Лр №49, Хірургія

Лабораторне заняття №49

Дослідження ока та його захисних пристосувань.

ДОСЛІДЖЕННЯ ТВАРИН З УРАЖЕННЯМ ОЧЕЙ

Як завжди, дослідження починають з анамнезу. З'ясовують давність захворювання, масовість, наявність у господарстві інфекційних та інвазійних хвороб, умови годівлі та утримання тварин. Такі дані допоможуть визначитися, чи йдеться про захворювання ока, чи це симптоми якоїсь хвороби. Важливо знати початок хвороби, яка може бути гострою, раптовою чи хронічною, що повільно розвивається. Потрібно також з'ясувати, чи не була тварина раніше травмована, оскільки травма найбільш часто буває безпосередньою чи віддаленою причиною захворювання. Після цього проводять загальне дослідження, оскільки зміни в різних ділянках ока здебільшого бувають наслідком загальних хвороб і особливо уражень центральної нервової системи, периферійною ділянкою якої і є око. Потім досліджують очі та їх захисні пристосування. Визначення зорової здатності тварин можна здійснювати різними методами. Великих - направляють на розміщені на шляху руху предмети і спостерігають за їх поведінкою: при порушенні зору вони обережні під час руху, прядуть вухами, високо піднімають грудні кінцівки й виносять їх наперед. Можна також зав'язувати поперемінно очі хусткою чи пов'язкою і знову вести на перепони. Це дозволить визначитися, зорова здатність якого ока порушена. Більш об'єктивним вважається метод умовних рефлексів. Лікар кілька разів швидко б'є тварину батогом, виробляючи у неї рефлекс на замах та удар. Після цього він тільки замахується, а не б'є. При відсутності зору тварина на замах не реагує. Об'єктивним методом вважається формування у тварин умовного рефлексу на джерело світла і гальванічний струм у темній кімнаті. Після закріплення такого рефлексу включають тільки електричне світло і спостерігають за поведінкою тварини: при втраті зору вона на світло не реагує. Для перевірки зорової здатності у дрібних тварин їх залишають серед хаотично розміщених у кімнаті предметів. Потім тихо господар кличе тварину, слідкуючи за її орієнтацією під час переміщення до власника. Огляд ока і прилеглих тканин. Звертають увагу на стан шкіри, повік, положення вій (виворіт, заворот), стан очної щілини (звужена, розширена, блефароспазм), наявність та характер виділень з внутрішнього кута ока (сльоза, катаральний чи гнійний ексудат), ступінь виповнення скроневих ямок. Для огляду кон'юнктиви, рогівки, склери, третьої повіки і слізного апарату потрібно розкрити очну щілину за допомогою пальців, вікопіднімача, чи вікорозширювача. Якщо тварина непокоїться, попередньо вводять їй у кон'юнктивальний мішок декілька крапель 5 - 10%-ного розчину новокаїну чи 1%-ного дикаїну. Після цього оглядають видимі ділянки очного яблука і кон'юнктиву, рогівку, лімб, склеру, передню камеру, райдужку і зіницю. Звертають увагу також на розміри і положення очного яблука, зміни яких спостерігають при ретробульбарній флегмоні (екзофтальм), пухлинах, розсмоктуванні очного жиру (при виснаженні чи зневодненні організму - енофтальм). Для дослідження третьої повіки розкривають очну щілину, потім легко натискують вказівним пальцем на очне яблуко. За потреби внутрішню поверхню її вивертають за допомогою пінцета. Дослідження кон'юнктиви. При надмірному виділенні ексудату варто попередньо промити кон'юнктивальний мішок дезінфекційним розчином, обтерти вологим тампоном краї повік, після чого повільно їх розкрити. Звертають увагу на колір, вологість і цілісність кон'юнк тиви, наявність чи відсутність у кон'юнктивальному мішку гельмінтів, сторонніх тіл. Анемія її спостерігається при загальній анемії чи хронічному запаленні, гіперемія - при гострому запаленні кон'юнктиви та багатьох загальних заразних і незаразних хворобах (тому оглядають кон'юнктиву обох очей). Крововиливи в кон'юнктиві знаходять при гострих її запаленнях, травмах ока, ушибах у ділянці голови, геморагічному діатезі; жовтушність - здебільшого наслідок деяких кровопаразитарних хвороб, ураження печінки тощо. Виділення з кон'юнктиви можуть бути слизовими, слизовогнійними, гнійними, що вказує на характер запалення. На внутрішній поверхні третьої повіки у м'ясоїдних різко виступають лімфатичні фолікули, які при запаленні нагадують грануляційну тканину. Дослідження слізного апарату. Зміни слізної залози визначають пальпацією у ділянці верхнього кута ока. Ділянку запалення видно при відтягуванні верхньої повіки: помітні опускання залози, її припухлість, запальна інфільтрація тощо. Прохідність носо-слізного каналу у коней і рогатої худоби визначають шляхом введення в нього з боку носа через тонкий катетер 0,1%-ного розчину етакридину, який за нормального стану виділяється через слізні точки. Якщо зондування носо-слізного каналу неможливе, у кон'юнктивальний мішок уводять двічі з інтервалом 20-30 с 4-5 крапель 2%-ного розчину коларголу, 1%-ної метиленової синьки, 0,1%-ного етакридину чи інших органічних барвників. Одночасно в носовий хід під нижню носову раковину на глибину 2-6 см вводять ватно-марлевий тампон, який при збереженні прохідності каналу через 3-5 хв забарвлюється. Дослідження рогівки. Спочатку визначають чутливість, доторкуючись до її поверхні смужкою змоченого фільтрувального паперу чи скручених тоненьких джгутиків вати. При порушенні чутливості на подразнення тварина не реагує або реагує слабо. Такі явища спостерігаються при паралічі трійчастого нерва, глаукомі, наявності старих рубців на рогівці, виразок чи інфільтратів. Незначні дефекти рогівки (ерозії) виявляють після введення в кон'юнктивальний мішок 3-4 крапель 2%-ного розчину метиленового синього; епітеліальні клітини барвника не сприймають, однак у місцях злущування тканини забарвлюються в синій колір. Особливу увагу звертають на колір рогівки. У нормі вона прозора, гладенька, дзеркально блискуча, запалення ж викликає зміну її кольору