Тема 3. Вікові особливості психіки База знань

Проблеми вікового розвитку; розвиток дитини на різних вікових етапах: психологічна характеристика дитини немовлячого віку, кризи новонародженості та 1 року життя; психологічна характеристика дитини раннього віку, криза 3 років; психологічна характеристика дитини дошкільного віку, 6-7 років; психологічні особливості дитини молодшого шкільного віку (7-10 років); психологічні особливості підлітка (11-15 років), пубертатна криза; психологічні особливості юнаків і дівчат старшого шкільного віку (15-17 років); психологічні особливості вибору майбутньої професії; вікова психологія.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ

Розвиток психіки ‒ діалектичний, суперечливий, стрибкоподібний процес, що складається з кількох ступенів і відбувається у вигляді спіралі. Наявність неоднорідних етапів розвитку дозволяє розглядати його періодизацію, тобто надає можливість поділити процес становлення особистості на періоди, кожен з яких підготовлюється попереднім й зумовлює наступний, роблячи свій неповторний внесок у розвиток.

1. Психологічна характеристика дитини немовлячого віку. Кризи новонародженості та 1 року життя.

Періодом найінтенсивніших змін у психіці дитини є немовлячий вік (1-й рік життя). У неї розвивається потреба в спілкуванні, немовля оволодіває різноманітними рухами і діями з предметами, з’являються здатність до розуміння людського мовлення і перші самостійні слова. Формуються сприймання, уявлення про предмети навколишньої дійсності. Закладаються передумови формування особистості. Найважливіші новоутворення у психіці немовляти формуються в процесі ситуативно-ділового і емоційно-особистісного спілкування.

Нове ставлення дитини до дійсності символізує початок немовлячого періоду. Перед тим у дитини виникає певний інтерес до зовнішнього світу, з’являється змога вийти зі своєю активністю за межі безпосередніх потягів та інтенсивних тенденцій. Перед нею постає зовнішній світ. Так починається перша стадія немовлячого періоду. На другій стадії також відбувається різка зміна ставлення дитини до зовнішнього світу. Це стається між 5-м і 6-м місяцями життя. До того в поведінці дитини спостерігаються перші впевнені оборонні рухи, хапання, пожвавлені пориви радості, навіть бажання, експериментальні вчинки, соціальні реакції на однолітків, пошуки загублених іграшок. Усе це є активним інтересом до навколишнього світу. Найсуттєвіша ознака цього вікового періоду – наслідування.

На 10-му місяці життя дитини зникають безладні рухи і виникають зачатки складніших форм поведінки: перше застосування знаряддя і вживання слів, які виражають бажання. Так починається новий період – криза 1-го року життя, яка пов’язана з появою бажання самостійності, появою афективних реакцій.

Соціальна ситуація розвитку немовляти полягає в тому, що вся поведінка і діяльність дитини реалізується нею або безпосередньо через дорослого, або у співробітництві з ним. Афективні реакції у дитини виникають коли дорослі не розуміють бажань дитини і не виконують їх, не дозволяють дитині брати речі, торкатися того, що може йому нашкодити. Дитина при цьому може бути істеричною. Все залежить від стилю виховання дитини та її генетики.

Появу дитячого мовлення Л. Виготський назвав автономною: «ми», «ми поїли», «ми погуляли» тощо. Нерозривний зв’язок дитини і дорослого зберігається впродовж усього 1-го року. Воно нічого не може без дорослого: його життя і діяльність ніби вплетені в життя і діяльність дорослого, який піклується про нього. Особливістю цієї ситуації є потреба в комфорті, а центральним елементом цього комфорту – дорослий.

2. Психологічна характеристика дитини раннього віку. Криза 3 років.

Після періоду немовляти починається новий етап розвитку людини – раннє дитинство (від 1 до 3 років). Немовлячий період озброїв дитину вмінням дивитися, слухати. Дитина починає оволодівати тілом, керувати рухами рук. У ранньому віці дитина вже не безпомічна істота, вона надзвичайно активна в своїх діях і в прагненні до спілкування з дорослими. На першому році життя у немовляти сформувалися початкові форми психічних дій, властивих людині. Передісторія психічного розвитку тепер поступилася місцем його справжній історії. Наступні два роки – період раннього дитинства – приносять дитині нові принципові досягнення.

