Практика №2 источниковедение
.doc
Поєднання стилів монументального історизму і епічного в «Повісті минулих літ» створили її неповторну літературну зовнішність, і її стилістичний вплив виразно відчуватиметься впродовж декількох століть: літописці почнуть застосовувати або варіювати ті літературні формули, які вперше були спожиті творцями «Повісті минулих літ», наслідувати наявним в ній характеристикам, а іноді і цитувати «Повість», вводячи в свій текст фрагменти з цього пам'ятника.
«Повість минулих літ» зберегла нам від дописемного періоду Русі зміст декількох героїчних переказів саме цієї дружинної поезії. Їх основною темою були сміливі походи російських дружин на головний і багатющий центр тодішньої Європи - Константинополь. Незвичайно зухвалі походи русичів створили особливо сприятливі умови для розквіту героїчної пісні. Відгомони цієї дружинної поезії звучать в літописних розповідях про походи на Царьград Аскольда і Діра, Олега, Ігоря, Святослава. Вони присутні в розповіді про те, як Олег повелів своїм воїнам зробити колеса і поставити на них кораблі. Відгомонами дружинних пісень з'явилися і розповіді літопису про знамениті бенкети Володимира Святославича. Особливо рельєфна в «Повісті минулих літ» створена на основі дружинних пісень характеристика безстрашного князя Святослава, все своє недовге життя що провів в далеких походах.
Оцінюючи значущість «Повісті», слід перш за все підкреслити глобальність мети, яку ставили перед собою всі літописці, - показати витоки виникнення Російської землі в історичній перспективі. Надзадача припускала багатоплановість викладу, обхват широкого круга найрізноманітніших по своєму характеру історичних подій. Все це задавало Повісті ту глибину, яка забезпечувала її соціальну поліфункціональність.
Про значущість «Повісті» для літератури свідчить також той факт, що літописці використовували багаті традиції усних публічних виступів. Усні витоки давали головним чином матеріал, зміст і ідеї для побудови руської історії, частково її стилістичне оформлення, мова. Традиції ж писемності вводили весь цей матеріал в звичні для середньовічної книжності композиційні рамки. Договори, юридичні документи і встановлення також вносили свій внесок до формування руської літературної мови.
«Повість минулих літ» - це результат колективної літературної праці. Саме тому спроби відновити первинний «авторський» текст «Повісті минулих літ» (А.Шлецер) або знайти єдиного автора для літопису Київського XII ст. (Татіщев, Шлецер) і Новгородського XI ст. (Татіщев, Міллер) давно залишені наукою.
Питання №3
. Перша редакція „ Повість минулих літ" з'явилася близько 1113року, її укладення більшість дослідників пов'язує з ім'ям ченця Києво-Печерського монастиря Нестора, відомого в літературі як Нестор-літописець. Друга редакція „Повісті минулих літ" належить ігумену Видубицького монастиря Сильвестру (1116). Збереглася у списку в Лаврентіївському літописі. Список третьої редакції виготовлений (1118) у Видубицькому монастирі (укладач невідомий) для Мстислава - сина Володимира II Мономаха; уміщений в Іпатіївському літописі.
Час, коли складався цей літопис, у громадському житті відзначався формуванням держави, розвитком її форм і боротьбою за них як у середині держави, так і поза нею. Літописець Нестор використав грецькі хроніки, місцеві оповідання і зв' язав історію Русі з світовою, дав їй центральне місце в історії всіх країн. Академік Б. Д. Греков назвав її „одним з виявів людського генія, якому доля дала невмирущий інтерес протягом віків"[1,с.515]. Українські літописи свідчать про висоту культури, про ерудицію їхніх творів, про національну свідомість їхніх авторів.
Основою пам'ятки „ Повість минулих літ" є ідея про богообраність слов'янського народу та включення слов'янства в контекст християнської історії. Тут закладено думки про необхідність єдиної держави з централізованою політичною владою, яка можлива лише на основі добровільної домовленості народу з князями. У творі Нестора - літописця проглядається спроба вирішення співвідношення двох гілок влади - влади світської та церковної, що сформувались у державі.
