Міністерство освіти і науки України
Дніпровський державний аграрно-економічний університет
Реферат на тему:
«Хімія сполук сірки»
Виконав :
Студент групи А-4-21
Перчун Іван Володимирович
Перевірила
Старший викладач кафедри хімії
Бойко Ю.В.
Заголовок
Положення елемента у Періодичній системі. Історія відкриття. 2
Знаходження у природі 3
Фізичні властивості 4
хімічні властивості 5
Добування 7
Біологічна роль в рослинництві 8
Галузі застосування 9
Посилання на джерела 10
Положення елемента у Періодичній системі. Історія відкриття.
Сі́рка, су́льфур(хімічний знак — {\displaystyle {\ce {S}}}s, лат. sulfur) — хімічний елемент з атомним номером 16, що належить до 16-ї групи, 3-го періоду періодичної системи хімічних елементів. Проста речовина — сі́рка, неметал, жовта кристалічна речовина. Сульфур належить до халькогенів, за новою класифікацією до 16-ї, а за старою до VI групи елементів періодичної таблиці. Сірка є неметалом.
Сірка самородному стані, а також у вигляді сірчистих сполук відома з найдавніших часів. З запахом палаючої сірки, задушливим дією сірчистого газу і огидним запахом сірководню людина познайомився, ймовірно, ще в доісторичні часи. Саме через цих властивостей сірка використовувалася жерцями у складі священних кадило при релігійних обрядах. Сірка вважалася твором надлюдських істот зі світу духів чи підземних богів. Дуже давно сірка стала застосовуватися в складі різних горючих сумішей для військових цілей. Вже у Гомера описані «сірчисті випари», смертельне дію виділень палаючій сірки. Сірка, ймовірно, входила до складу «грецького вогню», наводив жах на супротивників. Близько VIII ст. китайці стали використовувати її в піротехнічних сумішах, зокрема, в суміші типу пороху.
Горючість сірки, легкість, з якою вона з'єднується з металами з утворенням сульфідів (наприклад, на поверхні шматків металу), пояснюють те, що її вважали «принципом горючості» і обов'язковою складовою частиною металевих руд. Пресвітер Теофіл (XII ст.) Описує спосіб окисного випалу сульфідної мідної руди, відомий, ймовірно, ще в стародавньому Єгипті. У період арабської алхімії виникла ртутно-сірчана теорія складу металів, згідно з якою сірка шанували обов'язковою складовою частиною (батьком) всіх металів. Надалі вона стала одним з трьох принципів алхіміків, а пізніше «принцип горючості» з'явився основою теорії флогістону. Елементарну природу сірки встановив Лавуазьє в своїх дослідах зі спалювання. З введенням пороху в Європі почалося розвиток видобутку природної сірки, а також розробка способу отримання її з пірітов- останній був поширений у стародавній Русі. Вперше в літературі він описаний у Агріколи. Таким чином, точно походження сірки не встановлено, але, як сказано вище, цей елемент використовувався до Різдва Христового, а значить знайомий людям з давніх часів.
Знаходження у природі
С ульфур — досить поширений елемент, на нього припадає близько 0,1 % маси земної кори. Середній вміст Сульфуру в земній корі 4,7•10−2 мас.%, при цьому основна кількість природної сірки зосереджена в осадових гірських породах (0,3 мас.%). У інших гірських породах середній вміст сірки такий: дуніти, перидотити, піроксеніти — 0,01 %; базальти, габронорити, діабази — 0,03 %; діорити, андезити — 0,02 %.
В природі Сульфур зустрічається як у вільному стані — так звана самородна сірка, але значно частіше зустрічається в зв'язаному вигляді, тобто у вигляді різних сполук. Найважливіші з них — залізний колчедан, або пірит FeS2, цинкова обманка ZnS, свинцевий блиск PbS, мідний блиск Cu2S, гіпс CaSO4 · 2H2O, мірабіліт Na2SO4 ·10H2O тощо.
С ульфур міститься в кам'яному вугіллі і нафті, а також в усіх рослинних і тваринних організмах, оскільки входить до складу білків.
Вміст Сульфуру в нафті і природному газі оцінюється в 2•109 т, тобто більше, ніж запаси природної сірки. Сульфур в нафті присутній у різній формі, від елементної сірки і сірководню до сірчистої органіки, що включає понад 120 сполук. Основні сірковмісні речовини вуглеводневої сировини — сірководень, меркаптани та інші сіркоорганічні сполуки. Сировинною базою для одержання сірки є, як правило, гази з вмістом сірководню не менше 0,1 %.
Звичайно самородна сірка зустрічається суцільною масою, заповнюючи тріщини і порожнини в гірських породах, або у вигляді натічних, кулястих і гніздоподібних аґреґатів, сталактитів, сталагмітів, нальотів, вицвітів, землистих порошкуватих скупчень. Нерідко вона утворює кристали, які часто згруповуються в зростки, друзи, щітки.