Якісні перетворення, яким підлягає дитина за перші три роки, настільки значні, що деякі психологи, розмірковуючи над тим, де ж середина шляху психічного розвитку людини від моменту народження до зрілого віку, відносять її до трьох років. Численні дослідження показали, що трирічна дитина психологічно входить у світ постійних речей, використовує численні предмети обігу і відчуває ціннісне ставлення до предметного світу. Вона здатна до самообслуговування, вміє вступати у взаємостосунки з оточуючими людьми. Вона спілкується з дорослими і дітьми за допомогою мови, дотримується елементарних правил поведінки. У стосунках з дорослими дитина проявляє виразну наслідуваність, що є найпростішою формою ідентифікації.

Ідентифікація у стосунках дитини з дорослим і дорослого з дитиною готує дитину до емоційної причетності до людей. На тлі ідентифікації у дитини виявляється так зване почуття довіри до людей (почуття базової довіри, Е. Еріксон), а також так звана готовність до засвоєння матеріальної, психічної і духовної культури.

Основними досягненнями раннього дитинства, які визначають розвиток психіки дитини, є: оволодіння тілом, оволодіння мовою, розвиток предметної діяльності. Ці досягнення виявляються: в тілесній активності, координації рухів і дій, прямоходінні; у розвитку співвідносних і знаряддєвих дій; у бурхливому розвитку мови; в розвитку здатності до заміщення, до символічних дій і використання знаків; в розвитку наочно-дійового, наочно-образного і знакового мислення; в розвитку уяви і пам’яті; у відчуванні себе джерелом уяви і волі; у виокремленні свого «Я» і в появі так званого почуття особистості.

Загальна сенситивність здійснюється за рахунок невтримності онтогенетичного потенціалу до розвитку, а також психологічного входження дитини в соціальний простір людських стосунків, де відбувається розвиток і становлення потреби в позитивних емоціях і потреби бути визнаним.

Водночас, ряд дослідників (Е. Келер, Жан Піаже, Л. С. Виготський, Д. Ельконін) описують сім характеристик кризи 3 років: негативізм, упертість, супротив, свавілля, знецінювання, протест-бунт, деспотизм або ревнощі.

Період 3-6 років характеризується інтенсивним розвитком психічних функцій, становленням особистості дитини. Ведучою діяльністю цього періоду є гра.

3. Психологічна характеристика дитини дошкільного віку. Криза 6-7 років

Дошкільним віком вважається період від 3 до 6-7 років. Основними особливостями цього віку є те, що складається нова соціальна ситуація розвитку, провідною діяльністю стає гра, під час якої дошкільники опановують інші види діяльності, виникають важливі новоутворення у психічній та особистісній сферах, відбувається інтенсивний інтелектуальний розвиток дитини, формується готовність до навчання у школі.

Соціальна ситуація розвитку в дошкільному віці характеризується тим, що у дитини з’являється коло елементарних обов’язків; змінюються взаємини з дорослими, набуваючи нових форм: спільні дії поступово змінюються самостійним виконанням дитиною вказівок дорослого; з’являється можливість систематичного навчання; дитина вступає в певні стосунки з однолітками (розширюється соціальне оточення); внутрішня позиція дошкільника стосовно інших людей характеризується усвідомленням свого «Я» та своїх вчинків, величезним інтересом до світу дорослих, їхньої діяльності та взаємин; дитина діє, як дорослий, але у формі сюжетно-рольової гри. Таким чином, соціальна ситуація розвитку дитини дошкільного віку має наступну схему:

Дитина <-> Сюжетно-рольова гра <-> Соціальне оточення

Як бачимо, провідною діяльністю для даної соціальної ситуації розвитку є сюжетно-рольова гра – діяльність, у якій діти беруть на себе ролі дорослих людей і узагальнено, у спеціально створених ігрових умовах відтворюють їхні дії та стосунки між ними. У грі дитина спочатку емоційно, а потім інтелектуально засвоює всю систему людських взаємин. Сюжетно-рольова гра має свою структуру, яка складається з сюжету, ролі, дій образотворчого характеру, уявної ситуації та правил.

Соціальна ситуація розвитку цього віку обумовлює появу двох нових потреб у дитини:

1) потреба у спілкуванні з однолітками;

2) потреба у суспільно значимій діяльності.

