Тема 5. Полiтичне життя русi за галицько-волинським лiтописом

ХIII ст.

(2 год.)

План

1. Взаємовiдносини князiвської влади з боярством.

2. Полiтичний портрет Данила Галицького.

3. Взаємовiдносини Русi з Литвою, Польщею, Угорщиною, Золотою Ордою.

Лiтература:

а) основна

Лiтопис руський. – К.,1989. – С.387–388, 391, 393, 398–400, 401–406, 408–414, 416, 423.

б) додаткова

Крип’якевич I.П. Iсторiя України. – Львiв, 1990. – С.71–85, 496.

Грушевський М. Iсторiя України-Русi. – Т.II. – К.,1992. – С.390–504; Т.ІІІ. – К.,1993. – С.1–142.

Крип’якевич I.П. Галицько-Волинське князiвство. – К.,1984.

Соловьев С.М. История России с древнейших времен // Сочинения. – Кн.I. – М.,1988. – С.545–607; Кн.III. – С.136–145, 165–185.

Генсьорський А.I. Галицько-Волинський лiтопис. – Львів, 1961.

Галицько-Волинський літопис. – Львів, 1994.

Методичні рекомендації

Ще в 1097 р. Галицька земля фактично відокремилася від Києва, а її князі Рюрик, Володар і Василько Ростиславичі (правнуки Ярослава Мудрого) протягом наступних 25 років зміцнили незалежне становище Галичини. Вони приборкали опозиційне боярство, під Перемишлем (1099) розгромили угорські війська, з допомогою половців завдали відчутних ударів Польщі й укріпили південно-східні кордони краю напівкочовими печенігами, торками і берендеями. Спираючись на успіхи попередників, син Володаря Володимирко (1124–1153) у 1142 р. об’єднав галицькі землі в одне князівство з центром у Галичі. Він зумів увійти в порозуміння з місцевими боярами, а у війні 1149–1152 років вкотре відбив походи на Галичину київського князя та його союзників угорців.

Найвищої могутності Галицьке князівство досягло за сина Володимирка Ярослава Осмомисла (1153–1187).

Відразу ж по смерті Ярослава Осмомисла (1187) Роман Мстиславич починає домагатись Галича, і у 1199 р. з другої спроби оволодів Галичем і об’єднав під своєю владою Волинське і Галицьке князівства. Цьому сприяли династична криза в Галичі і запрошення місцевих бояр.

Після смерті Романа Мстиславича (1205) південно-західна Русь знову вступила в смугу смут і князівсько-боярських конфліктів, які продовжувалися понад 30 років. Причиною внутрішньої нестабільності стали сепаратистські настрої місцевого сильного боярства.

Могутність великих бояр у Галицькій землі пояснюється не тільки різноманітністю їх прибутків (розвинуте сільське господарство, солеварні промисли, торгівля), а й тим, що в ході боротьби за утвердження своєї династії Ростиславичі мусили залучити на свій бік місцеву боярську верхівку. Для цього був один шлях – надання їм урядів і, головне, маєтків, які стали базою зростання впливу боярських родів, дали їм потім змогу протидіяти спробам зміцнення князівської влади.

Втягнення іноземних покровителів – угорців, а пізніше і поляків – у внутрішні конфлікти боярства з князями вело до зміцнення позицій бояр і до небаченого в інших князівствах загострення їх боротьби з князівською владою.

Силу галицького боярства підкреслює факт страти князів Ігоревичів – синів Ігоря Святославича, внуків по матері Ярослава Осмомисла у 1211 р. Цей єдиний в давньоруській історії факт публічної розправи васалів над князями ще раз засвідчив велику силу галицького боярства. Через два роки провідник боярства Володислав Кормильчич насмілився сісти на князівському престолі – це був єдиний випадок титулування князем людини з-поза династії Рюриковичів. Це викликало обурення не тільки князів, а й феодальної верхівки.