„ Повість минулих літ" - це розповідь про східнослов'янську спільноту та її багатовікову еволюцію у контексті світової історії, в якій усе відбувається з волі Божої. Зведення стало головним джерелом для вивчення історії східних слов'ян. У ньому містяться відомості про виникнення слов'ян і договори полян, древлян, дреговичів, словенів, кривичів, полочан, сіверян з князями - нащадками біблійних героїв. Історія Києва подається від полянського князя Кия та його молодших братів Щека і Хорива та сестри Либеді. Акцентується на особливій ролі у слов'ян, державотворенні апостола Андрія Первозванного та князя Володимира Великого, який вважається „апостолом руської землі" за введення християнства.
Висхідним пунктом легендарного шляху „із варяг у греки" в „Повісті минулих літ" є напрям з півдня на північ, а не навпаки, тобто шлях починався з грецької, а не з варязької землі. Значне місце у „Повісті..." відведено боротьбі Русі проти кочовиків, міжкнязівським чварам. Головною державницькою засадою твору є заклик до захисту руської землі від зовнішніх ворогів на основі єдності Русі. В літописі йдеться і про закони та звичаї предків, які, на думку укладачів, повинні стати джерелами княжих уставів, обов'язків князя „правду діяти на цьому світі, у правді суд судити".
Основною політичною ідеєю „ Повісті минулих літ" - є велич, єдність і незалежність Русі. Адже зміцнення політичної влади великого київського князя і згуртування навколо нього усіх князів - це запорука припинення княжих міжусобиць і руйнування держави. Літописець Нестор в своїй „ Повісті" „ прив'язував" історичні події до часу правління представників князівських династій: на зміну правління Києвичів прийшла династія Рюриковичів. І в цій непослідовності літописця полягає цінність літопису, в якому вбачається політична злободенність, досвід, спостереження. Це ж можна сказати не тільки про його політичну ідеологію, але й про його світобачення взагалі.
Його намір відповісти на питання, хто перший почав княжити у Києві, і як виникла Руська земля міститься в першій хронологічній даті, від якої літописець розкладає події за роками.
Похід князя Олега на Київ досить часто розглядається як стержнева подія в історії Київської Русі. Вважається, що проголосивши Київ стольним градом, матір'ю міст руських, тобто столицею усієї Давньоруської держави , Олег таким чином спричинився до об'єднання Русі в одну цільну державу з центром у Києві. „ Повість минулих літ" свідчить про те, що князювання Олега в Києві почалося зі створення міст - опорних пунктів центральної влади у племінних князівствах. Наполеглива діяльність князя Олега дала певні результати: в останні роки його правління владі князя підкорялися княжіння древлян, кривичів, уличів, сіверян, ільменських словен, а також неслов'янські племена. Влада київського князя там була ще досить слабкою, часом формальною, а системи управління та судочинства - примітивними. Однак, на той час, країна була економічно розвинутою: в цьому велику роль відігравала торговельна артерія - „ шлях із варяг у греки". Важливою заслугою Олега є те, що він зумів стабілізувати внутрішнє життя держави, спираючись на язичницько - боярську верхівку. Літописець прагне наголосити на духовній місії Києва, прирівнявши його до священного града Єрусалима. Проте формування державності на новгородській півночі й київському півдні відбувалися нерівномірно: протягом ІХ - Х ст. ці протидержавні об'єднання розвивалися незалежно одне від одного. Форма правління в Київській державі залишалася монархічною, а в Новгороді - вищим адміністративно - політичним органом було віче. Лише в другій половині Х ст. київські князі почали виявляти інтерес до Новгорода. Остаточно Новгород опинився в орбіті влади київських князів уже за правління Ярослава Мудрого. Після смерті Олега влада в Києві перейшла до Ігоря, який є першим представником династії Рюриковичів. За