Ці потреби породжують основне протиріччя дошкільного віку: дитина є членом суспільства і поза ним жити не може, основна її потреба – жити разом з оточуючими людьми, але дитина ще не розвинена так, щоб це здійснити: її життя проходить в умовах опосередкованого (через гру), а не прямого зв’язку зі світом.

Протягом дошкільного віку в психіці дитини виникають особливо важливі для її подальшого життя психологічні новоутворення:

1) починає розвиватися творча діяльність, яка виражається у здатності перетворювати навколишню дійсність, створювати нове. Проявляється це в конструкційних іграх, технічній і художній творчості;

2) пізнавальні психічні процеси починають працювати в режимі єдиної інтелектуальної діяльності, проявляється об’єднання зовнішніх і внутрішніх дій;

3) виникає та починає успішно функціонувати внутрішнє мовлення як засіб мислення, з’являється опосередкована певними уявленнями довільна поведінка;

4) дитиною усвідомлюються норми і правила. Вони починають керувати її поведінкою, перетворювати її дії на довільні та морально регульовані вчинки;

5) виникають первинні моральні настанови, передусім розрізнення того, що є добрим і поганим;

6) дитина вже не може жити у безладі. Все, що бачить, вона намагається впорядкувати, збагнути закономірні відношення навколишнього світу, що є свідченням виникнення первинного, хоча ще схематичного дитячого світогляду.

До особливостей розвитку мовлення в дошкільному віці належать наступні: діти засвоюють мову дуже швидко, їхній словниковий запас зростає не тільки за рахунок іменників, а й дієслів, займенників, прикметників, числівників до 2500-3500 слів (у 6 років); оволодівають умінням з’єднувати слова у речення за законами граматики, у 4-5-річному віці без спеціального навчання засвоюють елементарні правила граматики і синтаксису рідної мови; розвивається звукова сторона мови, дошкільники починають усвідомлювати особливості своєї вимови, а також оволодівати різними модифікаціями темпу та сили голосу, дикцією та виразністю мовлення; з’являється оригінальне словотворення; діти самостійно придумують казки, розповіді, коротенькі віршики, використовують різноманітні виражальні засоби, зацікавлено сприймають чужі аргументи, докази й самі ними користуються. Все це обумовлює психологічну готовність до шкільного навчання.

4. Психологічні особливості дитини молодшого шкільного віку (7-10 років).

Молодшим шкільним віком прийнято вважати вік дітей приблизно від 7 до 10-11 років, що відповідає рокам їх навчання в початкових класах. Це вік відносно спокійного та рівномірного фізичного розвитку. У цей період відбувається активне анатомо-фізіологічне дозрівання організму.

Збільшення росту і ваги, витривалості, життєвої ємності легень йде досить рівномірно та пропорційно.

Кісткова система молодшого школяра ще знаходиться в стадії формування – окостеніння хребта, грудної клітки, таза, кінцівок ще не завершено, у кістковій системі ще багато хрящової тканини.

Відбувається функціональне вдосконалення мозку. Так, до семи років завершується морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль, що створює сприятливі можливості для здійснення довільної поведінки. Розвивається аналітико-систематична функція кори; поступово змінюється співвідношення процесів збудження і гальмування; процес гальмування стає дедалі сильнішим, хоча як і раніше переважає процес збудження, та молодші школярі високою мірою збудливі та імпульсивні.

До шести-семи років зростає рухливість нервових процесів, дещо збільшується рівновага процесів збудження і гальмування (однак перші ще довго продовжують домінувати, що зумовлює непосидючість та підвищену емоційну збудливість молодших школярів).

Зростає роль другої сигнальної системи в аналізі та синтезі вражень зовнішнього світу, в утворенні тимчасових зв'язків, виробленні нових дій та операцій, у формуванні динамічних стереотипів.

Узагальнюючи, можна сказати, що у дітей семи-десяти років основні властивості нервової системи за своїми характеристиками наближуються до властивостей нервової системи дорослих, хоч самі по собі ці характеристики ще не дуже стійкі.

