. Переважна більшість підприємств ЖКГ не має мотивації до ефективного господарювання, що призводить до механічного перенесення їхніх невирішених проблем на споживачів відповідних послуг через підвищення цін та тарифів або на державний та місцеві бюджети – в частинах субсидіювання населення, а також виділення бюджетних коштів для утримання та розбудови інфраструктури ЖКГ.

Відтак, цілком слушним було визначення затвердженою Законом України №1869-IV від 24.06.04 р. Загальнодержавною програмою реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки основних напрямів реформування ЖКГ:

-організація ефективного управління у сфері виробництва і надання житлово-комунальних послуг;

-демонополізація житлово-комунального господарства, створення конкурентного середовища на ринку житлово-

комунальних послуг;

-забезпечення беззбиткового функціонування підприємств ЖКГ;

-технічне переоснащення ЖКГ, запровадження енергоощадних технологій, наближення до вимог Європейського Союзу

щодо використання енергетичних і матеріальних ресурсів на виробництво житлово-комунальних послуг.

88. Функції зелених насаджень у містах.

Головними функціями зелених насаджень ми можемо назвати такі як - санітарно - гігієнічна, рекреаційна, структурно-планувальна, декоративно-художня. Обов'язковими вимогами до системи озеленення - рівномірність і безперервність . Основними ж елементами системи озеленення міста - парки, сади, озеленені території житлових і промислових районів, набережні, бульвари, сквери, захисні зони. При проектуванні нових і реконструкції існуючих міст передбачають максимальне збереження і використання існуючих зелених насаджень. Доказом того, що всі функції зелених зон в рівній мірі важливі для громадян, є те, що кількість і якість зелених насаджень - визнаний міжнародний індикатор відповідності міст принципам стійкого розвитку.

89. Основні елементи системи озеленення міста.

Основа системи озеленення сучасного міста - насадження на житлових територіях (у дворах при групах будинків, в садах житлових районів і мікрорайонів), на ділянках шкіл, дитячих установ. Їх доповнюють насадження загальноміського та районного значення в парках культури і відпочинку, дитячих, спортивних та інших спеціалізованих парках, в скверах і на бульварах, на промислових, комунально-складських територіях, на смугах відводу земель для транспортної комунікації, а також заповідники, санітарно-захисні та водоохоронні зони. Озеленення має проводитися за науково обгрунтованими принципами і нормативам. Передбачається рівномірне розміщення серед забудов садів, парків та інших великих зелених масивів, пов'язаних бульварами, набережними, озелененими смугами між собою і пов'язаними з приміськими лісами та водоймами в єдину і безперервну систему. Також при будівництві необхідно стежити за збереженням максимальної кількості існуючих насаджень.

90. Нормування елементів озеленення міста.

Згідно з ДБН 360-92*, у міських і сільських поселеннях треба передбачати, як правило, безперервну систему озеленених територій та інших відкритих просторів, які у поєднанні з заміськими повинні формувати комплексну зелену зону. Рівень озеленення в межах міста визначається відношенням загальної площі всіх видів озеленення територій до площі території забудови. Будівельними нормами та правилами передбачається в середньому 45–50 % озеленення території міста. У промислових містах із домінуванням підприємств хімічної, металургійної, добувної, нафтопереробної промисловості I класу небезпечності рівень озеленення території забудови збільшують не менш, ніж на 15 %. У містах, де розміщені промислові підприємства I і II класу небезпеки, наведені норми загальноміських озеленених територій загального користування потрібно збільшувати на 15–20 %; у містах зі залізничними вузлами – на 5–10 %.

ОХОРОНА ПРАЦІ

1.ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНУ ОХОРОНА ПРАЦІ, РОЗКРИТИ ЙОГО СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ.

Згідно ЗУ «Про охорону праці» від 14.10.1992 № 2694-XII: «Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарногігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю. Працівник - особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом)».

Гарантії прав на охорону праці:Права на охорону праці під час укладання трудового договору та під час роботи;пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці. Забезпечення спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров'я працівників або у разі їх смерті. Охорона праці жінок,неповнолітніх, інвалідів.

