ВІННИЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО
ФАКУЛЬТЕТ ІНОЗЕМНИХ МОВ
Виконала:
Студентка 2 курсу групи 2РР
Харжевська Вікторія Миколаївна
ВІННИЦЯ, 2017
ЗМІСТ
Вступ ________________________________________________ ст.3 - 5
Філософський зміст категорії буття та його головні форми____ ст. 5 - 10
Антична теорія буття____________________________________ст. 10 - 16
Середньовічна теорія буття______________________________ст. 16 - 20
Новоєвропейська теорія буття____________________________ст. 20 - 25
Висновок _____________________________________________ ст. 26
Література ___________________________________________ст. 27
ВСТУП
Існують питання, на які за тисячі років кращі мудреці людства не змогли дати прийнятної відповіді. Наприклад: як і чому є те, що є? або: що є, як воно є і чому? У повсякденні людина, спостерігаючи довкілля, проживаючи в ньому, впевнюється в такому: по-перше, світ є "тут" і "тепер", є в наявності; по-друге, світ зберігається як відносно стабільне ціле. Якщо це піддається сумніву та роздумам, виникає проблема буття. І для того, щоб детальніше розкрити проблему буття, перш за все потрібно з'ясувати: що таке "проблема"?
Проблема – це найбільш глибоке питання, на яке немає готових обґрунтованих відповідей і навіть відсутня згода відносно того, яким чином їх можна отримати. Проблемна ситуація, як правило, пов'язана зі значною невизначеністю, розмаїттям думок та відсутністю будь-якої згоди. Але в усьому цьому розмаїтті поглядів простежуються деякі закономірності. Так, за найрізноманітніших підходів та думок можна виділити декілька головних тем, які залишаються актуальними для всього загалу філософів і кожної людини.
Перша тема – життя і смерть людини. Через усвідомлення свого життя людина прагне усвідомити категорію "буття". Так, "бути – означає жити", а за цим відразу виникає настирливе, докучливе: "а що буде після смерті?". Це питання наштовхує на спробу ліквідації, усунення "небуття" і виникнення релігійних вчень про кінцеву долю людства і Всесвіту. Реальним чи ілюзорним вважається або мирське, або загробне життя. Життя в цьому світі вважається подарунком, щасливою долею або оманою, помилкою, гріхом, покаранням тощо. Всі ці тлумачення життя та смерті виступають як основа різних підходів до сенсу життя та оцінювання людської долі.
Друга тема пов'язана з усвідомленням мінливості, швидкоплинності буття та його стабільності, збереження. Адже людина спостерігає, що все живе минуще, окреме життя обмежене народженням та зникненням. Виникає питання: мінливість неминуча чи це лише поверхові зміни, що маскують істинну постійність?
Характерно, що семантика слова "бути" пов'язана зі словами "був", "буду". Тобто усвідомлення мінливості з необхідністю приводить до появи поняття часу, яке виражає рух, становлення буття та його перетворення в небуття. Чи вічний світ, чи є в нього початок і кінець у часі, виник він природно чи створений і може канути в небуття, що було до початку буття? Ці прадавні питання актуальні і в наші дні.
Третя тема усвідомлення буття – питання про його структуру. Не можна пізнати самих себе, якщо ми не пізнали світ, в якому живемо. Проблема буття закономірно відображається в питаннях про його будову. В процесі обговорення цих питань формувалися такі поняття, як світ, природа, людина, мислення, простір, ціле і частина, матеріальне та ідеальне тощо.
Закономірно виникає питання: за якими критеріями щось треба прийняти, а щось інше – відкинути? Тут недостатньо традиційного питання: "Що правомірніше – знання чи віра?" Адже перше панує у сфері науки та раціонального мислення, друге – в царині емоційного переживання.
Тут виникає найбільш складне питання: як людина взагалі може що-небудь знати про буття, в тому числі і про своє особисте, яке співвідношення матеріального та ідеального? Чи є "далі"?
Слід зауважити, що матеріалістичне вирішення проблеми буття передбачає наявність таких філософських аспектів:
– світ є, існує, як безкінечна і вічна цілісність;
– природне і духовне, індивіди і суспільство безумовно існують, їх існування – передумова єдності світу;
– світ, що розвивається, є сукупною реальністю яка передує свідомості та діям конкретних індивідів і поколінь людей.
Виходячи з усього вищесказаного, можна дати таке визначення. Буття – це всі існуючі в світі предмети природи й ідеальні продукти (люди, ідеї, світ в цілому) з їх властивостями, особливостями та взаємозв'язком.
Філософський зміст категорії буття та його головні форми
Онтологія — розділ сучасної філософії, що вивчає фундаментальні принципи буття, найбільш загальні сутності і категорії існуючого. Під існуючим розуміється сукупність різноманітних проявів буття, тобто будь-яка річ або явище в аспекті їх причетності до буття. У філософії Мартіна Хайдеггера існуюче (речі і люди) протипоставлене буттю, що лежить в основі і за межами існуючого. Виділяються різні сфери дослідження: онтичне і онтологічне, скероване на буття.