У цьому віці також відбуваються істотні зміни в органах і тканинах тіла, що підвищує фізичну витривалість дитини. Що стосується особливостей анатомофізіологічного дозрівання, слід звернути увагу й на те, що дрібні м'язи розвиваються досить повільно, внаслідок чого дітям важко виконувати рухи, які вимагають чіткої координації.

Процес окостеніння кисті та пальців у молодшому шкільному віці також ще не закінчується повністю, тому дрібні та точні рухи пальців і кисті руки утруднені та стомлюючі.

Молодший шкільний вік називають вершиною дитинства. Дитина зберігає багато дитячих якостей – легковажність, наївність, погляд на дорослого знизу вгору. Але вже втрачає дитячу безпосередність у поведінці, у дитини з'являється інша логіка мислення. Навчання для нього – значуща діяльність. У школі учні набувають не тільки нові знання та вміння, але й певний соціальний статус. Змінюються інтереси, цінності дитини, весь спосіб життя.

Основною особливістю цього віку є зміна соціальної позиції особистості: вчорашній дошкільник стає учнем, членом шкільного і класного колективів, де слід дотримуватися нових норм поведінки, вміти підпорядковувати свої бажання новому розпорядку тощо. Все це сприймається дитиною як певний переломний момент у житті, який супроводжується ще й перебудовою системи взаємостосунків з дорослими, найавторитетнішою фігурою серед яких стає вчитель.

Зрозуміло, далеко не відразу в молодших школярів формується правильне ставлення до навчання. Вони поки не розуміють, навіщо потрібно вчитися. Але незабаром виявляється, що навчання – праця, що вимагає вольових зусиль, мобілізації уваги, інтелектуальної активності, самообмежень. Якщо дитина до цього не звикла, то в неї настає розчарування, виникає негативне ставлення до навчання. Для того, щоб цього не трапилося, вчитель має вселяти дитині думку, що навчання – не свято, не гра. а серйозна, напружена робота, однак дуже цікава, тому що вона дозволить довідатися багато нового, цікавого, важливого, потрібного. Важливо, щоб і сама організація навчальної роботи підкріплювала слова вчителя.

На перших порах учні початкової школи добре вчаться, керуючись своїми стосунками у родині, іноді дитина добре вчиться завдяки взаєминам у колективі. Велику роль відіграє й особистий мотив: бажання одержати гарну оцінку, схвалення вчителів і батьків. Тільки після виникнення інтересу до результатів своєї навчальної праці формується інтерес до змісту навчальної діяльності, до набуття знань. Формування інтересу до змісту навчальної діяльності, набуттю знань пов'язано з переживанням школярами відчуття задоволення від досягнень. А підкріплюється це почуття схваленням, похвалою вчителя, який підкреслює кожен, навіть найменший успіх, найменше просування вперед.

Включаючись у нову для себе навчальну роботу, діти поступово звикають до її вимог, а дотримання останніх зумовлює розвиток нових якостей особистості, яких ще немає у дошкільному віці. Такі якості (новоутворення) виникають і розвиваються у молодших школярів відповідно до формування навчальної діяльності. Навчання впливає на розвиток молодших школярів і своєю організацією, оскільки саме вона визначає форми їхнього колективного співжиття, спілкування між собою та з учителем.

Основними новоутвореннями психіки молодшого школяра є довільність як особлива якість психічних процесів, внутрішній план дій та рефлексія. Саме завдяки їм психіка молодшого школяра досягає рівня розвитку, необхідного для подальшого навчання в середніх класах.

Центральне психологічне новоутворення молодшого шкільного віку – орієнтація на групу однолітків. У цьому віці переплетені стосунки вікової приязні до однолітка і стосунки суперництва: з одного боку, дитина хоче "бути, як усі", з іншого – "бути краще, ніж усі", тому створюються всі умови для переходу до підліткового віку з його особливими вимогами та можливостями.

5. Психологічні особливості підлітка (11-15 років). Пубертатна криза

Зазвичай підлітковий вік охоплює період від 11-12 до 15 років. Це є учні 5-9 класів. Цей період є одним з найскладніших у житті людини. Часто його називають "критичним", "зламним" або "перехідним" віком.

Анатомо-фізіологічний розвиток у підлітковому віці характеризується перебудовою організму дитини - статевим дозріванням.