Організація охорони праці:Управління охороною праці та обов'язки роботодавця. Обов'язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці. Служба охорони праці на підприємстві. Комісія з питань охорони праці підприємства.Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій.Навчання з питань охорони працію Фінансування охорони праці. Регулювання охорони праці у колективному договорі, угоді.Додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва (виготовлення) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва.Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій. Інформація та звітність про стан охорони праці. Добровільні об'єднання громадян, працівників і спеціалістів з охорони праці.

Стимулювання охорони праці:Економічне стимулювання охорони праці.Відшкодування юридичним, фізичним особам і державі збитків, завданих порушенням вимог з охорони праці

Нормативно-правові акти з охорони праці Державне управління охороною праці: Органи державного управління охороною праці.Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі охорони

праці. Повноваження міністерств та інших центральних органів виконавчої влади в галузі охорони праці.. Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі охорони праці.Організація наукових досліджень з проблем охорони праці Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці:Права і відповідальність посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну

політику у сфері охорони праці.Соціальний захист посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці. Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці Основним завданням охорони праці є гуманізація праці(профілактику перевтоми, професійних захворювань, запобігання виробничому травматизму, підвищення змістовності праці).

2.ДОКУМЕНТИ, З ЯКИХ СКЛАДАЄТЬСЯ ЗАКОНОДАВСТВО З ОХОРОНИ ПРАЦІ.

Законодавство про охорону праці складається з ЗУ «Про охорону праці» від 14.10.1992 № 2694-XII, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України.Верховною Радою України і спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Нормативно-правові акти з охорони праці - це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання. Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних нормативно-правових актів з охорони праці провадяться центральним органом виконавчої

влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці, за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування України та за погодженням з органами державного нагляду за охороною праці.Санітарні правила та норми затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються не рідше одного разу на десять років.Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці.У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці роботодавець зобов'язаний повідомити про це відповідний орган державного нагляду за охороною праці. Він може звернутися до зазначеного органу з клопотанням про встановлення необхідного строку для виконання заходів щодо приведення умов праці на конкретному виробництві чи робочому місці до нормативних вимог.Відповідний орган державного нагляду за охороною праці розглядає клопотання роботодавця, проводить у разі потреби експертизу запланованих заходів, визначає їх достатність.

3. ГАРАНТІЇ ПРАВ ПРАЦІВНИКІВ ПІД ЧАС УКЛАДАННЯ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ, ПІД ЧАС РОБОТИ.

ЗУ «Про охорону праці» від 14.10.1992 № 2694-XII визначає Права на охорону праці під час укладання трудового договору (стаття 5.):Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.Усі працівники згідно підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Стаття 6. Права працівників на охорону праці під час роботиУмови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.

4.ПРАВА ПРАЦІВНИКІВ НА ПІЛЬГИ І КОМПЕНСАЦІЇ ЗА ВАЖКІ ТА ШКІДЛИВІ УМОВИ ПРАЦІ. ОБОВ’ЯЗКИ ПРАЦІВНИКА ЩОДО ДОДЕРЖАННЯ ВИМОГ НОРМАТИВНО-ТРУДОВИХ АКТІВ З ОХОРОНИ ПРАЦІ.

ЗУ «Про охорону праці» від 14.10.1992 № 2694-XII визначає: Стаття 7. Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці.Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.У разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором.Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

Стаття 14. Обов'язки працівника щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці:дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати і виконувати вимоги нормативноправових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.Працівник несе безпосередню відповіда льність за порушення зазначених вимог.

5.ПОРЯДОК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАЦІВНИКІВ СПЕЦОДЯГОМ, ІНШИМИ ЗАСОБАМИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАХИСТУ.

ЗУ «Про охорону праці» від 14.10.1992 № 2694-XII визначає: Стаття 8. Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного л иха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору.

У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором.

Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.

6.ОХОРОНА ПРАЦІ ЖІНОК, НЕПОВНОЛІТНІХ ТА ІНВАЛІДІВ

ЗУ «Про охорону праці» від 14.10.1992 № 2694-XII визначає:

Стаття 10. Охорона праці жінок. Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов'язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітню дитину, регулюється законодавством.

Стаття 11. Охорона праці неповнолітніх: Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду.

Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов'язаних з важкими роботами і роботами із шкідливими або небезпечними умовами праці, визначається положенням, яке затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.

Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповнолітніх визначаються законом.

Стаття 12. Охорона праці інвалідів: Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.

Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.

7.Управління охороною праці та обов'язки роботодавця

Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі - акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;

організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

8.Служба охорони праці на підприємстві

На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб роботодавець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку.

На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю.

Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб.

Спеціалісти служби охорони праці у разі виявлення порушень охорони праці мають право:

видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони праці;

вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

зупиняти роботу виробництва, дільниці, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

надсилати роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці.

Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець.

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

9.Порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій

Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров'я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров'я.

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:

за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці;

за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки.

за час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

10.Організація та порядок навчання посадових осіб, спеціалістів з питань охорони праці

Усі посадові особи, відповідно до переліку посад до початку виконання своїх обов'язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці.

Навчання посадових осіб (керівників підприємств і установ та їх заступників тощо), що безпосередньо відповідають за організацію охорони праці на підприємстві чи установі (перелік посадових осіб наведено в додатку до Типового положення про навчання з питань охорони праці), проводиться в навчальних закладах, які мають дозвіл Державного Комітету України по нагляду за охороною праці на проведення такого навчання.

На підприємствах навчання з питань охорони праці організовує відділ охорони праці підприємства, залучаючи до цього працівників відділу охорони праці та спеціалістів, що пройшли навчання і перевірку знань у навчальних закладах або в установах Держпромгірнагляду. Для перевірки знань посадових осіб і спеціалістів наказом по підприємству створюється комісія, очолювана керівником підприємства. До комісії входять керівники (їх заступники) служби охорони праці, виробничотехнічних служб, представники місцевих органів державного нагляду за охороною праці, а також представники профспілкового комітету (комітетів).

Посадові особи та спеціалісти невеликих підприємств, де неможливо провести навчання та утворити комісію по перевірці знань, проходять навчання у відповідних місцевих навчальних закладах або на близьких за їх профілем виробництва підприємствах, а перевірку знань - в комісіях при місцевих органах Держпромгірнагляду.

Працівники, що не пройшли навчання і перевірку знань або при повторній перевірці показали незадовільні знання з питань охорони праці, звільняються з посади, а їх працевлаштування вирішується згідно з чинним законодавством.

Позачергова перевірка знань посадових осіб і спеціалістів проводиться в разі введення в дію або перегляду нормативних актів із питань охорони праці; введення в дію нового устаткування або нових технологічних процесів; при переведенні працівника на іншу роботу, що потребує додаткових знань із питань охорони праці; за вимогою працівника органу державного нагляду за охороною праці, в разі незнання актів про охорону праці.

11.Організація та порядок навчання робітників з питань охорони праці

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з наданню першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії.

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці.

Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Посадові особи, діяльність яких пов'язана з організацією безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу і періодично, один раз на три роки, проходять навчання, а також перевірку знань з питань охорони праці за участю профспілок.

Порядок проведення навчання та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці визначається типовим положенням, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці.

Уразі виявлення у працівників, утому числі посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони повинні у місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань.

Вивчення основ охорони праці, а також підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням особливостей виробництва відповідних об'єктів економіки забезпечуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки в усіх навчальних закладах за програмами, погодженими із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

12.Види інструктажів з питань охорони праці, порядок їх проведення

За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий

6.1. Вступний інструктаж проводиться:

-з усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади;

-з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;

-з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження трудового або професійного навчання;

-з екскурсантами у разі екскурсії на підприємство.

Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці або іншим фахівцем відповідно до наказу (розпорядження) по підприємству, який в

установленому Типовим положенням порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці. Вступний інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці або в приміщенні, що спеціально для цього обладнано, з використанням сучасних технічних засобів навчання, навчальних та наочних посібників за програмою,

розробленою службою охорони праці з урахуванням особливостей виробництва. Програма та тривалість інструктажу затверджуються керівником підприємства. Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці, який зберігається службою охорони праці або працівником, що відповідає за проведення вступного інструктажу, а також у наказі про прийняття працівника на роботу.

6.4.Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:

-новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство або до фізичної особи, яка використовує найману працю;

-який переводиться з одного структурного підрозділу підприємства до іншого;

-який виконуватиме нову для нього роботу;

-відрядженим працівником іншого підприємства, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.

Проводиться з учнями, слухачами та студентами навчальних закладів:

-до початку трудового або професійного навчання;

-перед виконанням кожного навчального завдання, пов'язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо. Первинний інструктаж на робочому місці проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт.

6.5.Повторний інструктаж проводиться на робочому місці індивідуально з окремим працівником або групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу. Повторний інструктаж проводиться в терміни, визначені НПАОП з охорони праці, які діють у галузі, або ро-

ботодавцем (фізичною особою, яка використовує найману працю) з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше:

-на роботах з підвищеною небезпекою - 1 раз на 3 місяці;

-для решти робіт -1 раз на 6 місяців.

6.6.Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:

-при введенні в дію нових або переглянутих НПАОП , а також при внесенні змін та доповнень до них;

-при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;

-при порушеннях працівниками вимог НПАОП , що призвели до травм, аварій, пожеж тощо;

-при перерві в роботі виконавця робіт більше ніж на ЗО календарних днів - для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт - понад 60 днів.

Позаплановий інструктаж з учнями, студентами, курсантами, слухачами проводиться під час проведення трудового і професійного навчання при порушеннях ними вимог

НПАОП , що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо.

Позаплановий інструктаж може проводитись індивідуально з окремим працівником або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення.

6.7.Цільовий інструктаж проводиться з працівниками:

-при ліквідації аварії або стихійного лиха;

-при проведенні робіт, на які відповідно до законодавства, оформлюються наряд-допуск, наказ або розпорядження.

Цільовий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу визначається залежно від виду робіт, що виконуватимуться

6.8.Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник структурного підрозділу, майстер) або фізична особа, яка використовує найману працю.

6.9.Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі завершуються перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці, особою, яка проводила інструктаж.

При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажів, протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань.

При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється.

6.10.Про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажів та їх допуск до роботи, особа, яка проводила інструктаж, вносить запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці. Сторінки журналу реєстрації інструктажів повинні бути пронумеровані, прошнуровані і скріплені печаткою.

У разі виконання робіт, що потребують оформлення наряду-допуску, цільовий інструктаж реєструється в цьому наряді-допуску, а в журналі реєстрації інструктажів - не обов'язково.

6.11. Перелік професій та посад працівників, які звільняються від повторного інструктажу, затверджується роботодавцем. До цього переліку можуть бути зараховані працівники, участь у виробничому процесі яких не пов'язана з безпосереднім обслуговуванням об'єктів, машин, механізмів, устаткування; застосуванням приладів та інструментів, збереженням або переробкою сировини, матеріалів тощо.

№ 13 Фінансування охорони праці. Заходи та засоби з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат підприємства.

Стаття 19. Фінансування охорони праці

Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.

Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих та регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, у державному і місцевих бюджетах.

{Дію частини другої статті 19 зупинено на 2005 рік в частині виділення видатків на охорону праці окремим рядком згідно із Законом № 2285-IV від 23.12.2004; із змінами, внесеними згідно із Законом № 2505-IV від 25.03.2005}

Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від фонду оплати праці за попередній рік.

{Частина третя статті 19 в редакції Закону № 3458-VI від 02.06.2011}

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, розмір витрат на охорону праці встановлюється у колективному договор і з урахуванням фінансових можливостей підприємства, установи, організації.