Розуміння суті людини як діяльнісної та духовної істоти можливе лише на основі визнання багатогранного ставлення людини до навколишнього світу і до себе самої. Відносини людина - світ - принципово важлива філософська проблема.
Введення поняття буття ознаменувало перехід від протофілософії до філософії у власному розумінні слова і дозволило на теоретичному рівні осмислити світ як єдине ціле.
Вчення про буття дістало назву “онтологія” (від грец. суще + вчення). Цей термін запровадив у ХVІІ століття німецький філософ Р. Гокленіус. Онтологія є окремою галуззю філософського знання, сутність якого виявляється в аналізі відношень, зв’язків і взаємодій між такими категоріями і поняттями, як “людина”, “світ”, “буття”, “матерія”, “свідомість”, “простір”, “час”, “рух” та ін.
Філософія використала термін “бути”, “буття” для визначення не просто існування, а того, що гарантує існування. Тому слово “буття” набуває у філософії особливого змісту. На думку багатьох сучасних філософів, людське буття не існує в автоматичному, раз і назавжди заданому режимі. Бути людиною - це значить постійно перебувати в людському режимі, там, де живуть всі людські "речі" - благо, добро, любов, честь, розум. Всі вони тримаються, як писав видатний вітчизняний філософ М. К. Мамардашвілі, тільки на хвилі людського зусилля.
Проблема буття належить до так званих “вічних питань” філософії, оскільки вона стосується найістотніших параметрів людського життя, а, отже, й світогляду людини. Питання про суть буття, способи і форми його існування вирішується ще філософами стародавнього світу. Так, давньогрецький філософ Парменід вважав, що буття існує, воно безперервне, однорідне і зовсім нерухоме. Нічого іншого, крім буття, немає. Всі ці ідеї містяться в його твердженні: “Слід говорити і думати, що суще є, бо буття є, тоді як нічого іншого нема”. Платон започатковує іншу прямо протилежну традицію в тлумаченні буття. Буття – це світ ідей, що є справжніми, незмінними і існуючими вічно. Справжнє буття протиставляється Платоном несправжньому, під яким маються на увазі доступні людським почуттям речі і явища. Іншу думку висловлює Геракліт. Він вважав, що стабільного, стійкого буття зовсім немає, сутність буття – у вічному становленні, в єдності буття і небуття.
У сучасній філософській думці також існують протилежні погляди щодо сутності буття. Так, екзистенціалізм, що набув значного поширення в 20-60-х роках ХХ століття, об’єктом філософії визнає внутрішнє буття людини, що має назву екзистенція. Екзистенція – це ірраціональне у світі людини, що становить її неповторність і заперечує “предметне буття”. Неотомісти вищою реальністю визнають “чисте буття”, розуміючи його як божественний першопочаток, що має духовний зміст. Представники неопозитивізму вважають, що відношення мислення до буття є псевдопроблемним, оскільки філософський аналіз не поширюється на об’єктивну реальність, а обмежується лише безпосереднім досвідом або мовою.
При характеристиці проблеми буття в історії філософської думки слід виділити особливості російської традиції філософствування. В. В. Зеньковський у своїй фундаментальній праці "Історія російської філософії" відзначає особливу значимість онтологічної проблематики в російської філософської думки.
Проте, як відзначають сучасні дослідники, про "онтологізмом" російської думки можна говорити тільки умовно, оскільки тема буття зовсім не була для російських філософів самодостатньою. Онтологічна проблематика значима для них як підстава універсалізму. Універсалізм російської думки заснований на тому, що Ф. М. Достоєвський у своїй знаменитій промові на Пушкінському святі назвав здатністю російської душі до всесвітньої чуйності. Всесвітня чуйність, про яку він пише, має глибокий філософський зміст. Вона означає принципову опору на любов як онтологічний фундамент особистісного буття. Безособова категорія "буття" з терміна бінарної пари "буття (ніщо)" стає в російської релігійної філософії найважливішою проблемою не тільки теорії, але і практики, організуючою індивідуально-особистісне буття, яке релігійно по своїх підставах і генезису. Саме в напрямку розробки такої онтології лежали найбільш цікаві та значущі ідеї російської філософії XIX-XX ст.
Сучасна матеріалістична філософія тлумачить буття як таку категорію, яка охоплює все існуюче, як матеріальні, так і духовні феномени. Буття не ототожнюється і не зводиться лише до матеріальних утворень, а вбирає в себе і світ людського духу, всі духовні явища, котрі за своєю суттю є ідеальними. Разом з тим варто пам’ятати, що буття не є чимось аморфним, а завжди має певну структуру, воно структуроване. Внаслідок цього можна виокремити такі відносно самостійні форми буття.