Хистори 2

територіїприбалтійських республік, Білорусії, Російської Федерації, Молдавії. Були піддані бомбардуванню військові аеродроми, на яких німецька авіація знищила 1 200 радянських літаків, переважно нових моделей. Гітлерівська авіація запанувала в повітрі.

На Україні гітлерівським військам протистояли армії Київського особливого військового округу (КОВО), перетвореного на Південно-Західний фронт (командуючий – генерал-полковник М.Кирпонос) і Одеського військового округу (ОВО), перейменованого в Південний фронт (командуючий – генерал І.Тюленев).

Постать

Кирпонос Михайло Петрович (1892–1941) генерал-полковник (1941), Герой Радянського Союзу (1940). Під час Громадянської війни – командир полку. Закінчив військову академію їм. М.В. Фрунзе (1927). Під час радянсько-фінляндської війни командував стрілецькою дивізією. Із січня 1941 – командувач Київського Особливого Військового Округу. З початком війни командував Південно-Західним фронтом. Загинув у бою 20 вересня 1941 в районі Шумейкове поблизу Лохвиці Полтавської обл. під час прориву з оточення. Похований у Києві.

У складі двох фронтів діяло 80 дивізій, зокрема 45 стрілецьких, 20 танкових, 10 моторизованих, 5 кавалерійських. На їх озброєнні було 5 625 танків, 17 тис. гармат і 2 700 літаків. Щоправда, 80% бойової техніки були застарілих зразків.

Необхідно взяти також до уваги те, що стрілецькі дивізії Київського та Одеського військових округів зустріли війну зі значним некомплектом. За штатним розкладом одна дивізія мала налічувати 14 483 чоловіки, але реально вона складалася з 8 792 чоловік у Київському та 8 400 чоловік в Одеському округах. У той же час німецька стрілецька дивізія налічувала 16 859 чоловік.

З перших годин війни підрозділи агресора зустріли відчайдушний опір військ Південно-Західного фронту. Героїчно бились з ворогом прикордонники та воїни Рава-Руського укріпленого району. Протягом 22- 26 червня 1941 р. вони стримували шалені атаки п'яти ворожих піхотних дивізій.

Перший удар дивізій вермахту прийняли прикордонні застави та невеликі гарнізони ще недобудованих і не до кінця обладнаних прикордонних укріплених районів. Радянські солдати й офіцери героїчно виконували свій військовий обов'язок. «Жодна прикордонна застава, жоден гарнізон дотів не залишив своїх позицій під натиском переважаючих сил ворога», – згадував відомий полководець І.Баграмян. Один із гітлерівських вояків, який брав участь у перших боях і був взятий у полон, розповідав: «Ніде, ніколи ми не бачили такої стійкості, такої воєнної завзятості. Ми вже обходили вогневу точку, йшли далі, проте ніяка сила не могла зрушити двох-трьох прикордонників з їхніх позицій. Вони йшли на смерть, але не відступали. У моєму батальйоні було тоді 900 чоловік. Лише вбитими ми втратили 150. Понад сто дістали поранення...»

П'ять днів і ночей точились танкові бої на лінії Луцьк – Броди – Рівне –Дубно. Це була перша і найбільша танкова битва початку війни. З обох сторін у ній взяло участь близько 2 000 танків. Танковим і моторизованим частинам групи генерала Клейста протистояли радянські механізовані корпуси, які вів у бій генерал М.Кирпонос.

Героїчно бились з ворогом воїни-українці. Так, у танковому бою екіпаж А.Ситника, не маючи снарядів, пішов на таран і знищив кілька гітлерівських танків Т-ІІІ.

Але радянські війська, озброєні технікою переважно старих зразків і не уміло нею користуючись, зазнавали великих втрат. Німецькі великокаліберні кулемети пробивали броню радянських танків Т-27 і БТ-5, БТ-7. Тому танкісти часто були вимушені залишати бойові машини і битися як піхотинці. «Під час боїв, –згадував полковник у відставці Ю.Бородін, – я командував танковим взводом. Рацій не було, зв'язок підтримували прапорцями. Уявіть: все навколо в диму, гуркіт, кулі свистять, а ми, наче ванькивстаньки в люках. Відмахав: «Роби, як я», – і вниз».

І все ж, в ході першої танкової битви було знищено механізований корпус противника, наступ ворога було затримано па один тиждень. Але і радянські війська зазнали важких втрат. З 4 201 танка залишилося

тільки 737. Безповоротні втрати противника склали лише 50 танків.