{Частина четверта статті 19 в редакції Закону № 77-VIII від 28.12.2014}

Суми витрат з охорони праці, що належать до валових витрат юридичної чи фізичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю, визначаються згідно з переліком заходів та засобів з охорони праці, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

П О С Т А Н О В А

від 27 червня 2003 р. N 994 Київ

Про затвердження переліку заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат

ПЕРЕЛІК заходів та засобів з охорони праці,

витрати на здійснення та придбання яких включаються до витрат

{ Назва переліку із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ

N 321 ( 321-2011-п ) від 30.03.2011 }

1. Приведення основних фондів у відповідність з вимогами нормативно-правових актів з охорони праці щодо: механізації вантажно-розвантажувальних та іншихважких робіт, робіт з розливу і транспортування отруйних, агресивних, легкозаймистих і горючих речовин; захисту працюючих від ураженняелектричним струмом, дії статичної електрики та розрядів блискавок; езпечного виконання робіт на висоті; діючого технологічного та іншого виробничого обладнання;

систем вентиляції та аспірації, пристроїв, які вловлюють пил, і установок для кондиціювання повітря у приміщеннях діючого виробництва та на робочих місцях;

5.Забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям та засобами індивідуального захисту відповідно до встановлених норм (включаючи забезпечення мийними засобами та засобами, що нейтралізують небезпечну дію на організм або шкіру шкідливих речовин, у зв'язку з виконанням робіт, які не виключають можливості забруднення цими речовинами).

6.Надання працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими умовами праці, спеціального харчування, молока чи рівноцінних

харчових продуктів, а також газованої солоної води.

7. Проведення обов'язкового попереднього, періодичного і позапланового медичного огляду працівників, зайнятих на важких роботах, роботах з небезпечними чи шкідливими умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі.

№ 14 Додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва та реконструкції об'єктів

Стаття 21. Додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва (виготовлення) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва

Виробничі будівлі, споруди, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва (виготовлення) або реконструкції, капітального ремонту тощо, та технологічні процеси повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів з охорони праці.

Проектування виробничих об'єктів, розроблення нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих повинні провадитися з урахуванням вимог щодо охорони праці. Не допускається виготовлення і впровадження нових для даного підприємства технологій і зазначених засобів без попередньої експертизи робочого проекту або робочої документації на їх відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці. Фінансування цих робіт може

провадитися лише після одержання позитивних результатів експертизи. Експертиза проектів будівництва проводиться відповідно до статті 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Роботодавець повинен одержати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (далі - дозвіл). Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, видає дозволи на безоплатній основі на підставі висновку експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб’єкта господарювання, проведеної експертно-технічними центрами, які належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або незалежними експертними організаціями, які забезпечують науково-технічну підтримку державного нагляду у сфері промислової безпеки та охорони праці. На застосування машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки виробник або постачальник устаткування підвищеної небезпеки отримує дозвіл до прийняття зобов'язань на постачання. Одержання дозволу не вимагається у разі експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, яке прийнято в експлуатацію з видачею відповідного сертифіката або щодо якого зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації, а також у разі реєстрації машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці.

Порядок видачі дозволів або відмови в їх видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання дозволів центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, переліки видів робіт, машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки, проведення або експлуатація (застосування) яких потребує отримання дозволу, та граничні розміри тарифів на проведення експертизи стану охорони праці та безпеки промислового виробництва суб’єкта господарювання, висновок якої є підставою для видачі дозволів, встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, приймає рішення про відмову у видачі дозволу в разі:

неподання роботодавцем необхідних документів та (або) їх оформлення з порушенням встановлених вимог; подання недостовірних відомостей або висновку за результатами експертизи, який затверджено чи складено більш як за рік до дня подання заяви;

встановлення згідно з висновком за результатами експертизи невідповідності об'єкта експертизи вимогам законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці.

Підставою для анулювання дозволу є:

заява роботодавця або уповноваженої ним особи про анулювання дозволу; припинення юридичної особи (злиття, приєднання, поділ, перетворення або ліквідація) або підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем;

виявлення у поданих роботодавцем документах недостовірних відомостей щодо виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатац ії (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл; повторне порушення вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл;

виникнення аварії, вибуху, пожежі, нещасного випадку, якщо в акті розслідування встановлено, що причиною такої події стало недодержання вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл; створення перешкод під час проведення посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, або його

територіального органу перевірки додержання вимог законодавства про охорону праці під час виконання робіт підвищеної небезпеки або експлуатації (застосування) устаткування підвищеної небезпеки, на які видано дозвіл.

Перелік підстав для анулювання дозволу, наведений у частині дванадцятій цієї статті, є вичерпним.

Про анулювання дозволу роботодавець повідомляється у письмовій формі із зазначенням підстав щодо анулювання цього дозволу протягом п'яти днів з дня прийняття рішення органом, який видав дозвіл Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, оприлюднює інформацію про всі видані та анульовані дозволи у засобах масової інформації.

Експертиза проектної та іншої документації на виготовлення і впровадження нових технологій і засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту, реєстрація, огляди, випробування тощо виробничих об'єктів, інженерних інфраструктур об'єктів соціально-культурного призначення провадяться у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі коли роботодавець не одержав зазначеного дозволу, місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, за поданням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, вживає заходів до скасування державної реєстрації цього підприємства у встановленому законом порядку за умови, якщо протягом місяця від часу виявлення вказаних недоліків роботодавець не провів належних заходів з їх усунення.

Технологічні процеси, машини, механізми, устаткування, транспортні засоби, хімічні речовини і їх сполуки та інша небезпечна продукція, придбані за кордоном, допускаються в експлуатацію (до застосування) лише за умови проведення експертизи на відповідність їх нормативно-правовим актам з охорони праці, що чинні на території України.

Не допускається застосування у виробництві шкідливих речовин у разі відсутності їх гігієнічної регламентації та державної реєстрації.

Усі дозволи, передбачені цією статтею, при здійсненні діяльності в межах території виключної (морської) економічної зони України та на континентальному шельфі на умовах угоди про розподіл продукції, укладеної відповідно до Закону України "Про угоди про розподіл продукції", надаються інвестору в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

№ 15 Розслідування та облік нещасних випадків на виробництві

Стаття 22. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій

«Роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об'єднаннями профспілок.

За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов'язковим для роботодавця.

Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.»

Розслідуванню підлягають травми, у тому числі отримані внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострі професійні захворювання і гострі професійні отруєння та інші отруєння, теплові удари, опіки, обмороження, у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, ушкодження, отримані внаслідок аварій, пожеж, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани та інші надзвичайні події), контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори (далі - нещасні випадки), що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності перевести потерпілого на іншу (легшу) роботу терміном не менше, ніж на один робочий день, а також випадки смерті на підприємстві.

До гострих професійних захворювань і гострих професійних отруєнь належать випадки, що сталися після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу небезпечних факторів, шкідливих речовин. Гострі професійні захворювання спричиняються дією хімічних речовин, іонізуючих та неіонізуючих випромінювань, значним фізичним навантаженням та перенапруженням окремих органів і систем людини. До них належать також інфекційні, паразитарні та алергійні захворювання тощо. Гострі професійні отруєння спричиняються, в основному, шкідливими речовинами гостроспрямованої дії.

Визнаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов'язків, у тому числі у відрядженнях, а також ті, що сталися під час:

-перебування на робочому місці, на території підприємства або в іншому місці роботи протягом робочого часу, або за дорученням власника в неробочий час, під час відпустки, у вихідні та святкові дні. Робочий час починається з моменту приходу працівника на підприємство до його виходу, який повинен фіксуватися, і цей порядок установлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

-приведення в порядок знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи і після її закінчення, виконання заходів особистої гігієни;

-проїзду на роботу чи з роботи на транспорті підприємства або на транспорті сторонньої організації, яка надала його згідно з договором (заявкою), за наявності розпорядження роботодавця;

-використання власного транспорту в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця;

-провадження дій в інтересах підприємства, на якому працює потерпілий. Дії в інтересах підприємства - дії працівника, які не входять до кола його виробничого завдання чи прямих обов'язків. Це може бути, наприклад, надання необхідної допомоги іншому працівникові, дії щодо попередження можливих аварій або рятування людей та майна підприємства;

-ліквідації аварій, пожеж та наслідків стихійного лиха на виробничих об'єктах і транспортних засобах, що використовуються підприємством;

-надання підприємством шефської допомоги;

-перебування на транспортному засобі або на його стоянці, на території вахтового селища, у тому числі під час змінного відпочинку, якщо причина нещасного випадку пов'язана з виконанням потерпілим трудових (посадових) обов'язків або з дією на нього виробничого фактора чи середовища;

-прямування працівника до (між) об'єкта (ми) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об'єкта за дорученням роботодавця.

Визнаються пов'язаними з виробництвом також нещасні випадки:

-природної смерті працівників під час перебування на підземних роботах або після виїзду на поверхню внаслідок гострої серцево-судинної недостатності;

-самогубства працівників плавскладу на суднах морського та рибопромислового флотів у разі перевищення строку перебування їх у рейсі, обумовленого колективним договором, або їх природної смерті внаслідок впливу психофізіологічних, небезпечних та шкідливих виробничих факторів.

-Не визнаються пов'язаними з виробництвом нещасні випадки, що сталися з працівниками:

-під час прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, який не належить підприємству і не використовувався в інтересах цього підприємства;

-за місцем постійного проживання на території польових і вахтових селищ;

-під час використання ними в особистих цілях транспортних засобів підприємства без дозволу роботодавця, а також устаткування, механізмів, інструментів крім випадків, що сталися внаслідок їх несправності;

-через отруєння алкоголем, наркотичними або іншими отруйними речовинами, а також внаслідок їх дії (асфіксія, інсульт, зупинка серця тощо) за наявності медичного висновку, якщо це не викликано застосуванням цих речовин у виробничих процесах, або порушенням вимог безпеки щодо їх зберігання і транспортування, або якщо потерпілий, який перебував у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння, був відсторонений від роботи;

-під час скоєння крадіжок або інших злочинів, якщо ці дії зафіксовані і на них є офіційний висновок суду або прокуратури;

-у разі природної смерті або самогубства за винятком випадків, коли нещасні випадки визнаються пов'язаними з виробництвом.

Роботодавець, отримавши повідомлення про нещасний випадок, організує його розслідування і утворює наказом комісію, до складу якої включаються: керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа (голова комісії),

керівник структурного підрозділу або головний спеціаліст, представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства, представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, а у разі гострих професійних захворювань (отруєнь) також спеціаліст санепідстанції.

Комісія з розслідування нещасного випадку зобов'язана протягом трьох діб:

-обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, причетних до цього випадку, та одержати пояснення потерпілого, якщо це можливо;

-розглянути і оцінити відповідність умов праці вимогам нормативних актів про охорону праці;

-установити обставини і причини, що призвели до нещасного випадку;

-визначити, чи пов'язаний цей випадок з виробництвом;

-визначити осіб, які допустили порушення нормативних актів;

-розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам;

-скласти акт нещасного випадку за формою Н-5 у трьох примірниках (додаток 1), а також акт про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1 згідно з додатком 2 у шести примірниках, якщо цей випадок пов'язаний з виробництвом, або акт про нещасний випадок, не пов'язаний з виробництвом, за формою НПВ (додаток 3) і передати його на затвердження роботодавцю. Примірник акта за формою Н-1, Н-5, НПВ, П-5, коли встановлено гостре професійне захворювання, разом з матеріалами розслідування підлягає зберіганню протягом 45 років на підприємстві, працівником якого є (був) потерпілий, а у

разі ліквідації підприємства, передаються правонаступникові. Інші примірники акта та його копії зберігаються до здійснення всіх намічених у них заходів, але не менш як два роки.

При гострому професійному захворюванні (отруєнні) копія акта форми Н-1 надсилається разом з картою форми П-5 до установи державної санітарно-епідеміологічної служби за місцем настання нещасного випадку, яка веде облік випадків гострих професійних захворювань (отруєнь).