його князювання влада Києва поширилась на землі Східного Криму і Тамані, де було створене Тмутараканське князівство. Саме тут Нестор показує, що важливим джерелом права Київської Русі є міжнародні договори князів з чужоземними державами. Це перші пам'ятки писаного права , це закони, які установлені князівською владою . В „ Повісті минулих літ" міститься чотири тексти договорів Київської Русі з Візантією, що датуються 907, 911, 944(за іншими даними 945)[3, с.39] та 971 роками . Перший договір( 907 р.) став результатом переможного походу Олегової дружини до Царгорода: Другий договір 911 року був доповненням до першого. Ці договори являють собою єдність і викликані тим самим походом. Цей мирний договір діяв майже тридцять років. В договорі 907 - 911 рр. - Україна - Русь виступає як держава, що не поступається своєю культурою перед Візантією, що має політичну організацію, устійнене право Значення цього договору значно ширше, ніж свідчення про культуру тільки України: це - перший документ, в якому східні словяни виходять на історичну сцену, як рівноправні з греками. Договір Ігоря з Візантією 944 р. підтвердив непохитність миру між державами, передбачав сувору кару щодо його порушників. Процедура ж ратифікації цієї мирної угоди відбулася у Києві за участю князя Ігоря, його ратної дружини та грецьких дипломатів Останній договір 971 року був укладений між Святославом і імператором Іоанном 1 Цимісхієм після поразки Святослава у русько-візантійській війні. Згідно з цим договором Святослав присягався „мати мир і правдиву любов з великим царем грецьким...до кінця світу, і ніколи не буду замишляти на країну вашу і не буду збирати війська ні на землю Грецьку, ні на Корсунську, ні на Болгарську, завжди виступати союзником Візантії і якщо ж ми не дотримаємося чогось із сказаного, то хай буду я і ті, хто зі мною і піді мною, хай будемо прокляті від Бога"
Зміст цих договорів свідчить про міжнародний авторитет та впливове становище Київської Русі на міжнародній арені.
княгиня Ольга, об'їхала всю державу, закладала нові міста,села, погости і призначала в них правителів. Смерть Ігоря примусила уважно поставитися до справи оподаткування людності, спробою чого були Ольжині „ устави" та „ уроки". Вона здійснила глибоку внутрішню реформу економіки: впорядкувала фінансову систему, встановила більш суворий порядок збирання данини, визначила її обсяг, строки і певні місця збору. Данина з древлян поділялася на три частини: дві йшли на Київ, а третина - на Вишгород, місто Ольги. Саме в цьому видно ідею поділу між державним прибутком і власністю князя, що свідчить про високий рівень державницького розуміння людей Х століття[7,с.102]. Вона обмежила свавілля князів та воєвод. Княгиня Ольга вела мирну зовнішню політику, що сприяло зміцненню держави. Всі ці реформи поклали початок існуванню Київської Русі як середньовічної держави з усіма її атрибутами.
За часів князювання Святослава послабилось економічне, політичне і культурне життя держави. Він займався переважно військовими справами.
Слід відмітити, що походи князя Святослава у 964 році на Оку і Волгу та підкорення своїй владі північнокавказьких народів розширювали і утверджували державний стан Київської Русі. Воєнні походи князя Святослава, на Балкани окреслює зовнішньополітичну діяльність Київської Русі. Навіть перемога печенізького хана над Святославом сприймалась як прилучення до таїнства влади, здобуття княжої міці, сили і відваги, войовничого завзяття.
За ці часи змінюється характер князівської влади: воєначальники найманих дружин стають володарями, які перебирають всю повноту влади. Поволі втрачають свої значення віча, бо сильні князі вже не потребують погодження з ними, і в разі потреби радяться зі старшими дружинниками. Змінюється і характер дружини: варягів, чужий елемент, усувають або виступають поряд з ними місцеві люди, бояри, землевласники.
