Епізоотологія СР 11 Фока К

Лабораторна робота 11

Мета заняття. Набути навичок з клінічного дослідження інфекційних хвороб СПІЛЬНИХ ДЛЯ ЛЮДЕЙ І ТВАРИН;

Псевдотуберкульоз (лат.-Caseous lymphadenitis, Pseudotuberculosis; казеозний лімфаденіт) – хронічне зоонозне захворювання тварин різних видів, але в основному овець і кіз, що характеризується утворенням у лімфатичних вузлах, легенях, печінці та інших органах і тканинах специфічних гнійно-некротичних вогнищ, розвитком кахексії і передчасним вибракуванням тварини і її загибеллю.

Збудник псевдотуберкульозу відноситься родини Enterobacteriaceae, роду Yersinia, виду Yersinia pseudotuberculosis. Це грамнегативна поліморфної форми паличка, довжиною 1,6–6 мкм і діаметром 0,4–0,8 мкм, іноді зустрічаються овоїдні форми (коковидні), довжиною 0,8–2 мкм і діаметром 0,4–0,8 мкм; не вибаглива до поживних середовищ. Рухлива, має джгутики (5–9), спор збудник не утворює, іноді синтезує капсулу, біполярно зафарбовується аніліновими барвниками; у мазках-відбитках із гнійного вмісту вогнища збудник найчастіше розташовується кучками, іноді – поодиноко.

Культуральні властивості: Yersinia pseudotuberculosis – факультативний анае- роб, добре росте на звичайних (МПА і МПБ) живильних середовищах при рН 6,0-8,0. При понижених температурах (4 – 22ºС) бактерія набуває джгутикового апарату і стає рухливою. Може мешкати і розмножуватись у холодних водоймах.

На пластинках агару формує круглі, випуклі, прозорі, сірувато-жовтуваті, маслянисті колонії з рівними краями, трохи піднятим центром і плоскою периферією (S-форми). Нерідко дає шероховаті колонії (R-форми). S-форма більш вірулентна.

На скошеному агарі виростає у вигляді масивного суцільного сірувато-жовтого прозорого нальоту із блискучою хвилеподібною поверхнею і звивистими краями.

На МПБ дає рівномірне помутніння, з часом рідина просвітлюється і випадає в’язкий осад, іноді відмічають пристінковий ріст.

Збудник ферментує до кислоти без газу глюкозу, галактозу, мальтозу, рамнозу, гліцерин, маніт, не розщепляє лактозу, сахарозу, у першу добу згортає сечовину, індол не утворює, виділяє аміак, іноді сірководень. Желатину не розріджує.

Збудник часто біполярно забарвлюється аніліновими фарбами, в основному грамположительние. У мазках-відбитках з гнійного вогнища клітки мікроорганізму, що міститься частіше розташовуються купками, а іноді одиночно.

Збуджувач помірно зростає на звичайних живлячих середах. Оптимальними для його виділення служать кров'яний теллуритовий агар (КТА) і сивороточно-теллуритовий агар (СТА).

Більшість штамів Y. рseudotuberculosis, що виділені від людей, тварин та зовнішнього середовища, належать до серовару I (60–90%), рідше – до III (8–32%). Оптимальна температура для культування становить 22–28 °С, також бактерії можуть розмножуватися за температури 2–40 °С, що дає змогу віднести їх до психрофільних збудників.

С. pseudotuberculosis слабоустойчів до температурних факторів-в суспензії гнійного матеріалу мікроорганізми гинуть протягом 20 хв при температурі 55 ° С; 4-5 хв - при 58 ° С; 1 хв-при 60 ° С. Досить стійкі до висиханню, тривало зберігаються в м'ясі, фекаліях, гної, грунті. Зберігають життєздатність в сіні до 180 сут, в підстилці і воді - до 60 діб. На поверхні об'єктів тривалість життя мікроорганізму зменшується пропорційно підвищенню температури навколишнього середовища. Збудник інфекції чутливий до хлораміну, феносмоліну, гли-тарів альдегідів; менш чутливий до формаліну, лугів, хлорного вапна, лізол; 2,5%-ний розчин карболової кислоти і 0,25%-ний розчин формальдегіду вбивають їх за 1 - 6мин. Мікроби також чутливі до пеніциліну, тетрацикліну і сульфаніламідним препаратам. З антибіотиків найбільш ефективні гараміцин, етоній, терапсутан, граміцидин С, цефперазон, фосфоміцин; із макролітів – тілан.

