Семінарське заняття №1

Античні теми й образи в українській літературі: драма Лесі Українки «Касандра»

"Кассандра" Лесі Українки - знаменний твір в історії української літератури, а також і в історії української філософії. Воднораз - це визначне, неповторне явище світової літератури і філософської думки. Про цю віршовану філософську трагедію написані грунтовні літературознавчі розвідки, але немає спеціальних філософських досліджень. Одною з головних історико-літературних праць про античні літературні джерела Лесиної "Кассандри" стала стаття Білецького О. І. "Трагедія правди", вміщена у шостому томі "Творів" Лесі Українки, виданих у 12-ти томах видавництвом "Книгоспілка" ще у 20-их роках ХХ століття (том VI вийшов у Києві 1929 року). Потім праця акад. Білецького О.І. передруковувалась у діаспорному перевиданні спадщини поетеси та в зібраннях праць самого Білецького О. І. Наступні дослідники творчості Лесі Українки ретельно покликувались на спостереження і міркування авторитетного вченого, але філософського змісту і естетичних основ та поетики "Кассандри" докладно не розглянули (мова іде про книги Гозенпуда А. "Поетичний театр. (Драматичні твори Лесі Українки)" - К., 1947) і Бабишкіна О. К. "Драматургія Лесі Українки", К., 1963).

Аналіз естетичного змісту і поетики п'єси "Кассандра", на наш погляд, доцільно розпочати із уточнення дефініції (наукового визначення) жанру твору. "Кассандра" Лесі Українки має складну, багатогранну художню структуру, дослідники називають її драматичною поемою та драмою і трагедією. Жанрова своєрідність "Кассандри" така, що в її будові можна знайти риси різних різновидів драматичних творів. Сама Леся Українка у підзаголовку назвала свій твір драматичною поемою. Такі жанрорві визначення вона давала багатьом своїм віршованим драматичним творам, які мають поетичну мову і поетичну образну систему. Серед них були і невеликі п'єси ("Вавілонський полон", "На руїнах") і значні розміром віршовані драми ("У пущі", "Адвокат Мартіян", "Оргія", "Бояриня"). Назва жанру "драматична поема" вказує на віршовану форму тексту, але не охоплює всіх жанрових особливостей твору. Білецький О.І. називав "Кассандру" Лесі Українки трагедією і також драмою. Первісний заголовок вступної статті до "Кассандри" "Трагедія правди" вчений потім слушно змінив на іншу ширшу назву - "Антична драма Лесі Українки". А. Гозенпуд і О. Бабишкін дотримувались визначення "драматична поема".

Насправді "Кассандра" Лесі Українки - цілком оригінальний філософський художній твір, в якому показані трагічні події й ситуації з історії Троянської війни. Не тільки за жанровою формою, але й за притаманним творові естетичним колоритом - це трагедія. Трагічні обставини і послідовні трагічні передчуття і видіння героїні твору наповнюють усі розділи п'єси. Уже в першій сцені є згадка про те, що, як тільки Паріс привіз у Трою викрадену красуню Гелену, пророчиця відразу збагнула трагічні наслідки цього безглуздого вчинку свого наймолодшого брата. Вона тривожно крикнула: "Кров і смерть!". Вона з жахом уявила: "Огні погасли на руїнах Трої..."

Антична тематика в українській літературі

Відтворюючи античність як цілісний історико-культурний феномен, українські письменники цієї епохи усвідомлюють своєрідність культури на різних етапах її розвитку, специфіку грецької й римської античності, неоднозначність взаємовідносин античності й християнства, як неоднозначність і самого християнства. Митців цікавлять в основному три етапи в розвитку античності – епоха стародавньої Греції як епоха драматичного й трагічного нового типу культури («Іфігенія в Тавриді», «Орфеєве чудо», «Сапфо» Лесі Українки і Л.Старицької-Черняхівської, «Ніобея» Лесі Українки й М.Левицького; образи Прометея, Музи, Ікара та ін. у творчості Лесі Українки, М.Коцюбинського, М.Вороного): епоха трагічної загибелі грецької культури під тиском римської цивілізації («Оргія» Лесі Українки), і трагедія самого Риму, який гине під впливом християнства, що зароджується («В катакомбах», «Руфін і Прісцілла», «Адвокат Мартіан» Лесі Українки), в яких відбувається зміна однієї картини світу, філософської парадигми іншою й помітний трагічний вплив цих історичних процесів на свідомість і душу людини.

Водночас наголошуємо, що творчість Лесі Українки найбільш масштабно акумулювала різні шляхи рецепції античності. Письменниця сама себе називала еллінкою, але завжди залишалася Українкою. Цей внутрішній еллінізм поетеси, справжнє єство її особистості, як письменника й людини, пощастило відтворити, як вказує Є. Маланюк, авторові проекту пам'ятника в Клівленді М. Черєшньовському: «Над ледве проступаючім, скорше відгадуванім, аніж присутнім, тілом – ледь-ледь еллінізовані прості шати, ледь-ледь намічений старогрецький меандровий взір та звичайна собі нагортка на плечах – і вже не доба перелому XIX-XX століть, не сучасниця Коцюбинського й Олеся, не схорована донька Олени Пчілки, а мешканка вершин і вічностей, повноправна громадянка Олімпу. А при тім, – Леся Українка, що інакшою і не може бути».

Авторська міфотворчість Лесі Українки, В. Самійленка, О. Кобилянської, Дніпрової Чайки та інших на основі інтерпретації й трансформації античного міфу, відтворення різних етапів розвитку античної культури, синтезу античної й національної міфології відбиває процес заглиблення почуття й художньої свідомості письменників у «чужий» світ, що підлягає освоєнню, у ній поєднуються міфопоетична основа й злободенність. Міфологізація української літератури на рубежі XIX-XX століть шляхом використання античного й інших міфів – це певний етап розвитку художньої свідомості, котра актуалізується у творчості наступних поколінь письменників. Такою бачиться перспектива подальшого вивчення шляхів сприйняття й функціонування античності в українській літературі.

Літературний портрет Лесі Українки

Серед славетних імен українських письменників-класиків Лесі Українці належить одне з найпочесніших місць. Письменниця залишила нам чудові, сповнені революційного пафосу і великої пристрасті ліричні поезії, досконалі і відшліфовані з погляду форми, глибоко філософські драматичні твори, талановиту прозу, блискучі публіцистичні і літературно- критичні статті, величезну епістолярну спадщину. Вивчаючи творчість геніальної письменниці, ми все яскравіше уявляємо собі образ цієї невсипущої трудівниці на літературній ниві, поетеси-революціонерки, інтернаціоналістки, однієї з провісників братерства і свободи народів. Безсмертна спадщина Лесі Українки входить дорогоцінним вкладом не лише в скарбницю української літератури, літератури народів СРСР, а й у скарбницю світової культури. Визначний внесок у розвиток світової культури зробила Леся Українка і своїми перекладами творів письменників багатьох літератур українською мовою. Вона перекладала твори Сервантеса, Шекспіра, Байрона, Бальзака, Гейне, Флобера, Міцкевича, Ожешко, Сенкевича, Словацького. Про те, що світова література була невід’ємною частиною творчості Лесі Українки свідчать і її літературно–критичні та публіцистичні статті, переважна більшість з яких присвячена зарубіжній літературі.