Втративши значну частину бойової техніки, війська Південно-Західного фронту вимушені були відступити.

3. Мобілізаційні заходи 1941 р. в Україні

Війна вже з перших днів гостро поставила завдання щодо мобілізації усіх людських і матеріальних ресурсів для відсічі ворожому нашестю.

Указом Президії Верховної Ради СРСР на території України, як і в інших прифронтових районах, було введено воєнний стан. До рук військового керівництва переходили всі функції державного управління. 26 червня 1941 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла указ прорежим робочого часу на період війни для робітників і службовців, який був спрямований на зміцнення організованості, дисципліни і порядку. На виробництві скасовувались чергові та додаткові відпустки. На оборонних підприємствах і транспорті впроваджувався режим воєнного часу.

29 червня 1941 р. Рада Народних Комісарів СРСР і ЦК ВКП(б) направили директиву партійним і державним органам прифронтових районів про перебудову народного господарства на воєнний лад, мобілізацію сил країни на відсіч гітлерівській агресії.

30 червня 1941 р. був утворений Державний Комітет Оборони (ДКО), до якого перейшла вся повнота політичної, державної та воєнної влади в країні. Його, як і Ставку Верховного Головнокомандування (СВГ), очолив Й.Сталін.

Лише 3 липня 1941 р. Й.Сталін звернувся до народу з промовою по радіо і проголосив війну з німецькофашистськими загарбниками «священною», «Вітчизняною». Сам факт такого звернення лише через два тижні після початку нападу гітлерівської Німеччини на СРСР свідчив про повну розгубленість кремлівського керівництва і особисто Й.Сталіна.

Першочерговим заходом радянського уряду стало зміцнення Червоної Армії. Внаслідок проведеної мобілізації до осені 1941 р. ряди армії поповнили 2,5 млн. жителів України. Райвійськкомати ледве встигали розглядати потік заяв, у яких молодь і ті, хто не підлягав призову, просили направити їх на фронтдобровольцями.

Рішучих дій з боку місцевої влади та населення вимагала діяльність диверсійних груп ворога у радянському тилу. В містах були створені спеціальні винищувальні батальйони для боротьби з диверсантами та шпигунами.

Ряди Червоної Армії поповнили бійці народного ополчення, до якого записували громадян віком від 18 до 60 років, що не підлягали мобілізації. За неповними даними в перші місяці війни до загонів народного ополчення вступило 1 млн. 300 тис. добровольців – робітників, студентів, наукових працівників, учнів старших класів і навіть домашніх господарок.

У складних умовах здійснювалась перебудова народного господарства на воєнний лад. На задоволення потреб армії були переведені всі галузі промислового виробництва. Машинобудівні заводи Києва, Харкова, Запоріжжя, Одеси, Дніпропетровська й інших міст перейшли на випуск танків, гармат, стрілецької зброї, снарядів, мін, авіаційних і танкових двигунів. Підприємства харчової та легкої промисловості забезпечували армію продовольством, одягом, взуттям, різноманітною амуніцією.

На робочі місця чоловіків, які пішли на фронт, стали жінки, підлітки, пенсіонери. Вже в перші місяці війни вони становили третину всіх працюючих. Незважаючи на труднощі воєнного часу, на території республіки вдалося провести збирання врожаю.

Протягом другої половини 1941 р. з України на Схід були евакуйовані 550 промислових підприємств, велику кількість різноманітної техніки та матеріальних цінностей колгоспів і радгоспів. У Поволжя, на Урал, в Сибір і Середню Азію були також евакуйовані науково-дослідні інститути АН УРСР, багато театрів та інших установ культури. Одночасно в східні райони СРСР було перевезено 3,5 млн. жителів республіки.

6 липня 1941 р. ЦК КП(б)У, Президія Верховної Ради і Рада Народних Комісарів республіки звернулись із

зверненням до українського народу. «Настав час. – зазначалось у відозві, – коли кожен, не шкодуючи життя, повинен до кінця виконати священний обов’язок перед Батьківщиною, перед своїм народом. Де б не з'явився ворог – він повинен знайти собі могилу. Нехай кожна хата, кожний дім, нехай кожне місто і село несуть смерть гітлерівським розбійникам». Радянське керівництво намагалось компенсувати власні прорахунки жертовністю і героїзмом народу.

Втім, незважаючи на великі втрати, німецькі армії продовжували просуватись по українській території.