Епізоотологія: У природних умовах до збудника псевдотуберкульозу найбільш сприйнятливі вівці і кози, менш - коні, велика рогата худоба, буйволи, свині, верблюди, олені, мавпи, кролики, морські свинки, щури, миші, їжаки та інші тварини; несприйнятливі кури і голуби. Зареєстровані випадки захворювання людини. Джерелом збудника інфекції служать хворі тварини. Поширення збудника інфекції в раніше благополучних по казеозно-му лімфаденіту господарствах пов'язано з придбанням та введенням в стада хворих тварин. У зовнішнє середовище збудник виділяється з гнійним вмістом вскрившіхся абсцесів лімфатичних вузлів, підшкірних та внутрішньом'язових абсцесів, а також витіканнями з носа і випорожненнями. Тривалість виділення гнійного вмісту абсцесу до загоєння свищевого отвору може коливатися від 9 до 40 днів.

Зараження відбувається через пошкоджену шкіру (при стрижці, кастрації, укусах і пораненнях, при купанні овець в протипаразитарних ваннах і т. д.), а також аліментарним, аерогенним шляхами, через пуповину, інфіковані об'єкти зовнішнього середовища, які являють собою важливий фактор в епізоотичному процесі. Хвороба проявляється спорадично або у вигляді епізоотії. З основним способом зараження (через пошкоджену шкіру) пов'язана літня сезонність захворювання овець, в основному в липні-серпні, через 1,5-2міс після стрижки. До початку зими захворюваність різко знижується до 1,5-5%. Зважаючи виснаження частина тварин вибраковують, а у знову заразилися в період останньої стрижки хвороба переходить в хронічний перебіг. В вівчарських господарствах нашої країни псевдотуберкулез поширений досить широко: при забої овець, що надходять на м'ясокомбінат з ряду областей, встановлена ураженість 7,25% туш. Гинуть близько 10-12% хворих тварин.

Патогенез: В патогенезі інфекції суттєве значення мають два фактори:

• 1) високий вміст ліпіду в оболонці збудника, що дозволяє йому протистояти дії ферментів та існувати в якості факультативного внутрішньоклітинного паразита, а саме в макрофагах;

• 2) утворення екзотоксина, який діє на стінки кровоносних судин.

Збудник псевдотуберкульозу потрапляє в шлунково-кишковий тракт з інфікованою їжею або водою. Подолавши захисний бар’єр шлунка, мікроби фіксуються в клітинах лімфоїдного апарату кишечника, звідки проникають в регіонарні мезентеріальні лімфатичні вузли, викликаючи їх запалення. На цій стадії, як правило, клінічних проявів хвороби немає, захворювання протікає в латентній формі, а у випадку потрапляння мікробів у кров’яне русло і різні органи, відбувається їх масова загибель, яка супроводжується вивільненям великої кількості ендотоксина, з’являються клінічні симптоми хвороби (лихоманка, інтоксикація, ураження органів). Збудник фіксується в клітинах системи мононуклеарних фагоцитів. В результаті піогенної і токсичної дії збудника на організм відбувається запалення лімфатичних вузлів, з’являються гнійно-некротичні вогнища в органах, порушується кровообіг, уражується центральна нервова система. Загибель тварин відбувається в результаті асфіксії, серцевої недостатності і кахексії. Іноді при псевдотуберкульозі відмічається звільнення організму від збудника і видужання; імунітет розвивається повільно, зберігається короткий період, іноді не формується, у зв’язку з чим можливі ускладнення, рецидиви і повторні захворювання.

Клінічні ознаки: Інкубаційний період у природніх умовах варіює від 10-20 діб до 1-2 місяців, інколи – до 6-9 місяців. Тварина в результаті хвороби гине від інфекції та виснаження, або ж видужує.

Захворювання протікає в 4 формах: лімфаденітній, вісцеральній, гентіальній і генералізованій.