Нещасний випадок, про який своєчасно не було повідомлено безпосереднього керівника або роботодавця потерпілого, і внаслідок якого втрата працездатності настала не одразу, розслідується і береться на облік згідно з цим Порядком протягом місяця після надходження заяви потерпілого або особи, яка представляє його інтереси.

Якщо підприємство, на якому був нещасний випадок, реорганізовано, то розслідування його проводиться правонаступником; коли підприємство ліквідується, то встановлення факту нещасного випадку розглядається у судовому порядку.

Спеціальне розслідування нещасних випадків

Спеціальному розслідуванню підлягають:

-нещасні випадки із смертельними наслідками;

-групові нещасні випадки, які сталися одночасно з двома і більше працівниками незалежно від тяжкості ушкодження їх здоров'я;

-випадки смерті працівників на підприємстві;

-випадки зникнення працівників під час виконання трудових (посадових) обов'язків;

-нещасні випадки з тяжкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого (за рішенням органів Держнагляд-охоронпраці).

Про груповий нещасний випадок, нещасний випадок із смертельним наслідком, нещасний випадок з тяжким наслідком, випадок смерті працівника на підприємстві, а також зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків роботодавець зобов'язаний негайно передати повідомлення за встановленою формою (додаток

4):

-територіальному органу Держнаглядохоронпраці;

-органу прокуратури за місцем виникнення нещасного випадку;

-робочому органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства;

-органу, до сфери управління якого належить це підприємство (у разі його відсутності - місцевому органу виконавчої влади);

-санепідстанції у разі гострих професійних захворювань (отруєнь);

-профспілковій організації, членом якої є потерпілий;

-вищестоящому профспілковому органу;

-місцевому штабу цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій та іншим (у разі необхідності).

Спеціальне розслідування проводиться комісією, що призначається наказом керівника територіального органу Держнагляд-охоронпраці за місцезнаходженням підприємства.

До складу комісії включаються:

-посадова особа територіального органу Держнагляд-охоронпраці (голова комісії);

-представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства або за місцем настання нещасного випадку, якщо він стався з особою, яка забезпечує самостійно себе роботою, чи випадок стався внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;

-представник органу, до сфери управління якого належить підприємство;

-керівник служби охорони праці;

-представник профспілки підприємства, членом якої є потерпілий;

-представник профспілкового органу вищого рівня;

-представник державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство;

-представник інспекції державного технічного нагляду Мінагро-політики, якщо нещасний випадок стався під час експлуатації зареєстрованих в інспекції сільськогосподарських машин або механізмів.

Спеціальне розслідування групового нещасного випадку, під час якого загинуло 2-4 особи, проводиться комісією спеціального розслідування, яка призначається наказом керівника територіального органу державного нагляду за охороною праці або Держнаглядохоронпраці за погодженням з органами, представники яких входять до складу комісії.

За результатами спеціального розслідування складаються акт форми Н-5, акт форми Н-1 для кожного постраждалого, нещасний випадок з яким пов'язаний з виробництвом, або форми НПВ в іншому випадку, карта форми П-5. Кількість примірників Н-5, Н-1, НПВ, П-5 визначається кількістю потерпілих та органів, до яких повинні надсилатись документи розслідування.

Роботодавець у п'ятиденний термін з моменту підписання акта Н-5 спеціального розслідування нещасного випадку чи одержання припису посадової особи органу державного нагляду за охороною праці щодо взяття на облік нещасного випадку зобов'язаний розглянути ці матеріали і видати наказ про здійснення запропонованих заходів щодо запобігання причин подібних випадків, а також притягнути до відповідальності працівників, які допустили порушення законодавства про охорону праці. Роботодавець подає відповідальним організаціям державну статистичну звітність про потерпілих за формою, затвердженою Держкомстатом, та несе відповідальність за її достовірність.

№ 16 Розслідування та облік професійних захворювань на виробництві

Стаття 22. Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій

«Роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об'єднаннями профспілок.

За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування.

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов'язковим для роботодавця.

Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.»

Роботодавець розслідує причини виникнення професійних захворювань, з цією метою він наказом призначає комісію, до складу якої входять: