Лр №48, Хірургія

Лабораторне заняття №48

Анатомічна будова та фізіологія органа зору.

АНАТОМІЯ ОКА

Орган зору включає очне яблуко, захисні та допоміжні пристосування. Очне яблуко (Bulbus oculi) у тварин має дещо стиснуту спереду назад форму. Воно парне і розміщене в передній ділянці орбіти, за повіками; має зовнішню оболонку, судинний тракт, зорово-нервовий апарат і світлозаломлюючі середовища. Зовнішня оболонка утворює щільну, замкнуту капсулу і визначає форму ока. В ній виділяють склеру (білкову оболонку) і рогівку. Склера займає біля 4/5 задньої поверхні очного яблука. Вона щільна, складається із переплетених між собою фіброзних волокон і має в передній ділянці отвір, у який ніби вставлена рогівка, а в задній - решітчаста пластинка, через яку проходить зоровий нерв. На межі склери і рогівки міститься шоломів канал, що тісно прилягає до кута камери ока. В нього через фонтанові щілини фільтрується рідина з передньої камери ока у венозне русло. Рогівка (Cornea) займає 1/5 частину поверхні очного яблука. Вона прозора, щільна, надто еластична, завдяки чому ніби випинається по лімбу (місце переходу склери в рогівку), придаючи очному яблуку форму неправильного еліпса. Незважаючи на прозорість і незначну товщину, рогівка складно побудована; гістологічно в ній виділяють п'ять шарів: а) багатошаровий плоский епітелій, що переходить із кон'юнктиви і виконує захисну функцію; при пошкодженні легко відновлюється; б) передня основна гіластинка - боуменова оболонка - видозмінена основна тканина рогівки, щільна, мало еластична, не здатна до регенерації; в) строма рогівки - займає 90% її товщини, побудована із фібрилярної основної тканини та клітин, з'єднаних між собою відростками; г) децеметова оболонка - похідна ендотелію, прозора і еластична, добре регенерує після пошкодження; д) ендотеліальна оболонка - переходить із сусідніх частин райдужки і відокремлює рогівку від камерної вологи. Прозорість, чутливість і еластичність рогівки обумовлена її будовою - відсутністю кровоносних судин, специфічністю нервових волокон (лише осьові циліндри), а також певним вмістом у ній води, що регулюється епітелієм і ендотелієм. Живлення її здійснюється осмотичним шляхом з рідини передньої камери. Виконуючи захисну функцію, рогівка одночасно є найсильнішим заломлюю чим середовищем, ОСКІЛЬКИ має одну опуклу, а другу увігнуту поверхні. Рогівка, слізна залоза, повіки і кон'юнктива іннервуються гілкою трійчастого нерва, тому при подразненні однієї з тканин виникає загальний захисний рефлекс - блефароспазм, сльозотеча. Судинний тракт (Тгасгия иуепя) включає _райдужку, війкове тіло і власне судинну оболонку. Р а й д у ж к а (Iris) - передня ділянка судинного тракту, розташована перед кришталиком. У центрі її є отвір (зіниця), форма якого неоднакова у різних видів тварин. У коней на верхньому краї зіниці, а у рогатої худоби - на нижньому розміщені 2-А темних китичкоподібних тільця. Зіниця виконує функцію діафрагми оптичного приладу, що регулює надходження світла в око. Це обумовлено рефлекторною здатністю райдужки звужувати чи розширювати зіницю під впливом сили світла. У райдужці виділяють два м'язи - круговий та радіальний, що виконують функції сфінктера і дилятатора зіниці. Важливо відмітити антагоністичний характер цих м'язів і різну їх іннервацію (сфінктер - парасимпатичним нервом, дилятатор - симпатичним). Впливаючи на ті чи інші нерви відповідними лікарськими засобами, можна добитися звуження чи розширення зіниці з діагностичною чи лікувальною метою. Колір райдужці надають розташовані в ній пігментні клітини, яких немає у альбіносів. Ендотелій рогівки і передня поверхня райдужки формують передню камеру ока, яка за допомогою зіниці з'єднується із задньою камерою, утвореною задньою поверхнею райдужки, війковим тілом і кришталиком. В і й к о в е , або циліарне т і л о (Corpus ciliare) - середня ділянка судинного тракту, розташована під лімбом позаду райдужки у вигляді пояса, внутрішня поверхня якого містить багато циліарних відростків. Від останніх відходять циннові зв'язки, що прикріплюються до капсули кришталика. У них також утворюється камерна волога. Варто відмітити в ньому подвійну групу м'язів, як у райдужці, і подвійну їх іннервацію, завдяки чому війкове тіло бере участь у акомодації. В л а с н е с у д и н н а о б о л о н к а (Tunica chorioidea) -задня ділянка судинного тракту, що знаходиться між склерою і сітківкою, темно-бурого кольору (містить багато меланіну). Вище зорового нерва в ній розташована відбивна оболонка (Tapetum), поділена на світлу і темну ділянки, яка при слабкому освітленні посилює світлові подразнення. Тому коні, рогата худоба та інші тварини, у яких є така оболонка, бачать навіть при поганому освітленні, тоді як свині, внаслідок її відсутності, в таких умовах бачити не можуть. Основна функція судинного тракту - живлення ока за рахунок судинної сітки і внутрішньої рідини. Сітківка (Retina) - внутрішня оболонка ока, периферійна ділянка центральної нервової системи. її ділять на задню, оптичну частину, (від соска зорового нерва до зубчатого краю війкового тіла) і перед­ню, сліпу, що покриває війкове тіло і задню поверхню райдужки. Вона прозора, рожевого кольору, тонка. Світлопоглинальним елементом сітківки вважаються палички і колбочки, що містять світлочутливі пігменти родопсин (перші) і йодопсин (другі), які синтезуються під впливом вітаміну А. Із сітківки утворюється зоровий нерв, а місце, де сходяться волок­на зі всієї її поверхні, називають його соском. В орбіті це - тяж до 5 мм в діаметрі. Оскільки орбіта коротша від нерва, останній набуває S-подібної форми і тому не натягується при рухах очного яблука. Нерв має три оболонки, що продовжуються з головного мозку; зовнішня - тверда, що ззаду зростається зі склерою; під нею знаходиться павутина; а потім - м'яка оболонка, що зростається з нервом. У черепній коробці зорові нерви з'єднуються, утворюючи над турецьким сідлом так звану хіазму, де волокна зорових нервів частково перехрещуються. Світлозаломні середовища включають рогівку, внутріочну рідину, кришталик та склоподібне тіло. Очна рідина має важливе значення у живленні ока і підтриманні внутріочного тиску. Через шоломів канал у куті передньої камери і венозну сітку волога виносить продукти обміну. К р и ш т а л и к (Leus crystalina) - двоопукла прозора лінза, що пропускає промені світла в око, заломлює їх і бере активну участь в акомодації. Він розміщений за райдужкою і за допомогою циннових зв'язок функціонально зв'язаний з війковим тілом. Живлення його здійснюється за рахунок дифузії і осмосу з очної рідини. С к л о п о д і б н е т і л о (Corpus vitreum) - це драглиста прозора маса, розташована за кришталиком, що містить 98,5% води і розвивається із сітківки. Зсередини воно тисне на оболонки очного яблука, завдяки чому в оці стабілізується положення сітківки та судинної оболонки. Захисні пристосування ока включають орбіту, періорбіту, повіки, очний жир та слізний апарат.

ФІЗІОЛОГІЯ ОКА

Зоровий акт починається з того, що відбите від певного об'єкта світло заломлюється в прозорих середовищах ока і фокусується на сітківці. При цьому світлові подразнення трансформуються в нервове збудження і передаються у кору головного мозку, де й виникає зорове відчуття. Виразний зір залежить від прозорості заломних середовищ ока, відсутності в ньому патологічних змін, функції зорово-нервового апарату і від чіткого зображення на сітківці, її задній ділянці. А останнє обумовлено оптичною функцією заломної системи ока, його рефракцією. Рефракція це здатність оптичної системи ока заломлювати паралельні промені і збирати їх в одній точці. Вона може бути нормальною, коЛи промені фокусуються на сітківці, і ненормальною, коли фокус променів не співпадає з сітківкою, а розташовується попереду (короткозорість, міопія) або позаду неї - далекозорість, гіперметропі. Нормальна рефракція можлива у тих випадках, коли заломлювальна сила ока нормально співвідноситься до його довгої оптичної осі. Міопія (короткозорість) зустрічається тоді, коли око більше витягнуте по діаметру глибини або при збільшеній природженій заломлювальній силі його тканин. Гіперметропія (далекозорість) властива оку зі вкороченою зоровою віссю або зі зменшеною кривизною прозорих середовищ (ущільнення кришталика чи рогівки). Заломну силу скла здебільшого визначають не фокусною відстанню, а діоптрією. За діоптрію беруть скло з фокусною відстанню в 1 м. Ненормальною рефракцією вважають і астигматизм, коли промені, заломлюючись, не з'єднуються у фокусі. Він проявляється найчастіше внаслідок різної кривизни рогівки, природженої чи набутої (наприклад, рубцювання рогівки при її пораненні). Анізометрія - також ненормальна рефракція, коли одне чи обоє очей мають протилежні показники заломлювальної сили. Визначення рефракції у тварин має важливе значення для оцінки їхніх експлуатаційних якостей. Коні, наприклад, з ненормальною рефракцією не можуть використовуватися на швидких алюрах. їх зазвичай визначають за допомогою рефракційного офтальмоскопа, про що буде викладено пізніше. Акомодація -здатність ока чітко бачити предмети, розташовані на різних відстанях. Механізм її полягає в рефлекторній зміні оптичної сили ока: циліарний м'яз, змінюючи опуклість кришталика, одночасно змінює і діаметр зіниці, внаслідок чого й відбувається фокусування ока.