Лімфаденітная форма характеризується ураженням поверхневих лімфатичних вузлів, що встановлюються пальпацією. При вісцеральної формі в лімфатичних вузлах і паренхіматозних органах утворюються гнійно-некротичні інкапсульовані осередки, специфічні клінічні ознаки відсутні. генітал'ного форма характеризується ураженням статевих органів, а генералізована - появою гнійно-ні-кротічних вогнищ в лімфатичних вузлах, внутрішніх органах і інших тканинах. При лімфаденітной формі уражаються, як правило, поверхневі шийні лімфатичні вузли, які найчастіше травмуються при стрижці. Клінічно інфекція може супроводжуватися низкою неспецифічних для даної хвороби ознак: некоординованими рухами (у разі сильного збільшення шийних або пахових лімфатичних вузлів; «Вертячка» (при локалізації вогнищ у головному мозку); хронічної тимпано; орхітамі або орхіепідідімітамі у баранів; маститами у вівцематок та ін При ураженні легенів лише в останній стадії інфекційного процесу з'являються симптоми бронхопневмонії, настає виснаження. Уражена вим'я опухає, набуває горбистий вигляд. У ягнят частіше виявляють запалення пуповини і суглобів. При генералізованої (септичній) формі відзначають депресію, підвищення температури тіла . Розвиваються інтоксикація, анемія, тварини гинуть через 3 ... 5 тижнів після початку захворювання.

Псевдотуберкульоз може протікати із ускладненнями і рецидивами. Ускладнення характеризується погіршенням загального стану, підвищенням температури тіла, появою нових уражень на органах або посиленням згасаючих симптомів. Рецидив виникає після періода удаваного видужання. Через 1-3 тижні знову з’являються типові ознаки хвороби. Рецидивів буває 1-2, рідше – 3 і більше.

Найчастішими ускладненями псевдотуберкульозу є алергічні симптоми: кропивниця, набряк Квінке, реактивні артрити, вузлова еритрема, синдром Рейтера. Рідше спостерігаються псевдотуберкульозний менінгіт та менінгоенце- фаліт, нефрит, гостра ниркова недостатність, міокардит, пневмонія.

Діагностика: Для дослідження в лабораторію відправляють трупи овець та гризунів, від загиблих тварин – специфічні інкапсульовані гнійно-некротичні вогнища в лімфатичних вузлах, органах і тканинах. Для серологічного діагнозу можна використовувати сироватку.

Клінічний діагноз заснований на поєднанні характерних для псевдотуберкульозу ознак: гострий початок захворювання, синдром загальної інтоксикації, лихоманка, ураження шкіри, катаральне запалення слизової оболонки ротоглотки, ознаки ураження шлунково-кишкового тракту, синдром гепатиту, ураження суглобів, алергічні симптоми, зміни крові та сечі.

Схема дослідження включає:

• бактеріоскопію,

• виділення чистих культур

• біологічний метод.

Виділення збудника від хворої тварини при гострому перебігу хвороби можливо із фекалій, сечі, мазків слизу із ротоглотки, видалених апендиксів і мезентеріальних лімфатичних вузлів. Використовують методику Патерсона і Кука, засновану на здатності Y. Pseudotuberculosis рости при зниженій температурі в середовищі дорощування (стерильний фосфатно-сольовий буфер рН 7,4, середовище Сєрова тощо).

Імунітет та лікування: Імунітет остаточно не вивчений. За кордоном (зокрема, в Австралії) для імунізації овець застосовують анатоксин і анатоксин-бактеріальні вакцини, котрі створюють певний імунітет – зменшується утворення абсцесів, але повного захисту від захворювання не формується.

Поодинокі поверхневі абсцеси рекомендується розтинати і видаляти гній. Внутрішньом`язево вводять антибіотики широкого спектру дії, сульфаніламідні препарати. Вцілому, особливо при ураженні внутрішніх органів, лікування розроблено слабко і недоцільно через малу ефективність.

Профілактика: З метою запобігання поширення хвороби дозволяється ввозити тварин і корми лише із сприятливих по псевдотуберкульозу господарств. При постановці діагнозу в несприятливому господарстві вводяться обмежуючі заходи. Організовують систематичні (2 рази на місяць) клінічні огляди тварин, хворих ізолюють і здають на забій з проведенням комплексу ветеринарно-санітарних заходів.

При оздоровленні овець господарства, несприятливому по казеозному лімфаденіту, слід проводити клініко-алергічні дослідження тварин 2 рази на рік до отримання негативного результату протягом 2 років і при умові відсутності специфічних уражень на забої тварин. Також необхідно проводити чистку і дезінфекцію кошар і вигульних майданчиків 2 рази на рік: перед окотом і одразу після вигону тварин на пасовище.