Підлітковий вік також називають пубертатним періодом - стадія, коли людина досягає статевого дозрівання (в середньому триває 3-4 роки). На цій стадії у підлітків інтенсивно росте скелет тіла. Спочатку дозрівають внутрішні органи, а потім збільшуються зовнішні розміри тіла. У дівчаток розширюється таз, плечі залишаються такими ж як були. У хлопчиків збільшується ширина плечей, а розміри тазу залишаються незмінними. Відповідно росту скелету відбувається розвиток маси тіла, м'язової та жирової тканин. Розвиваються вторинні статеві ознаки: у дівчаток починається розвиток грудей, відбувається оволосіння лобка, з'являються перші менструації (у середньому в 13 років); у хлопців збільшуються яєчка, також настає оволосіння лобка (в середньому в 12-13 років), через два роки після цього з'являється волосся під пахвами, починає рости борода, відбувається ломка голосу. Також пубертатний період характеризується високою гормональною активністю, що впливає на розвиток організму та поведінку дитини. На цьому фоні з'являється сексуальна поведінка, виокремлюється статева роль - уявлення про себе, установки і поведінка в соціальних ситуаціях, як індивіда чоловічої або жіночої статі.

В підлітковому віці завершуються основні структурні та функціональні зміни у мозку, він досягає свого кінцевого рівня ваги та об'єму.

Важливим є також те, що в організмі підлітків виникають труднощі з кровопостачанням мозку, оскільки всі системи організму розвиваються досить швидко, а серце і легені дещо запізнюються у розвитку. Це спричиняє нестабільність у поведінці та активності дітей цього віку.

Психічний розвиток підлітків характеризується тим, що фактично весь цей період супроводжується кризою, яку умовно називають "криза 13 років".

Її передумовою є руйнування старої структури особистості, внутрішнього світу, системи переживань дитини, що були сформовані до цього віку.

Основними причинами кризи є наступні: дорослі не змінюють своєї поведінки у відповідь на появу в підлітків прагнень до нових форм взаємин із батьками та вчителями; у поведінці з'являється пряме відображення статевого дозрівання.

Суть кризи полягає у глибокій якісній зміні всього процесу психічного розвитку дитини, її внутрішнього світу (а не в яскравих зовнішніх проявах поведінки).

До симптомів кризи належать:

- зниження продуктивності навчальної діяльності (а також спроможності нею займатися) навіть у тих сферах, де підліток обдарований (часто це зумовлюється переходом від конкретного до логічного мислення);

- негативізм, підліток ніби відштовхується від оточуючих, схильний до сварок, порушень дисципліни, у нього часто виникає внутрішнє занепокоєння, невдоволення, прагне самотності та самоізоляції.

Бурхливий розвиток та криза підліткового віку зумовлюють появу психологічних новоутворень, центральним з яких є самосвідомість. Іншим новоутворенням є відчуття дорослості. Це проявляється не у вигляді наслідування (як було в дошкільному та молодшому шкільному дитинстві), а в приналежності до світу дорослих - постійному намаганні зайняти місце дорослого в системі реальних стосунків між людьми. Звичайно дорослість підлітків є суб'єктивною, проявляється вона в емансипації від батьків, новому ставленні до навчання, у романтичних стосунках з однолітками іншої статі, у зовнішньому вигляді й манері одягатися.

Таким чином, нові умови розвитку підлітків зумовлюють нову соціальну ситуацію розвитку підлітків, яка характеризується тим, що основним соціальним середовищем дитини залишається школа, але змінюється мотив взаємодії із соціальним оточенням. Не ігноруючи навчання, підліток починає надавати особливої уваги спілкуванню. Таким чином, головним мотивом стає спілкування з однолітками. Це виявляється у часто повторюваному вислові підлітків: "Ми ходимо до школи не тільки вчитися, але й спілкуватися". Тому, поступово провідною діяльністю цього віку стає інтимно-особистісне спілкування з однолітками (навчання залишається основним видом діяльності). Разом з цим з'являються й інші нові мотиви, які проявляються в наступному: поява "симпатії" та "антипатії" до навчальних предметів; з'являється прихильність, або відраза до своєї школи; для підлітка стають важливими результати контролю його навчання - оцінка.

Дорослі у соціальній ситуації розвитку підлітків виступають в якості значущих осіб. Але цей "п'єдестал" може зайняти будь-хто: масовий кумир (популярний співак або актор тощо), вчитель (у рольовій позиції дорослого друга), або батьки (якщо вчасно і правильно зреагували на кризу).

Розглянемо психологічні особливості провідної діяльності підлітків в її реалізації стосовно однолітків та дорослих.

Психологічні особливості спілкування і взаємин підлітків з однолітками проявляються в наступному:

- підлітки прагнуть зайняти місце в групі однолітків, яке б відповідало їх претензіям - це є провідним мотивом поведінки;

- спілкування з однолітками поступово виходить за межі шкільного життя і навчальної діяльності, охоплює нові інтереси, види діяльності, стосунки; все це поступово виокремлюється в надзвичайно важливу для підлітка сферу життя;

- спілкування з однолітками набуває такої цінності, що відтісняє на другий план навчання і стосунки з рідними;

- невдоволення своїми стосунками з однолітками часто є причиною зниження рівня навчальних досягнень та порушень поведінки;

- у спілкуванні для підлітків стають важливими особистісні якості (знання, чесність, сміливість...);

- стосунки характеризуються орієнтацією на вимоги товаришів, їх врахування, проявом цього є "вуличні закони", "кодекс честі" тощо;

- підлітки інтенсивно формуються в групи, в яких наявний високий рівень конформізму (пасивне, пристосовницьке прийняття групових стандартів поведінки, безумовне схиляння перед авторитетами);

- у підлітків з'являються референтні групи (група-еталон, на норми та цінності якої вони орієнтуються у своїх вчинках і самооцінці);

- постійно триває пошук друга, на фоні ревнощів, образ підлітки дорожать дружбою;

- з'являється взаємне зацікавлення хлопців та дівчат, бажання сподобатись, тому виникає стурбованість щодо зовнішності.

Психологічні особливості спілкування і взаємин підлітків з дорослими характеризуються такими проявами:

• підлітки не погоджуються на нерівноправні стосунки, оскільки вони не відповідають їх уявленням про власну дорослість та самостійність; вони вимагають поваги, довіри, самостійності, обмежують права дорослих і розширюють свої; часто це призводить до невиконання розпоряджень дорослих, нехтування обов'язками, протесту;

• конфліктність виникає за умови, коли зміни в розвитку особистості підлітка випереджають корективи стосунків з дорослими;

• характер спілкування підлітків з дорослими істотно впливає на особливості самооцінки підлітків, їм потрібна довіра.

Суттєво змінюються психологічні особливості навчання підлітків:

• підлітки обирають такі способи навчання, які роблять їх більш незалежними, більш дорослими в їх очах (обирають самостійні форми занять, а від вчителя потребується розуміння, підтримка, допомога);

• виникають нові мотиви учіння: освіченість, прагнення влаштуватись у майбутньому (подальше навчання, робота), прагнення самоствердження і самовдосконалення, необхідність виконувати вимоги батьків;

• знання стають цінністю, вони дозволяють зайняти певний статус серед однолітків;

• з'являється спрямованість на самостійний пошук нових знань;

• процес засвоєння знань у школі може супроводжуватись інте-лек туальними емоціями, але особливістю є те, що вони не самі обирають знання, тому одні учні їх легко засвоюють, інші - тільки вибіркові предмети;

• оцінка для підлітків є статусом, показником рівня знань, стимулом;

• підлітки активно випробовують свої сили в різних галузях трудової діяльності: організація різних заходів, суспільно-політичне життя тощо.

6. Психологічні особливості юнаків і дівчат старшого шкільного віку (15-17 років). Психологічні особливості вибору майбутньої професії.

Старший шкільний вік або рання юність охоплює віковий період з 15 до 17 років. Саме на нього припадає закінчення статевого дозрівання людини, інтенсивні розумові навантаження і вибір подальшого життєвого шляху.

У старшому шкільному віці більшість дівчат і юнаків починають більш усвідомлено ставитися до навчання.

Старшокласників в цей віковий період можна умовно розділити на дві основні групи: ті, хто починає інтенсивно вивчати один або кілька предметів, які їм в подальшому знадобляться для вступу до вузу і ті, хто вчиться рівномірно, не показуючи свого переваги перед якоюсь однією наукою. Таке різне ставлення до навчального процесу можна пояснити мотивацією школярів старших класів. Якщо учень уже точно знає, куди буде надходити після школи і яку професію обере, він весь свій вільний час витрачає на вивчення наук, які йому знадобляться в майбутньому. Такі старшокласники додатково займаються з репетиторами, відвідують лекції, записуються на спеціалізовані курси. Якщо ж учень старших класів все ще перебуває в роздумах з приводу вибору свого подальшого шляху, він не прагне поглиблено вивчати який-небудь предмет і розподіляє свої інтереси рівномірно.

Якщо учень середніх класів може дозволити собі помріяти і уявити себе представником будь-якої професії, тоді старшокласник вже чітко усвідомлює свої здібності та нахили, віддає собі звіт щодо стану свого здоров'я, а також враховує матеріальне становище батьків, адже гідну освіту можна отримати сьогодні тільки за хороші гроші. Ці об'єктивні фактори він бере до уваги при виборі своєї майбутньої спеціальності. Часто на професійну орієнтацію школяра величезний вплив мають його батьки, які беруть на себе відповідальність за вибір його майбутньої професії. Ігнорування дорослими професійних інтересів сина або дочки нерідко призводить до нерозуміння між поколіннями.

У розвитку пам'яті помітно збільшується роль абстрактного словесно-логічного, смислового запам'ятовування. Хоча переважає довільна пам'ять, мимовільне запам'ятовування аж ніяк не зникає з практики дітей. Вони незмірно ширше, ніж підлітки, користуються прийомами запам'ятовування - складанням планів, виділенням основних думок, порівнянням, співвідношенням з вже відомим. З повною підставою це ж можна віднести і до характеристиці уваги. Але на відміну від підліткового віку, де довільне увагу виникає лише епізодично, в старшому шкільному віці воно може бути постійним при наявності стійких життєвих інтересів. Під впливом специфічної навчальної діяльності істотні зміни відбуваються в розумовій діяльності, в характері розумово роботи. Як наслідок поступового набуття досвіду суспільної поведінки, зростання моральної свідомості, вивчення справи, якою займається, у старшокласників починає складатися світогляд.

Під впливом перспективи переходу до самостійного трудового життя формується характерна для цього віку спрямованість на майбутнє. Підліток, як правило, ще не думає серйозно про свою майбутню професію, особливо якщо він передбачає після 9 класу вчитися в школі. За даними ряду досліджень, 40-50% опитаних старшокласників мотивують вибір майбутньої професії інтересом до того чи іншого навчального предмету, а так само вказують на такі мотиви як наявність сімейних традицій, матеріально-побутової забезпеченості, приклад друзів і товаришів. В окремих випадках мотивами були близькість місця роботи або вузу від будинку, «красива форма» або те, що «сюди легше влаштуватися».

Це вік життєво - трудового самовизначення, коли починаються серйозні пошуки свого трудового покликання, виникає прагнення знайти свою майбутню професію.

Самостійна робота з теоретичним матеріалом

1. Визначте, з чим пов’язані інтенсивні зміни у психіці дитини немовлячого віку (1-й рік життя).

2. Назвіть якісні перетворення в психіці дитини раннього віку та порівняйте їх з періодом криз 3 років.

3. Чим характеризується період розвитку дитини 6-7 років?

4. Зробіть порівняльну характеристику дітей шкільного віку 7-11 років та 11-15 років.

5. Охарактеризуйте поведінкові реакції підлітків 11-15 років. Чим небезпечна пубертатна криза цього шкільного віку?

6. Характеристика періоду розвитку дитини 15-17 років. Розкрийте специфіку професійного самовизначення підлітків 15-17 років. Під впливом чого відбувається вибір професії?

7. Чому зміни в психічному розвитку дитини називаються кризовими?

Самостійна робота з практичних завдань

1. Опрацюйте інструкцію та пройдіть опитування за методикою диференційно-діагностичного опитувальника (ДДО) Є.Клімова.

Методика предназначена для выявления склонности (предрасположенности) старшеклассника к определенным типам профессий. Представляет собой достаточно короткий опросник, состоящий из 20 альтернативных суждений.

Использование методики возможно как индивидуально, так и в группе. Над вопросами не следует долго задумываться.