Завершив тривалий процес державотворення у східних слов'ян Володимир Святославович. З великою швидкістю відбувався процес об'єднання розпорошених східнослов'янських племен в політичну цілісність під проводом України - Русі. Єдиновладець Володимир зміцнив внутрішню політику: поклав початок земельної реформи; провів першу релігійну реформу, запровадивши так зване „ шестибожжя"; провів адміністративну та військову реформу. Через сім років після запровадження „ шестибожжя" Володимир змушений був провести нову релігійну реформу , яка посилювала владу київського князя в усій державі.„ Повість минулих літ" пише, що охрестився він у Корсуні, але додає: „ Кажуть, що хрестився Володимир у Києві, а інші говорять - у Василеві, а ще інші - й по іншому скажуть"[5, с.74]. Після прийняття християнства Володимир здійснив судову реформу. Був виданий Церковний устав князя Володимира Святославовича, внаслідок якого встановлювалися правові основи взаємовідносин держави й церкви, світської та церковної влад, правового статусу духовенства. І саме цей Устав став першим окремим джерелом права Київської держави. Відомо, що він містив заборону смертної кари. Церковний устав князя Володимира - це одна з основних пам'яток права Києво - Руської держави - відома у понад 200 редакцій
Неподільні симпатії Літописець Нестор засвідчує до Володимира Великого, який охрестив Русь, який перший на Русі „ звелів будувати церкви", „ і людей приводити на хрещення по всіх городах і селах", „ і почав посилати забирать дітей у нарочитих мужів своїх і віддавати їх на учення книжне"].
Охрещенню киян передувало яскраво змальоване Нестором знищення загальнодержавного пантеону язичницьких божеств. Побиття Перуна палицями було також символічним: ідола необхідно було фізично знищити.
З Володимиром почалася нова доба в усіх галузях державного життя: політики, релігії, культури.
Володимир Великий на схилі свого правління допустився політичного прорахунку. Залишаючи державу в спадщину своїм синам він чітко не визначив, кому із них належить право першості у державному правлінні. І після смерті Володимира у 1015 році це ж привело країну до глибокої династично - політичної кризи. У ході міжкнязівської боротьби за київський престол було підступно вбито Бориса Гліба. Боротьба між Святополком і Ярославом спонукала Мстислава спробувати й свої сили у боротьбі за київський престол. Тому важливим джерелом права Київської Русі є договори князів між собою. В 1026 році брати уклали між собою мирну угоду, за якою поділили Русь по Дніпру: Ярослав прийняв усе Правобережжя
З центром у Києві, а Мстислав - Чернігівське Лівобережжя.
В 1097 році у Любечі відбувся з'їзд князів, скликаний з ініціативи Святополка і Володимира Мономаха, який мав покласти край державно - політичній кризі Київської Русі. На цій зустрічі князі проголосили своє непорушне право на батьківську спадщину, тобто визначити свої земельні вотчини. За Святополком закріплювалася Київська земля; Володимиру Мономаху відходили всі володіння його батька - це Переяславська і Ростово- Суздальська землі; Давиду, Олегу і Ярославу чернігівським - Чернігівщина з Новгород - Сіверщиною; Давид Ігоревич отримав Володимирську землю. Володар Ростиславович - Перемишльську, а Василько Ростиславович - Теребовльську волость.
Ця ухвала поклала в теорії кінець концентраційній політиці, кінець „ збиранню" земель. Друга ухвала - встановлення союзу князів для оборони і відповідальність за його порушення покладалася на весь союз князів. Третя ухвала: союз князів проти половців і заборона приватних союзів князів з половцями. По суті в Любечі було узаконено те, що мало місце в житті, але це не припиняло боротьби князів за владу. Київська Русь об'єктивно розпадалася на окремі князівські володіння. На зїзді в Любечі були закладені юридичні підвалини, на яких згодом і постали суверенні землі - держави на сході Європи: