Лекція 1. Загальні питання, правові та організаційні основи охорони праці. (Заяць Ю.Л., Горобець В.Л.)

Вступ

ПРЕДМЕТ, СТРУКТУРА, ЗМІСТ, МЕТА КУРСУ «ОСНОВИ ОХОРОНИ ПРАЦІ»

  Необхідність забезпечення здорових і безпечних умов праці, формування ціннісних орієнтацій пріоритетності життя і здоров'я людей йо відношенню до результатів виробничої діяльності, зумовлює потребу належної підготовки фахівців усіх освітньо-кваліфікаційних рівнів з питань охорони праці. "Основи охорони праці" - це комплексна дисципліна, яка базується як на загальноосвітніх (фізика, хімія, математика), так і на загальнотехнічних та спеціальних дисциплінах (опір матеріалів, електротехніка, технологія і устаткування виробництва). Особливо тісно дисципліна „Основи охорони праці" пов'язана з безпекою життєдіяльності, науковою організацією праці, ергономікою, інженерною психологією та технічною естетикою. Всі вищезазначені дисципліни належать до комплексу наук, що вивчають людину в процесі праці. В цих дисциплін єдина мета - сприяти підвищенню продуктивності праці, збереженню здоров'я, зменшенню впливу несприятливих факторів. В той же час всі вони підходять до цієї мети з різних сторін і на різних рівнях.

  Безпека життєдіяльності - це дисципліна, що вивчає загальні закономірності виникнення небезпек, їх властивості, наслідки впливу на організм людини, способи та засоби захисту здоров'я та життя людини і середовища її проживання від небезпек.

  Метою наукової організації праці є розробка та впровадження в практику раціональної побудови трудового процесу, при якій забезпечується висока продуктивність праці, створюються умови для збереження здоров'я працівників, збільшується період їх трудової діяльності.

  Ергономіка досліджує, розробляє та дає рекомендації щодо конструювання, виготовлення та експлуатації технічних засобів, які забезпечують людині в процесі праці необхідні зручності, зберігають її сили, працездатність та здоров'я.

  Інженерна психологія вивчає взаємодію людини з новою технікою і встановлює функціональні можливості людини в трудових процесах з метою створення таких умов праці, при яких зберігаються високі психофізіологічні можливості людини.

  Технічна естетика встановлює залежність умов та результатів праці від архітектурного, інструктивного та художнього вирішення знарядь праці, робочих місць, дільниць, цехів, санітарно-побутових та інших допоміжних приміщень - всього, що оточує людину на виробництві.

   Методологічною основою курсу „Основи охорони праці" є науковий аналіз

• умов праці,

• технологічних процесів,

• виробничого обладнання,

• робочих місць,

• трудових операцій,

• організації виробництва

з метою виявлення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, виникнення можливих аварійних ситуацій. На підставі такого аналізу розробляються заходи щодо усунення несприятливих виробничих факторів, створення безпечних та нешкідливих умов праці

  Головна мета курсу - надати майбутнім фахівцям знання основ охорони праці, реалізація яких на практиці сприятиме покращенню умов праці, підвищенню її продуктивності, запобіганню професійних захворювань, виробничого травматизму, аварій.

   В даній лекції ми розглянемо:

• Сучасний стан безпеки праці в Україні та странах ЕС.

• Основні положення закону України «Про охорону праці».

• Проведення навчання та перевірки знань з охорони праці на залізничному транспорті.

  Мета лекції:

• розглянути рівен травматизму, профзахворюваності та нещасних випадків, пов'язаних з трудовою діяльністю людини, на виробництві;

• розглянути основні положення закону України «Про охорону праці» та кодіровку нормативно правових актів з охорони праці;          

• порядок проведення навчання та перевірки знань з охорони праці;

• проведення інструктожів з охорони праці.                  

  В результаті опрацювання лекції студент повинен:

1. Знати основні положення законів та законодавчих актов про охорону праці;

2. Розуміти як  здійснюється управління охороною праці на підприємстві;

3. Знати які органи в Україні здійснюють контроль і нагляд за охороною праці;

4. Знати яка відповідальність за порушення вимог відносно охорони праці;  

5. Виконувати вимоги щодо організації навчання і перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб та інших працівників;

6. Знати які інструктажі з питань охорони праці повинні проходити працівники, під час прийняття на роботу та періодично, на підприємстві.

1.1. Сучасний стан охорони праці в Україні та за кордоном. Законодавство України про охорону праці. Основні терміни та визначення в галузі охорони праці

 Умови та безпека праці, їх стан та покращення – самостійна і важлива задача соціальної політики будь-якої сучасної промислово-розвинутої держави.

     Рівень травматизму і профзахворюваності значно вищий у країнах, що розвиваються, ніж у промислово розвинених державах. Згідно з даними Міжнародної організації праці (МОП), щороку в світі реєструється приблизно 270 млн. нещасних випадків, пов'язаних з трудовою діяльністю людини, і 160 млн. професійних захворювань. На виробництві гине майже 354 тис. працівників,

     Щодня у світі відсутні на робочому місці внаслідок хвороби (тимчасової непрацездатності) близько 5% робочої сили. Через витрати, пов'язані з нещасними випадками на виробництві, втрачається до 1250 млрд. доларів США, або майже 4% світового валового внутрішнього продукту.

      Від 20 до 40% трудових втрат внаслідок хвороб прямо чи опосередковано пов’язано з незадовільними умовами праці.

     Крім того, за даними Міжнародної організації праці рівень виробничого травматизму в Україні з розрахунку на 100 тис. працюючих залишається одним із найвищих у Європі (наприклад, порівняно з Великобританією вищий у 8,5 разів, Німеччиною – у 5,5 разів).

     Заявивши про свій намір приєднатися до Європейського Союзу, Україна взяла на себе зобов’язання щодо приведення національного законодавства у відповідність з законодавством ЄС. З цією метою 1992 р. прийнято нову редакцію Закону «Про охорону праці», який регулює за участю відповідних органів державної влади відношення між працедавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, і встановлює порядок організації охорони праці в Україні.  

   Законодавство України про охорону праці. Основні терміни та визначення в галузі охорони праці.

    Прагнення України в ЄС передбачає адаптацію законодавства України до законодавства ЄС у сфері охорони праці. Такі дії розпочалися з ухвалення Закону України "Про охорону праці" в редакції в 2002 р. Новий Закон в основному відповідає певним положенням законодавства Євросоюзу.

     Дія Закону поширюється на усіх працедавців, які використовують найману працю, а також на фізичні особи.

    На жаль, не усі стратегічні напрями роботи по охороні праці, що викладені в ВООЗ "Охорона праці для усіх" враховані в нашому законодавстві, а саме:

• уникнення ризиків (профілактика);

• визнання особистої зацікавленості працівника в забезпеченні охорони праці;

• співпраця працедавців і працівників на рівних принципах;

• право участі в рішеннях відносно власної роботи.

     Основою законодавства України з охорони праці до 2002 року були:

• цей Закон;

• Кодекс законів про працю України;

• прийняті відповідно до них, нормативно правові акти.

     У 2002 році був ухвалений третій закон Закону України, «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які привели до втрати працездатності», який також передбачав стимулювання працедавців в поліпшенні умов і безпеки праці працівників.

      Слід помітити, що індексація нормативних актів була змінена в 2007 році.

      До 2007 року були ДНАОП (Державний нормативний акт) і НАОП (Галузевий нормативний акт). З 2007 року вони переіндексовані і позначені, як НПАОП - Нормативно-правовий акт охорони праці.

Кожна галузь має свій код:

• (код 0.00) Нормативно правові акти, дія яких поширюється на декілька видів економічної діяльності;

• (код КВЕД 40) Вироблення електроенергії, газу, тепла;

• (код КВЕД 45) Будівництво;

• (код КВЕД 63) Транспортних послуги;

• (код КВЕД 60) Наземний транспорт; 

• (код КВЕД 60.1) Залізничний транспорт; 

• (код КВЕД 60.2) Автомобільний транспорт; 

• (код КВЕД 60.3) Трубопровідний транспорт; 

• (код КВЕД 61) Водний транспорт; 

• (код КВЕД 62) Авіаційний транспорт.

     Серед нормативних документів в галузі охорони праці прийнятий ДСТУ 2293:2014 «Терміни і визначення основних понять».

         Деякі основні терміни:

Охорона праці - система правових, соціально-економічних, організаційно технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профилактических заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в трудовому процесі;

Безпека праці - стан умов праці, при яких вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих чинників усунений, або вплив шкідливих виробничих чинників не перевищує гранично допустимих значень;

Вимоги безпеки (працi) - вимоги, встановленi актами законодавства, нормативними i проектними документами, правилами та iнструкцiями, виконання яких забезпечує безпечнi умови працi та регламентує поведiнку працiвника;

Безпечні умови працi – стан умов працi, за яких вплив на працiвника небезпечних i шкiдливих виробничих чинникiв усунуто, або вплив шкiдливих виробничих чинникiв не перевищує граничнодопустимих значень;

Небезпечний виробничий чинник — виробничий чинник, вплив якого на працівника в певних умовах призводить до травм, гострого отруєння або іншого раптового різкого погіршення здоров'я чи до смерті;

Шкідливий виробничий чинник — виробничий чинник, вплив якого за певних умов може призвести до захворювання, зниження працездатності або негативного впливу на здоров’я нащадків. Залежно від кількісної характеристики (рівня, концентрації тощо) і тривалості впливу шкідливий виробничий чинник може стати небезпечним;

Виробниче середовище - сукупнiсть фiзичних, хiмiчних, бiологiчних, соцiальних та iнших чинникiв, що дiють на людину пiд час виконування нею трудових обов'язкiв;

Ризик - комбінації вірогідності спричинення шкоди і тяжкості цієї шкоди;

Виробничий ризик - вірогідність ушкодження здоров'я працівника в процесі трудової діяльності, завдання шкоди майну, довкіллю, які обумовлені шкідливістю і/або небезпекою виробничих і технологічних процесів.

1.2. Державна політика у галузі охорони праці

  Державна політика у галузі охорони праці базується на принципах:

• пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності працедавця, за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

• підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв;

• комплексного рішення завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питання;

• соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди, особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

• встановлення вимог по охороні праці для усіх підприємств і суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності і видів діяльності;

• адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я і психологічного стану;

• використання економічних методів управління охороною праці, участі держави, у фінансуванні заходів по охороні праці, залучення добровільних внесків і інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

• інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників, з питань охорони праці;

• забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, які вирішують проблеми охорони здоров'я, гігієни і безпеки праці;

• використання світового досвіду організації роботи відносно поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародної співпраці.

       Гарантії прав на охорону праці.

    Гарантія прав на охорону праці делегується державою частково через працедавця, частково безпосередньо працівникові.

     Через працедавця

    Працедавець під час укладення трудового договору повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці і про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих чинників, які ще не усунені, можливі наслідки їх впливу на здоров'ї і про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

    Працівникові не може пропонуватися робота, яка за медичним виведенням протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки і тих, які потребують професійного відбору, допускаються особи за наявності виведення психофізіологічної експертизи.

     Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

   

 Безпосередньо працівникові 

     Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя або здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища або довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосередньому керівникові або працедавцеві. Факт наявності такої ситуації при необхідності підтверджується фахівцями з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи, з питань охорони праці(якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта, по охороні праці.

     За період простою з причин, передбачених частиною другої цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо працедавець не виконує законодавство по охороні праці, не виконує умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

     Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного виведення потребує надання легшої роботи, працедавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, відмічений в медичному виведенні, і у разі потреби встановити скорочений робочий день і організувати проведення навчання працівника для придбання іншої професії відповідно до законодавства.

     На час зупинки експлуатації підприємства, цеху, ділянки, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду, по охороні праці або службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.

     На роботах з шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно по встановлених нормах спеціальний одяг, спеціальне взуття і інші засоби індивідуального захисту, а також мийні і знешкоджуючі засоби.

     Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові в результаті ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування.

      У Законі України «Про охорону праці» прописані права жінок (ст.10), неповнолітніх (ст.11), осіб з інвалідністю (ст. 12).

1.3. Організація охорони праці на підприємстві.

  Організація охорони праці на підприємстві повністю покладається на працедавця. Стаття 13 закону про охорону праці так і прописана «Управління охороною праці і обов'язку працедавця».

    Працедавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно правових актів, а також забезпечити вимоги законодавства відносно прав працівників у галузі охорони праці.

     З цією метою працедавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

• створює відповідні служби і призначає посадовці, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права і відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх виконання;

• розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці;

• забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, які змінюються;

• впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засобу механізації і автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, досвід по охороні праці і тому подібне;

• забезпечує належний зміст будівель і споруд, виробничого устаткування і устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

• забезпечує усунення причин, які призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, і здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

• організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого устаткування і устаткування, атестацій робочих місць, на відповідність нормативно правовим актам по охороні праці в порядку і терміни, які визначаються законодавством, і по їх підсумках вживає заходи до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих чинників;

• розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти по охороні праці, які діють в межах підприємства (далі - акти підприємства), і встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно правових актів по охороні праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно правовими актами і актами підприємства по охороні праці;

• здійснює контроль за виконанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням і іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного і індивідуального захисту, виконанням робіт, відповідно до вимог по охороні праці;

• організовує пропаганду безпечних методів праці і співпрацю з працівниками у галузі охорони праці;

• вживає термінові заходи для допомоги потерпілим, притягає при необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій і нещасних випадків.

     Працедавець несе безпосередню відповідальність за порушення відмічених вимог.

     Крім того, в 2012 році були прийняті:

1. НПАОП 0.00-7.11-12. Загальні вимоги стосовно забезпечення роботодавцями охорони праці працівників.

     У цьому документі встановлюють вимоги до працедавців відносно створення ними безпечних і нешкідливих умов праці шляхом належного облаштування робочих місць і виробничих, санітарно побутових і інших приміщень на підприємстві, в установі, організації, безпечного використання, працівниками засобів праці, забезпечення навчання працівників і залучення їх, до вирішення питань охорони праці, регуляції взаємовідносин, охороні праці між підприємствами у разі залучення до виконання робіт працівників інших підприємств.

     При цьому необхідно дотримуватися таких основних принципів запобігання небезпекам:

• виключення небезпек, якщо це є можливим і реальним;

• обмеження небезпек, яких уникнути неможливо;

• усунення небезпек в їх першоджерелах, виключення або максимальне обмеження впливу небезпечних і шкідливих виробничих чинників;

• забезпечення пріоритету колективних засобів захисту над індивідуальними;

• облік людського чинника, зокрема під час вибирання засобів виробництва, технології, організації праці, облаштування робочих місць і тому подібне.

     Працедавець забезпечує повну і вичерпну інформацію працівників і їх уповноважених представників з питань охорони праці про можливі небезпечні ситуації, про прийняті заходи для їх запобігання або їх ліквідації і про дії працівників в аварійних ситуаціях.

     Прописані також вимоги відносно облаштування робочих зон.

   Конструкція і міцність будівель і споруд, призначених для розміщення робочих зон, повинні відповідати їх призначенню, зокрема забезпечувати:

• справний робочий стан устаткування і захисних пристроїв в робочих зонах, сприятливі умови для усунення виявлених несправностей, які можуть негативно вплинути на безпеку і здоров'я працівників;

• регулярне очищення робочих зон і їх устаткування особливо в закритих робітниках приміщеннях, для забезпечення належних санітарно-гігієнічних умов;

• можливість регулярного контролю і перевірок здатності функціонування захисних засобів і пристосувань, призначених для запобігання небезпеці або її усуненню.

     Конструкція і монтаж електричного устаткування повинні відповідати вимогам протипожежної безпеки, вибухобезпечності і захисту людей від нещасних випадків в результаті контакту з ним.

     Під час вибирання електричних засобів праці і захисних пристроїв, а також напруги живлення, повинні враховуватися вплив зовнішніх умов і професійна кваліфікація персоналу, який матиме доступ до деталей устаткування.

      Шляхи евакуації, аварійні виходи і підходи, до них мають бути вільними від будь-яких предметів, надавати можливість найкоротшого шляху на зовнішній простір або до безпечної зони і мати належні позначення і забезпечуватися евакуаційним освітленням відповідно до вимог будівельних норм і правил облаштування електроустановок.

     Працівникам повинна забезпечуватися можливість швидко і в цілковитій безпеці залишити усі робочі місця.

    Додаткові вимоги до робочих зон в приміщеннях передбачають витримки санітарних норм для захисту від дії шкідливих чинників виробничого середовища.

     До зон на відкритому повітрі передбачено, щоб робочі місця, переходи, устаткування, розміщене на відкритому повітрі, які використовуються працівниками під час роботи або до яких вони повинні мати доступ, мають бути так обладнані, щоб вхід і в'їзд, а також вихід і виїзд з них були безпечними.

     Якщо працівники працюють на відкритому повітрі, їх робочі місця мають бути обладнані так, щоб працівники:

• були захищені від погодних впливів, від небезпеки падіння і від падіння предметів на них;

• були захищені від впливу шуму, рівень якого перевищує допустиму межу, а також впливи інших шкідливих чинників виробничого і оточуючого середовища(газів, випарів, пилу);

• у разі небезпеки могли швидко залишити своє робоче місце або отримати допомогу.

2. НПАОП 0.00-8.11-12. Вимоги до роботодавців щодо захисту працівників від шкідливого впливу хімічних речовин.

     Цей нормативний акт перераховує загальні обов'язки господарювання відносно захисту від шкідливого впливу хімічних речовин, міри припинень, запобігання нещасним випадкам, аваріям і аварійним ситуаціям і ліквідація їх наслідків. Інформування і навчання працівників, контроль здоров'я працівників, заходи під час поводження з металами і їх з'єднаннями, заходи припинень, під час поводження з бензолом і його похідними.

1.4. Фінансування і економічне стимулювання охорони праці

  Фінансування охорони праці здійснюється працедавцем.

     Фінансування профілактичних заходів з охорони праці, виконання загальнодержавної, галузевих і регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, інших державних програм, спрямованих на запобігання нещасним випадкам і професійним захворюванням, передбачається, поряд з іншими джерелами фінансування, визначеними законодавством, в державному і місцевих бюджетах.

     Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від фонду оплати праці за попередній рік.

     До працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь і ініціативу в здійсненні заходів по підвищенню рівня безпеки і поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором, угодою.

     Стимулювання працедавця до 2016 року передбачалося за рахунок зміни розміру страхового внеску, який він вносив за кожного свого працівника до фонду соціального страхування від нещасних випадків.

     Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство.

     При розрахунку розміру страхового внеску для кожного підприємства Фондом соціального страхування від нещасних випадків за умови досягнення належного рівня праці травматизму і професійної захворюваності, в результаті здійснення працедавцем відповідних профілактичних заходів, може бути встановлена знижка до нього або надбавка до розміру страхового внеску за високий рівень травматизму і професійних захворювань або неналежний стан охорони праці.

     Розмір відміченої знижки або надбавки не може перевищувати 50 відсотків страхового тарифу, встановленого для відповідної галузі економіки(виду робіт).

      Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до страхових тарифів для підприємств, установ і організацій, на загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві і професійного захворювання, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

     Залишки сум від можливого перевищення доходів над витратами Фонду за підсумками фінансового року використовуються для корекції зменшення внесків страхувальників. Якщо на страхувальника впродовж календарного року накладався штраф за порушення законодавства про охорону праці, він втрачає право на знижку страхового тарифу.

    Законом України «Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» були встановлені 67 класів професійного ризику виробництва, для яких страхові внески у відсотках до фактичних на оплату праці найнятих робітників) коливаються від 0,86 (для 1-го класу) до 13,8 (для 67-го класу). 

     Клас професійного ризику виробництва для окремої галузі економіки характеризується інтегральним показником професійного ризику виробництва - чим більше інтегральний показник, тим вищий клас професійного ризику виробництва. Так залізничний транспорт мав клас професійного ризику виробництва 31, а страховий 1,51 (у відсотках до фактичних витрат на оплату праці найнятих робітників).

     На жаль, такі перерахунки страхового тарифу не робилися до 2016 року, а з 2016 року взагалі був введений єдиний податок у розмірі 22% що включає внески на соціальне страхування, страхування від нещасних випадків на виробництві та ін.

     Державне управління охороною праці здійснюють:

• Кабінет Міністрів України;

• Центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері охорони міністерства і інші центральні органи виконавчої влади;

• Місцеві державні адміністрації і органи місцевого самоврядування.

     Державний нагляд за виконанням законів і інших нормативно правових актів про охорону праці здійснюють: 

• Центральний орган виконавчої влади, яка реалізує державну політику у сфері охорони; 

• Служба з питань праці України (Держпраці України);

• Центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері ядерної і радіаційної безпеки; 

• Державна інспекція ядерного регулювання України (Держатомрегулювання);

• Центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань і контролю за виконанням законодавства в сферах пожежної і техногенної безпеки;

• Державний пожежний нагляд (у складі Державної служби з надзвичайних ситуацій);

• Центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері санітарного і епідемічного благополуччя населення;

• Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) - правонаступниця Держсанепіднагляду - {Ч. 1 статті 38 в редакції Закону N 5459-VI (5459-17) від 16.10.2012}.

• Органи державного нагляду за охороною від яких-небудь господарських органів, суб'єктів підприємництва об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

      Відповідальність за порушення вимог відносно охорони праці.

     За порушення законів і інших нормативно правових актів про охорону праці, створення перешкод, в діяльності посадовців органів державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій і об'єднань, винні особи притягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

   До уваги слухачів!

       Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - виконавча дирекція Фонду) повідомляє, що 24.12.2015 прийняла Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" (далі - Закон).

   Вищезазначеним Законом, зокрема, внесено зміни до статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та встановлено фіксований розмір єдиного внеску на рівні 22 відсотка.

     Також, Законом внесене зміни до статті 9 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - базовий Закон), якими виключено з основних завдань Фонду та його робочих органів віднесення страхувальників до класу професійного ризику виробництва з урахуванням виду їх економічної діяльності, проведення перевірок достовірності поданих страхувальниками відомостей про виду економічної діяльності (у тому числі основний) підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, та виключено статтю 52 базовий Закону, яка регламентувала порядок визначення класу професійного ризику виробництва та його зміну.

     Крім того, Законом внесено зміни до пункту 5 частини другої статті 15 базового Закону, якими з обов'язків роботодавця виключено подання інформації щодо зміни виду діяльності підприємства для переведення його до відповідного класу професійного ризику.

      Враховуючи вищезазначене, страхувальники з січня 2016 року не повинні подавати до робочих органів виконавчої дирекції Фонду відомість розподілу чисельності працівників, річного фактичного обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг) за видами економічної діяльності за формою згідно з додатком 3 до Порядку віднесення страхувальників до класу професійного ризику виробництва з урахуванням виду їх економічної діяльності та проведення перевірок достовірності поданих страхувальниками відомостей про види економічної діяльності (у тому числі основний), затвердженого постановою правління Фонду від 30 листопада 2010 року за № 30, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2010 року за № 1337/18632 (із змінами). 

1.5 Порядок проведення навчання та перевірки знань з охорони праці на залізничному транспорті

  Відповідно до вимог статті 18 Закону України “Про охорону праці”, встановлені вимоги щодо організації навчання і перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб та інших працівників,

      Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії.

     Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці.

     Посадові особи, діяльність яких пов'язана з організацією безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу і періодично, один раз на три роки, проходять навчання, а також перевірку знань з питань охорони праці за участю профспілок.

     Не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці.

     У разі виявлення у працівників, у тому числі посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони повинні у місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань.

     Відповідно до вимог статті 18 Закону України “Про охорону праці”, було розроблено «Типове положення про порядок проведення навчання  і перевірки знань з питань охорони праці", зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2005 р. як НПАОП 0.00-4.12-05.

         "Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці" (далі — Типове положення) встановлює порядок навчання та перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб та інших працівників у процесі трудової діяльності, а також учнів, курсантів, слухачів та студентів навчальних закладів під час трудового і професійного навчання.

Воно спрямоване на реалізацію в Україні системи безперервного навчання з питань охорони праці посадових осіб та інших працівників, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварій.

    В цьому положенні вживаються терміни у такому значенні:

• навчання з питань охорони праці - це навчання працівників, учнів, курсантів, студентів, слухачів з метою отримання необхідних знань і навичок з питань охорони праці або безпечного ведення робіт;

• робота з підвищеною небезпекою - є робота в умовах впливу шкідливих та небезпечних виробничих чинників або така, де є потреба в професійному доборі, чи пов’язана з обслуговуванням, управлінням, застосуванням технічних засобів праці або технологічних процесів, що характеризуються підвищеним ступенем ризику виникнення аварій, пожеж, загрози життю, заподіяння шкоди здоров’ю, майну, довкіллю;

• спеціальне навчання - це щорічне вивчення працівниками, які залучаються до виконання робіт з підвищеною небезпекою або там, де є потреба в професійному доборі, вимог відповідних нормативно-правових актів з охорони праці;

• стажування - набуття особою практичного досвіду виконання виробничих завдань і обов’язків на робочому місці підприємства після теоретичної підготовки до початку самостійної роботи під безпосереднім керівництвом досвідченого фахівця;

• дублювання - самостійне виконання працівником (дублером) професійних обов’язків на робочому місці під наглядом досвідченого працівника з обов’язковим проходженням протиаварійного і протипожежного тренувань.

     Організація навчання і перевірки знань з питань охорони праці під час прийняття на роботу працівників  і в процесі роботи проводиться на підприємстві за рахунок роботодавця. Також під час трудового і професійного навчання на підприємстві проводяться інструктажі, навчання та перевірку знань з питань охорони праці, надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також правил поведінки у разі виникнення аварії.

      Спеціальне навчання і перевірка знань з питань охорони праці проходять посадові особи та інші працівники, зайняті на роботах, зазначених у Переліку робіт з підвищеною небезпекою та Переліку робіт, де є потреба у професійному доборі.

      Спеціальне навчання і перевірку знань проводиться за відповідними нормативно-правовим актами з охорони праці щорічно, як безпосередньо на підприємстві, так і іншим суб’єктом господарської діяльності, який отримав в установленому порядку відповідний дозвіл.

       Перевірка знань з питань охорони праці після проведення спеціального навчання проводиться комісією підприємства.

1.6. Види інструктажів з питань охорони праці

   Працівники, під час прийняття на роботу та періодично, повинні проходити на підприємстві інструктажі з питань охорони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.

     За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці (далі — інструктажі) поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

  Вступний інструктаж.

Проводиться:

• з усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади; з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;

• з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження трудового або професійного навчання;

• з екскурсантами у разі екскурсії на підприємство.

      Вступний інструктаж проводиться спеціалістом служби охорони праці або іншим фахівцем відповідно до наказу (розпорядження) по підприємству, який в установленому Типовим положенням порядку пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці.

    Вступний інструктаж проводиться в кабінеті охорони праці або в приміщенні, що спеціально для цього обладнано, з використанням сучасних технічних засобів навчання, навчальних та наочних посібників за програмою, розробленою службою охорони праці з урахуванням особливостей виробництва. Програма та тривалість інструктажу затверджуються керівником підприємства.

     Запис про проведення вступного інструктажу робиться в журналі реєстрації вступного інструктажу з питань охорони праці (додаток 5), який зберігається службою охорони праці або працівником, що відповідає за проведення вступного інструктажу, а також у наказі про прийняття працівника на роботу.

  Первинний інструктаж

      проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:

• новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство або до фізичної особи, яка використовує найману працю;

• який переводиться з одного структурного підрозділу підприємства до іншого;

• який виконуватиме нову для нього роботу;

• відрядженим працівником іншого підприємства, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.

• Проводиться з учнями, курсантами, слухачами та студентами навчальних закладів:

• до початку трудового або професійного навчання;

• перед виконанням кожного навчального завдання, пов’язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів тощо.

     Первинний інструктаж на робочому місці проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими на підприємстві інструкціями з охорони праці відповідно до виконуваних робіт.

 Повторний інструктаж.

     проводиться на робочому місці індивідуально з окремим працівником або групою працівників, які виконують однотипні роботи, за обсягом і змістом переліку питань первинного інструктажу.

     Повторний інструктаж проводиться в терміни, визначені нормативно правовими актами з охорони праці, які діють у галузі, або роботодавцем (фізичною особою, яка використовує найману працю) з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше:

• на роботах з підвищеною небезпекою — 1 раз на 3 місяці;

• для решти робіт — 1 раз на 6 місяців.

 Позаплановий інструктаж

      проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:

• при введенні в дію нових або переглянутих нормативно-правових актів з охорони праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;

• при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці; при порушеннях працівниками вимог нормативно-правових актів з охорони праці, що призвели до травм, аварій, пожеж тощо;

• при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів — для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт — понад 60 днів.

     Позаплановий інструктаж з учнями, студентами, курсантами, слухачами проводиться під час проведення трудового і професійного навчання при порушеннях ними вимог нормативно — правових актів з охорони праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо.

      Позаплановий інструктаж може проводитись індивідуально з окремим працівником або з групою працівників одного фаху. Обсяг і зміст позапланового інструктажу визначаються в кожному окремому випадку залежно від причин і обставин, що спричинили потребу його проведення.

 Цільовий інструктаж

     проводиться з працівниками:

• при ліквідації аварії або стихійного лиха;

• при проведенні робіт, на які відповідно до законодавства, оформлюються наряд-допуск, наказ або розпорядження.

     Цільовий інструктаж проводиться індивідуально з окремим працівником або з групою працівників. Обсяг і зміст цільового інструктажу визначаються залежно від виду робіт, що виконуватимуться.

      Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт (начальник структурного підрозділу, майстер) або фізична особа, яка використовує найману працю.

     Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі завершуються перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці, особою, яка проводила інструктаж.

      При незадовільних результатах перевірки знань, умінь і навичок щодо безпечного виконання робіт після первинного, повторного чи позапланового інструктажів, протягом 10 днів додатково проводяться інструктаж і повторна перевірка знань.

      При незадовільних результатах перевірки знань після цільового інструктажу допуск до виконання робіт не надається. Повторна перевірка знань при цьому не дозволяється.

     Про проведення первинного, повторного, позапланового та цільового інструктажів та їх допуск до роботи, особа, яка проводила інструктаж, вносить запис до журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці (додаток 6). Сторінки журналу реєстрації інструктажів повинні бути пронумеровані, прошнуровані і скріплені печаткою.

     У разі виконання робіт, що потребують оформлення наряду-допуску, цільовий інструктаж реєструється в цьому наряді-допуску, а в журналі реєстрації інструктажів - не обов’язково.

      Новоприйняті на підприємство працівники після первинного інструктажу на робочому місці до початку самостійної роботи повинні під керівництвом досвідчених, кваліфікованих працівників пройти стажування протягом не менше 2-15 змін або дублювання протягом не менше шести змін. Стажування або дублювання проводиться, як правило, під час професійної підготовки на право виконання робіт з підвищеною небезпекою у випадках, передбачених нормативно-правовими актами з охорони праці.

Лекція 2. Основи фізіології та гігієни праці. Повітря робочої зони. (Заяць Ю.Л., Горобець В.Л., Сидоренко Г.Г.)

2.1. Гігієна праці (загальні положення)

  Гігієна - це галузь медицини, яка вивчає вплив умов життя на здоров'я людини і розробляє заходи профілактики захворювань, забезпечення оптимальних умов існування, збереження здоров'я і продовження життя.

     Гігієна праці це підгалузь загальної гігієни, яка вивчає вплив виробничого середовища на функціонування організму людини і його окремих систем. Організм людини формувався в умовах реального природного середовища. середовища. Основними чинниками цього середовища є мікроклімат, склад повітря, електромагнітний, радіаційний і акустичний фон, світловий клімат і так далі.

     Техногенна діяльність людини, залежно від умов реалізації, особливостей технологічних процесів, може супроводжуватися істотним відхиленнями параметрів виробничого середовища від їх природного значення, бажаного для забезпечення нормального функціонування організму людини.

      Результатом відхилення чинників виробничого середовища від природних фізіологічних норм для людини, залежно від міри цього відхилення, може бути  характер порушення функціонування окремих систем організму, або організму в цілому - часткові або повні, тимчасові або постійні.

     Механізм впливу окремих чинників виробничого середовища на організм людини і їх можливі наслідки, і заходи, і засоби захисту працюючих будуть розглянуті в наступних темах цього розділу.

     Уникнути небажаного впливу техногенної діяльності людини на стан виробничого середовища і довкілля в цілому практично не реально. Тому метою гігієни праці є встановлення таких граничних відхилень від природних фізіологічних норм для людини, таких допустимих навантажень на організм людини за окремими чинниками виробничого середовища, а також допустимих навантажень на організм людини при комплексній дії цих чинників, які не викликатимуть негативних змін як у функціонуванні організму людини і окремих його систем так і генетичних у майбутніх поколінь.

      На сучасному етапі розвитку гігієни праці як науки, гігієністи при вирішенні питань охорони здоров'я працюючих дотримуватимуться так званого порогового принципу: до якогось критичного відхилення певного чинника виробничого середовища від природної фізіологічної норми для людини. Таке відхилення не тягне небажаних змін в організмі працівника і не матиме генетичних наслідків. Згідно з цим гігієністами за окремими чинниками виробничого середовища встановлюються науково обгрунтовані граничні нормативи (гранично допустимі концентрації, рівні, і так далі), які в установленому порядку затверджуються відповідними центральними органами державного управління. На основі цих нормативів здійснюється аудит гігієнічних умов праці на їх відповідність діючій  нормативно правовій базі.

     З метою комплексної оцінки умов праці — з урахуванням фізіологічних і гігієнічних умов праці, Київським інститутом медицини праці розроблена і затверджена  Гігієнічна класифікація. Вона заснована на принципі диференціації умов праці залежно від фактично діючих рівнів чинників виробничого середовища і трудового процесу порівняно з санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами, а також можливим впливом, їх на стан здоров'я працюючих

     Відповідно до Гігієнічній класифікації клас умов праці визначається тим чинником виробничого середовища, напруженості або тяжкості праці, яка має найбільше відхилення від нормативних вимог.

     Реальні умови праці повинні виключати передумови для виникнення травм і професійних захворювань.

2.2. Чинники, які зумовлюють умови праці

Чинники, які зумовлюють умови праці, розділяють на чотири групи:

Перша група - санітарно-гігієнічні чинники - включає показники, які характеризують виробниче середовище робочої зони. Вони залежать від особливостей виробничого устаткування і технологічних процесів, можуть бути оцінені кількісно і нормовані.

Другу групу складають психофізіологічні елементи, зумовлені самим процесом праці. З цієї групи частина чинників тільки частина може бути оцінена кількісно.

До третьої групи відносяться чинники, що характеризують сприйняття працюючими навколишнього оточення і її елементів; кількісно вони оцінені бути не можуть.

Четверта група включає соціально-психологічні чинники, які характеризують психологічний клімат в трудовому колективі; кількісній оцінці також не підлягають.

Шкідливими виробничими чинниками є:

Фізичні чинники:

• мікроклімат: температура, вологість, швидкість руху повітря, теплове випромінювання;

• неіонізуючі електромагнітні поля і випромінювання :

• електростатичні поля, постійні магнітні поля(в т.ч. геомагнітне), електричні і магнітні поля промислової частоти (50 Гц), електромагнітні випромінювання радіочастотного діапазону, електромагнітні випромінювання оптичного діапазону(у т.ч. лазерне і ультрафіолетове);

• іонізуючі випромінювання;

• виробничий шум, ультразвук, інфразвук;

• вібрація(локальна, загальна);

• освітлення –естественное (відсутність або недостатність),

• штучне (недостатня освітленість, пряма і відбита сліпуча яскравість, пульсація освітленості).

Хімічні чинники: речовини хімічного походження, деякі речовини біологічної природи, які отримані хімічним синтезом, та/або для контролю яких використовуються методи хімічного аналізу.

Біологічні чинники — мікроорганізми-продуценти, живі клітини і спори, які містяться в препаратах, патогенні мікроорганізми.

Чинники трудового процесу (психофізіологічні +).

Тяжкість праці — характеристика трудового процесу, який відображає пригнічуюче навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму(серцево-судинну, дихальну), які забезпечують його діяльність.

Тяжкість праці характеризується фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, який піднімається і переміщається, загальним числом стереотипних робочих рухів, розміром статичного навантаження, робочою позою, мірою нахилу корпусу, переміщенням, в просторі.

Напруженість праці — характеристика трудового процесу, який відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуття, емоційну сферу працівника.

До чинників, які характеризують напруженість праці, відносяться : інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, міра монотонності навантажень, режим роботи.

Під час праці людини дія під дією цілого ряду чинників, які можуть викликати небажані наслідки, наприклад, надмірне підвищення або зниження температури тіла, підвищення тиску. Для зменшення впливу таких чинників і забезпечення постійності значень характеристик життєдіяльності організму включаються пристосовні реакції, тобто захисний рефлекс організму, який впливає на роботу основної функціональної системи людини і викликає зниження працездатності.

Людина, як правило, примушує основну функціональну систему зменшити вплив захисного рефлексу. Через деякий час працюючий адаптується до несприятливого впливу санітарно-гігієнічних чинників (звичайно, якщо вони не виходять за певні межі). Це досягається за допомогою додаткових витрат мускульної і нервово-психічної енергії. З точки зору основного трудового процесу таке використання внутрішніх резервів організму є недоцільним, тому що енергія витрачається даремно.

Отже, несприятливий вплив на людину санітарно-гігієнічних чинників викликає відвернення внутрішніх ресурсів працюючого від основного трудового процесу, несприятливо впливає на психофізіологічний стан людини, її працездатність і, як наслідок, відбивається на техніко-економічних показниках підприємства.

2.3.Законодавство у галузі гігієни праці.

  Громадські стосунки, які виникають у сфері забезпечення санітарного благополуччя, відповідні права і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян, регулюються Законом України «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення». Закон встановлює порядок організації державної санітарно епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно - епідеміологічного нагляду в Україні. Згідно цього Закону, встановлює оптимальні умови життєдіяльності, які забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'ї населення чинників довкілля, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

   Відповідно до цього Закону підприємства, установи і організації  зобов'язані:

• розробляти і здійснювати санітарні і протиепідемічні заходи;

• забезпечувати лабораторний контроль за виконанням санітарних норм стосовно рівнів шкідливих для здоров'я чинників виробничого середовища;

• інформувати органи і установи державної санепідеміологічної служби про надзвичайні події і ситуації, які складають небезпеку для здоров'я населення;

• відшкодовувати в установленому порядку працівникам і громадянам збитки, які нанесені їх здоров'ю в результаті порушення санітарного законодавства.

  Згідно чинного законодавства забезпечення санітарного благополуччя досягається такими основними заходами:

• гігієнічною регламентацією і контролем (моніторингом) усіх шкідливих і небезпечних чинників навколишнього і виробничого середовища;

• державною санітарно-гігієнічною експертизою проектів, технологічних регламентів, інвестиційних програм і діючих об'єктів;

• включенням вимог безпеки відносно здоров'я і життя людини в державні стандарти і нормативно технічну документацію усіх сфер діяльності суспільства;

• ліцензуванням видів діяльності, пов'язаних з потенційною небезпекою для здоров'я людей;

• пред'явленням відповідних гігієнічних вимог до проектування, будівництва, і експлуатації будівель, споруд, приміщень, територій, розробкою і впровадженням нових технологій і устаткування;

• контролем і аналізом стану здоров'я населення і робітників;

• профілактичними санітарно лікувальними заходами;

• введенням санкцій до відповідальних осіб за порушення санітарно - гігієнічних вимог.

  Складовими частинами законодавства у галузі гігієни праці є закони, постанови, положення, санітарні правила і норми, затверджені Міністерством охорони здоров'я України, Міністерством охорони природного довкілля і ядерної безпеки України, Міністерством праці і соціального захисту, Держстандартом України (наприклад, закони «Про охорону атмосферного повітря», «Про охорону праці», санітарні правила ДСП 173-96 «Охорона атмосферного повітря населених місць», ДСН 3.3.6.042-99 «Санітарних норм мікроклімату виробничих приміщень», Державний стандарт України ДСТУ ISO 14011-97 «Руководящие указания по осуществлению экологического аудита. Процедуры аудита. Аудит систем управления окружающей средой» і т. ін.)

2.4. Гігієнічна класифікація праці

  Гігієнічна  класифікація праці - призначена для гігієнічної оцінки умов і характеру праці на робочих місцях з метою:

• контролю умов праці працівника (працівників) на відповідність діючим санітарним правилам і нормам, гігієнічним нормативам і видачі відповідного гігієнічного виведення;

• атестації робочих місць за умовами праці;

• встановлення пріоритетності в проведенні оздоровчих заходів;

• створення банку даних про умови праці на рівні підприємства, району, міста, регіону, країни;

• розробки рекомендацій для профвідбору, профпридатності;

• санітарно-гігієнічної експертизи виробничих об'єктів;

• санітарно-гігієнічній паспортизації стану виробничих і сільськогосподарських підприємств;

• застосування заходів адміністративного впливу при виявленні санітарних правопорушень, а також для притягнення винуватців до дисциплінарної і кримінальної відповідальності;

• вивчення зв'язку стану здоров'я працюючого з умовами його праці(при проведенні епідеміологічних досліджень здоров'я, періодичних медичних оглядів);

• складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці;

• розслідування випадків професійних захворювань і отруєнь;

• встановлення рівнів професійного ризику для розробки профілактичних заходів і обґрунтування заходів соціального захисту працюючих.

     Виходячи з принципів гігієнічних класифікації, умови праці підрозділяються на 4 класи:

• 1 клас - оптимальні умови праці - такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, але і створюються передумови для підтримки високого рівня працездатності.

• 2 клас - допустимі умови праці - характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються під час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни і не чинять несприятливої дії на здоров'я працюючих і їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

• 3 клас - шкідливі умови праці - характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих чинників, що перевищують гігієнічні нормативи і чинять несприятливу дію на організм працюючого і / або його потомство.  Шкідливі умови праці по мірі перевищення гігієнічних нормативів і вираженості можливих змін в організмі працюючих поділяються на 4 ступені:

• 4 клас - небезпечні (екстремальні) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища і трудового процесу, дія яких впродовж робочої зміни (чи її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

     Робота в небезпечних (екстремальних) умовах праці (4 клас) не дозволяється, за винятком ліквідації аварій, проведення екстрених робіт для попередження аварійних ситуацій. Ця робота повинна виконуватись у відповідних засобах індивідуального захисту та регламентованих режимах виконання робіт.

      Адекватна оцінка конкретних умов і характеру праці, сприяє обгрунтовано розробці і впровадженню комплексу заходів  і технічних засобів по профілактиці виробничого травматизму і професійних захворювань, безпосередньо за рахунок поліпшення параметрів виробничого середовища, зменшення тяжкості і напруженості трудового процесу.

     Реальні умови праці мають виключати передумови для виникнення травм та професійних захворювань.

2.5. Повітря робочої зони.

 Робоча зона - простір, в якому знаходяться робочі місця постійного або непостійного (тимчасового) перебування працівників.

 Робоче місце - місце постійного або тимчасового перебування працівника під час виконування ним трудових обов’язків.

     Значну дію на стан організму людини, що працює, його працездатність створює мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих приміщеннях, під яким розуміють клімат внутрішнього середовища цих приміщень, котрий визначається поєднанням температури, вологості, руху повітря і теплового випромінювання нагрітих поверхонь або відкритого вогню, сукупно діючим на організм людини.

     При водолазних і кесонних роботах, а також при роботах на на високогір'ї (понад 2 тис. м) береться до уваги і барометричний тиск.

  Мікроклімат виробничих приміщень - умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням шляхом конвекції, кондукції, теплового випромінювання та випаровування вологи. (ДСН 3.3.6.042-99 Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень).

  Мікрокліматичні умови виробничих приміщень характеризуються наступними показниками:

• температура повітря (⁰С),

• відносна вологість повітря (%),

• швидкість руху повітря (м/с),

• інтенсивність теплового (інфрачервоного) випромінювання (Вт/м²) від поверхонь обладнання та активних зон технологічних процесів (в ливарному виробництві, від відкритого вогню, при зварюванні та ін.).

     При оцінці вологості повітря приймається до уваги відносна вологість – це відсоткове відношення абсолютної кількості водяної пари в повітрі до її максимально можливої концентрації за даної температури повітря.

     Абсолютна вологість – це абсолютний вміст водяної пари в повітрі за даної температури (г/м³).

     На відміну від мікроклімату житлових і суспільних споруд мікроклімат виробничих приміщень характеризується значною динамічністю і залежить від коливань зовнішніх метеорологічних умов, часу доби, пори року, теплофізичних особливостей технологічного процесу, умов опалювання і вентиляції.

     Вплив параметрів мікроклімату на самопочуття людини

     Значення параметрів мікроклімату суттєво впливають на самопочуття та працездатність людини і, як наслідок цього, на рівень травматизму. Тривала дія високої температури повітря при одночасно підвищеній його вологості приводить до збільшення температури тіла людини до 38–40оС (гіпертермія), внаслідок чого мають місце різноманітні фізіологічні порушення в організмі: зміни в обміні речовин, у роботі серцево-судинної системи, зміни функцій внутрішніх органів (печінки, шлунка, жовчного міхура, нирок), зміни у системі дихання, порушення центральної та периферичної нервових систем.

     При підвищенні температури значно збільшується потовиділення, в наслідок чого здійснюється різке порушення водного обміну. З потом із організму виділяється значна кількість солей, головним чином хлористого натрію, калію, кальцію. Зростає вміст у крові молочної кислоти, сечовини.

     Змінюються й інші параметри крові, внаслідок чого вона згущається. В умовах високої температури збільшується частота пульсу (до 100–180 поштовхів за хвилину), збільшується артеріальний тиск. Перегрів тіла людини супроводжується головними болями, запамороченням, нудотою, загальною слабкістю, часом можуть виникати судоми та втрата свідомості. Негативна дія високої температури збільшується при підвищеній вологості, тому що при цьому знижується рівень випарювання поту, тобто погіршується тепловіддача від тіла людини. Зміни в організмі за підвищеної температури, безумовно, позначаються на працездатності людини. Так, збільшення температури повітря виробничого середовища з 20оС до 35оС приводить до зниження працездатності людини на 50–60% (рисунок 2.1).

Рисунок. 2.1– Вплив температури повітря на продуктивність праці

 

     Суттєві фізіологічні зміни в організмі здійснюються також при холодовому впливі, яке призводить до переохолоджування організму (гіпотермії).

     Найбільш вираженою реакцією на низьку температуру є звуження судин м’язів та шкіри. При цьому знижується пульс, збільшується об’єм дихання і споживання кисню. Тривала дія знижених температур призводить до появи таких захворювань, як радикуліт, невралгія, суглобний та м’язовий ревматизм, інфекційних запалювань дихального тракту, алергії і та ін. Охолоджування температури тіла викликає порушення рефлекторних реакцій, зниження тактильних і других реакцій, утруднюються рухи. Це також може бути причиною збільшення виробничого травматизму.

     Недостатня вологість повітря (нижче 20%) приводить до підсихання слизових оболонок дихального тракту та очей, внаслідок чого зменшується їх захисна здатність протистояти мікробам.

     Функціональна діяльність людини, її самопочуття і здоров'я багато в чому залежать від метеорологічних умов: високих і низьких температур, негативних атмосферних явищ (дощ, сніг, вітер та ін.), сонячної радіації.

     Дія метеорологічних чинників може бути двох видів: антагоністичною і синергічною.

    При антагоністичній дії вплив одного або декількох чинників стає слабшим або знищується повністю під впливом іншого чинника (дія підвищеної температури слабшає зі збільшенням швидкості руху повітря).

     При синергічній дії несприятливий вплив одного метеорологічного чинника посилюється іншим, що діє одночасно з першим (дія підвищеної швидкість руху повітря при низьких температурах погіршує самопочуття, оскільки посилюється конвекційний теплообмін і процес тепловіддачі при випарюванні поту.

     З вищевикладеного виходить, що завдання на забезпечення найкращих умов праці, коли не відбувається перенапруження механізму терморегуляції, має вирішуватися з урахуванням трьох основних параметрів: температури, відносної вологості та швидкості руху повітря.

     Оптимальне поєднання метеорологічних параметрів виробничого середовища називають комфортністю, котра забезпечується впровадженням комплексу технічних і санітарно-гігієнічних заходів.

Лекція 3. Освітлення виробничих приміщень. Природне та штучне освітлення. (Укладачі: Сидоренко Г. Г.; Бібік С. І.)

Освітлення виробничих приміщень.

Значення світла для працездатності та здоров'я людини

 За своєю природою світло - це видиме випромінювання електромагнітних хвиль довжиною від 380 до 780 нм (1 нм дорівнює 10~9 м).

Під час здійснення будь-якої трудової діяльності втомлюва­ність очей, в основному, залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове сприйняття.

Для створення оптимальних умов зорової роботи слід врахову­вати не лише кількість та якість освітлення, а й кольорове оточен­ня. Діючи на око, випромінювання, що мають різну довжину хвилі, викликають відчуття того або іншого кольору. Межі довжини хвиль  при колір­них смугах наступні:

фіолетовий  -	380-450 нм;
синій            -	450-480 нм;
зелений        -	510-550 нм;
жовтий         -	575-585 нм;
оранжевий   -	585-620 нм;
червоний      -	620-760 нм

Для ока людини найбільш відчутним є жовто-зелене випроміню­вання із довжиною хвилі 555 нм. Спектральний склад світла впли­ває на продуктивність праці та психічний стан людини. Так, якщо продуктивність людини при природному освітленні прийняти за 100%, то при червоному та оранжевому освітленні (довжина хвилі 600...760 нм ) вона становить лише 76%. При надмірний яскравості джерел світла та оточуючих предметів може відбутися засліплення робітника. Нерівномірність освітлення та неоднакова яскравість оточуючих предметів призводять до частої переадаптації очей під час виконання роботи і, як наслідок цього, — до швидкого втом­лення органів зору. Тому поверхні, що добре освітлюються, краще фарбувати в кольори з коефіцієнтом відбивання 0,4-0,6, і, бажа­но, щоб вони мали матову або напівматову поверхню.

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути трьох видів:

природне – освітлення приміщень світлом неба  (прямим або відбитим)  яке проходить крізь світлові прорізи в зовнішніх огороджуючих конструкціях;

штучне - здійснюється штучними джерелами світла (лампами розжарювання або газорозрядними) і призначене для освітлення приміщень у темні години доби, або таких приміщеннь, які не мають природного освітлення;

суміщене - одночасне поєднання природного і штучного освітлення.

Основним документом, який регламентує норми освітлення є  ДБН.В.2.5-28-2006 “Природне і штучне освітлення”. Норми поширюються на проектування освітлення територій, приміщень нових та існуючих, що  підлягають реконструкції, будівель і споруд різного призначення, місць виконання робіт на відкритих просторах, територій промислових та сільськогосподарських підприємств, залізничних колій площ підприємств, зовнішнього освітлення міст, поселень та сільських населених пунктів. Проектування пристроїв місцевого освітлення, які постачаються комплектно зі станками, машинами і виробничими меблями, слід також виконувати відповідно до цих Норм.

ДБН.В.2.5-28-2006  не поширюються на проектування освітлення підземних виробок, морських і річкових портів, аеродромів, залізничних станцій та їх колій, спортивних споруд, лікувально-профілактичних закладів, приміщень для зберігання сільськогосподарської продукції, розміщення рослин, тварин, птиці, а також на проектування спеціального технологічного і охоронного освітлення при засто­суванні технічних засобів охорони.

На базі цих норм розробляються галузеві норми освітлення, які враховують специфічні особ­ливості технологічного процесу і будівельних рішень будівель і споруд галузі, які погоджуються і за­тверджуються відповідно до чинного порядку.

В залежності від характеристики зорової роботи ( від об’єкта розрізнення) встановлено 8 розрядів зорової роботи, а саме:

I  - найвищої точності;

II - дуже високої точності;

III - високої точності;

IV- середньої точності;

 V- малої точності;

VI - груба (дуже малої точності);

VII- робота з матеріалами, які світяться і виробами в гарячих цехах;

VIII - загальне спостере­ження за ходом ви­робничого процесу

 В нормах наведені вимоги та допустимі значення освітлення для приміщень промислових підприємств:

для штучного освітлення при системі комбінованого і загального освітлення;

природного освітлення (значення коефіцієнта природної освітленості (КПО) при природному освітленні (верхньому та боковому) та суміщеному (при верхньому або комбінованому освітленні та при боковому);

 допустимі показники осліпленості і коефіцієнта пульсації освітленості.

Нормовані показники освітлення загальнопромислових приміщень і споруд наведені в додатку И ДБН.В.2.5-28-2006.

Нормовані показники для основних приміщень громадських, житлових і допоміжних споруд наведені в додатку К  ДБН.В.2.5-28-2006.

Штучне і суміщене освітлення слід проектувати з урахуванням вимог до ультрафіолетового випромінювання згідно з чинними нормативними документами, затвердженими МОЗ України.

Природне освітлення

Приміщення з постійним перебуванням людей повинно мати, як правило, природне освітлення. Без природного освітлення допускається проектування приміщень, які визначені державними будівельними нормами на проектування будинків і споруд, нормативними документами з будівельного проектування будинків і споруд окремих галузей промисловості, затвердженими в установленому порядку, а також приміщення, розміщення яких дозволено в підвальних поверхах будинків.

Природне освітлення поділяється на бокове, верхнє і комбіноване (верхнє і бокове).

Бокове природне освітлення - природне освітлення приміщень крізь світлові прорізи у зовнішніх стінах.

Верхнє природне освітлення - природне освітлення приміщень крізь ліхтарі, світлові прорізи , у місцях перепаду висот будинку.

Комбіноване природне освітлення - поєднання верхнього і бокового природного освітлення.

Нормоване значення КПО, еN, для будинків, розташованих в різних районах, слід визначати за формулою

 

еN =ен ∙  mN                                                                   (6.3)

 

де  ен - значення КПО за таблицями 1 і 2 ДБН.В.2.5-28-2006;

     mN  - коефіцієнт світлового клімату наведено в таблиці   6.9; 

     N- номер групи забезпеченості природним світлом за таблиці  6.9

Коефіцієнт природної освітленості (КПО) - відношення природної освітленості, яка ство­рюється в деякій точці заданої площини всередині приміщення світлом неба (безпосереднім або після відбивання), до одночасного значення зовнішньої горизонтальної освітленості, яка створюється світлом повністю відкритого небосхилу; виражається у відсотках

При двосторонньому боковому освітленні приміщень різного призначення нормоване значення КПО повинно бути забезпечено в розрахунковій точці в центрі приміщення на перетині вертикальної площини характерного розрізу і робочої поверхні.

У виробничих приміщеннях глибиною до 6 м при односторонньому боковому освітленні нормується мінімальне значення КПО в точці, розташованій на перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення і умовної робочої поверхні на відстані 1м від стіни або лінії максимального заглиблення зони, найбільше віддаленої від світлових прорізів.

 

Таблиця 6.9 - Коефіцієнт світлового клімату

Світлові прорізи	Орієнтація світлових прорізів за сторонами горизонту	Коефіцієнт світлового клімату
		Автономна республіка Крим, Одеська обл.	Решта території України
В зовнішніх стінах будинків	ПН	0,85	0,90
	ПНС, ПНЗ	0,85	0,90
	3, С	0,80	0,85
	ПДС, ПДЗ	0,80	0,85
	ПД	0,75	0,85
В прямокутних і трапецієподібних ліхтарях	ПН-ПД	0,80	0,80
	ПНС- ПДЗ  ПДЗ - ПНЗ	0,75	0,80
	С-3	0,70	0,75
В ліхтарях типу "Шед"	ПН	0,80	0,80
В зенітних ліхтарях	-	0,70	0,80
Примітка. ПН - північ; ПНС - північ-схід; ПНЗ - північ-захід; С - схід; 3 - захід; ПН-ПД - північ-південь; С-3 - схід-захід; ПД - південь; ПДС - південь-схід; ПДЗ - південь-захід

  

 У виробничих приміщеннях глибиною до 6 м при односторонньому боковому освітленні нормується мінімальне значення КПО в точці, розташованій на перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення і умовної робочої поверхні на відстані 1м від стіни або лінії максимального заглиблення зони, найбільше віддаленої від світлових прорізів.

У великогабаритних виробничих приміщеннях глибиною більше ніж 6 м при боковому освіт­ленні нормується мінімальне значення КПО в точці на умовній робочій поверхні, віддаленій від світлових прорізів:

на 1,5 м висоти від підлоги до верху світлових прорізів для зорової роботи І - IV розрядів;

на 2 м висоти від підлоги до верху світлових прорізів для зорової роботи V - VII розрядів;

на 3 м висоти від підлоги до верху світлових прорізів для зорової роботи VIII розряду.

При верхньому або комбінованому природному освітленні приміщень різного призначення нормується середнє значення КПО в точках, розташованих на перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення і умовної робочої поверхні (або підлоги). Перша і остання точки приймаються на відстані 1 м від поверхні стін (перегородок) або осі колон.

Допускається розподілення приміщень на зони з боковим освітленням (зони, які примикають до зовнішніх стін з вікнами) і зони з верхнім освітленням. Нормування та розрахунок природного освітлення в кожній зоні проводиться незалежно одне від одного.

У виробничих приміщеннях із зоровою роботою І-ІІІ  розрядів слід використовувати сумі­щене освітлення. Допускається застосовувати верхнє природне освітлення у великопрогонових складальних цехах, де роботи виконуються в значній частині об'єму приміщення на різних рівнях підлоги і на різноорієнтованих у просторі робочих поверхнях. При цьому нормовані значення КПО приймаються для розрядів І, II, III відповідно 10; 7; 5 %.

Розрахунок КПО проводиться з урахуванням середньозважених коефіцієнтів відбивання внутрішніх поверхонь приміщень без урахування меблів, устаткування, озеленення та інших заті­нюючих предметів, а також при 100 % використанні світлопрозорих заповнень у світлопрорізах. Розрахункові значення КПО слід округляти до десятих часток.

Розрахункові значення середньозваженого коефіцієнта відбивання внутрішніх поверхонь приміщення слід приймати 0,50 в громадських, 0,40 в житлових і 0,30 у виробничих приміщеннях.

При розрахунку природного освітлення приміщень в умовах існуючої забудови слід приймати коефіцієнт відбивання будівельних і облицювальних матеріалів для фасадів протилежних будинків (без засклених прорізів фасаду)

Суміщене освітлення

Суміщене освітлення приміщень виробничих будинків слід передбачати:

для виробничих приміщень, в яких виконуються роботи І-III розрядів;

для виробничих та інших приміщень у випадках, коли за умов технології, організації виробництва або клімату в місці будівництва необхідні об'ємно-планувальні рішення, які не дозволяють забезпечити нормоване значення КПО (багатоповерхові будинки великої ширини тощо), а також у випадках, коли техніко-економічна доцільність суміщеного освітлення порівняно з природним підтверджена відповідними розрахунками;

відповідно до нормативних документів з будівельного проектування будинків і споруд окремих галузей промисловості, затверджених в установленому порядку.

Суміщене освітлення приміщень житлових, громадських і допоміжних будинків допускається передбачати у випадках, коли це потрібно за умов вибору раціональних об'ємно-планувальних рішень за винятком житлових кімнат та кухонь житлових будинків і гуртожитків, віталень і номерів готелів, спальних приміщень санаторіїв і будинків відпочинку, групових і гральних дитячих дошкільних закладів, палат лікувально-профілактичних установ.

Загальне (незалежно від прийнятої системи освітлення) штучне освітлення виробничих приміщень, призначених для постійного перебування людей, повинно забезпечуватися розрядними джерелами світла.

Застосування ламп розжарювання допускається в окремих випадках, коли за умов технології, середовища або вимог до оформлення інтер'єра використання розрядних джерел світла неможливе або недоцільне.

. Нормовані значення КПО для виробничих приміщень повинні прийматися як для сумі­щеного освітлення за таблицею 1 та додатком И ДБН.В.2.5-28-2006.

Для виробничих приміщень нормовані значення КПО наведено в таблиці  6.8.

Таблиця 6.8 - Нормовані значення КПО

 

Розряд зорової роботи	Найменше нормоване значення КПО ен %, при суміщеному освітленні
	при верхньому або комбінованому освітленні	при боковому освітленні
1	3	1,2
II	2,5	1
III	2	0,7
IV	1,5	0,5
Vi VII	1	0,3
VI	0,7	0,2

Штучне освітлення

Штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, охоронне, чергове. Аварійне освітлення поділяється на освітлення безпеки і евакуаційне.

Робоче освітлення – освітлення, яке забезпечує  нормовані освітлювальні умови (освітленість, якість освітлення) в приміщеннях і в місцях виконання робіт поза будинками.

Освітлення безпеки – освітлення для продовження роботи при аварійному відключення  робочого освітлення.

Евакуаційне освітлення – освітлення для евакуації людей із приміщення при аварійному відключенні робочого освітлення.

Охоронне освітлення – освітлення вздовж межі території, що охороняється.

Чергове освітлення – освітлення за відсутності основного робочого процесу.

Для загального штучного освітлення приміщень слід використовувати, як правило, розрядні джерела світла, віддаючи перевагу за однакової потужності джерелам світла з найбільшою світловою віддачею і строком служби.

Світлова віддача джерел світла для штучного освітлення приміщень при мінімально допустимих індексах кольоропередачі не повинна бути менше значень, наведених у таблиці  6.9.

Таблиця 6.9 -  Світлова віддача джерел світла для штучного освітлення приміщень при мінімально допустимих індексах кольоропередачі

Тип джерела світла	Світлова віддача, лм/Вт, не менше, при мінімально допустимих індексах кольоропередачі
	Яа>80	Яа>60	Яа>45	Яа>25	Ra<25
Люмінесцентні лампи	65	75
Компактні люмінесцентні лампи	70	-
Металогалогенні лампи	75	90
Дугові ртутні лампи	-    .	-	55
Натрієві лампи високого тиску	-	75		100
Лампи розжарювання	-	-			7

Штучне освітлення може бути двох систем - загальне та комбіноване.

Робоче освітлення слід передбачати для всіх приміщень будинків, а також ділянок відкритих просторів, призначених для роботи, проходу людей та руху транспорту. Для приміщень, які мають зони з різними умовами природного освітлення та різними режимами роботи, повинно передбачатись окреме керування освітленням таких зон.

За необхідності частина світильників робочого або аварійного освітлення може бути вико­ристана для чергового освітлення.

Нормовані характеристики освітлення в приміщеннях і зовні будинків може забезпечуватись як світильниками робочого освітлення, так і спільним з ним освітленням світильниками безпеки і (або) евакуаційного освітлення.

Для освітлення приміщень слід використовувати, як правило, найбільш економічні розрядні лампи. Використання ламп розжарювання для загального освітлення допускається тільки у випадках неможливості або техніко-економічної недоцільності використання розрядних ламп.

Для місцевого освітлення, крім розрядних джерел світла, рекомендується використовувати лампи розжарювання, в тому числі галогенні.

 Застосування ксенонових ламп у приміщеннях не дозво­ляється.

Основні вимоги до виробничого освітлення. Для створення сприятливих умов зорової роботи освітлення ро­бочих приміщень повинно задовольняти таким умовам:

рівень освітленості робочих поверхонь має відповідати гігіє­нічним нормам для даного виду роботи;

мають бути забезпечені рівномірність та часова стабільність рівня освітленості у приміщенні,  відсутність різких контрастів між освітленістю робочої поверхні та навколишнього простору,

відсутність на робочій поверхні різких тіней (особливо рухомих);

у полі зору предмета не повинно бути сліпучого блиску;

штучне світло,  що використовується на підприємствах,  за своїм спектральним складом має наближатися до природного;

не створювати небезпечних та шкідливих факторів (небезпеку ураження струмом, пожежо- та вибухонебезпечність);

бути надійним, простим в експлуатації та економічним.

Суміщене освітлення

Суміщене освітлення приміщень виробничих будинків слід передбачати:

для виробничих приміщень, в яких виконуються роботи І-III розрядів;

для виробничих та інших приміщень у випадках, коли за умов технології, організації виробництва або клімату в місці будівництва необхідні об'ємно-планувальні рішення, які не дозволяють забезпечити нормоване значення КПО (багатоповерхові будинки великої ширини тощо), а також у випадках, коли техніко-економічна доцільність суміщеного освітлення порівняно з природним підтверджена відповідними розрахунками;

відповідно до нормативних документів з будівельного проектування будинків і споруд окремих галузей промисловості, затверджених в установленому порядку.

Суміщене освітлення приміщень житлових, громадських і допоміжних будинків допускається передбачати у випадках, коли це потрібно за умов вибору раціональних об'ємно-планувальних рішень за винятком житлових кімнат та кухонь житлових будинків і гуртожитків, віталень і номерів готелів, спальних приміщень санаторіїв і будинків відпочинку, групових і гральних дитячих дошкільних закладів, палат лікувально-профілактичних установ.

Загальне (незалежно від прийнятої системи освітлення) штучне освітлення виробничих приміщень, призначених для постійного перебування людей, повинно забезпечуватися розрядними джерелами світла.

Застосування ламп розжарювання допускається в окремих випадках, коли за умов технології, середовища або вимог до оформлення інтер'єра використання розрядних джерел світла неможливе або недоцільне.

6.10.3.3. Нормовані значення КПО для виробничих приміщень повинні прийматися як для сумі­щеного освітлення за таблицею 1 та додатком И ДБН.В.2.5-28-2006.

Природне освітлення

Приміщення з постійним перебуванням людей повинно мати, як правило, природне освітлення. Без природного освітлення допускається проектування приміщень, які визначені державними будівельними нормами на проектування будинків і споруд, нормативними документами з будівельного проектування будинків і споруд окремих галузей промисловості, затвердженими в установленому порядку, а також приміщення, розміщення яких дозволено в підвальних поверхах будинків. 

Природне освітлення поділяється на бокове, верхнє і комбіноване (верхнє і бокове).

Бокове природне освітлення - природне освітлення приміщень крізь світлові прорізи у зовнішніх стінах.

Верхнє природне освітлення - природне освітлення приміщень крізь ліхтарі, світлові прорізи , у місцях перепаду висот будинку.

Комбіноване природне освітлення - поєднання верхнього і бокового природного освітлення. 

Коефіцієнт природної освітленості (КПО) - відношення природної освітленості, яка ство­рюється в деякій точці заданої площини всередині приміщення світлом неба (безпосереднім або після відбивання), до одночасного значення зовнішньої горизонтальної освітленості, яка створюється світлом повністю відкритого небосхилу; виражається у відсотках

При двосторонньому боковому освітленні приміщень різного призначення нормоване значення КПО повинно бути забезпечено в розрахунковій точці в центрі приміщення на перетині вертикальної площини характерного розрізу і робочої поверхні.

У виробничих приміщеннях глибиною до 6 м при односторонньому боковому освітленні нормується мінімальне значення КПО в точці, розташованій на перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення і умовної робочої поверхні на відстані 1м від стіни або лінії максимального заглиблення зони, найбільше віддаленої від світлових прорізів.

 У виробничих приміщеннях глибиною до 6 м при односторонньому боковому освітленні нормується мінімальне значення КПО в точці, розташованій на перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення і умовної робочої поверхні на відстані 1м від стіни або лінії максимального заглиблення зони, найбільше віддаленої від світлових прорізів.

У великогабаритних виробничих приміщеннях глибиною більше ніж 6 м при боковому освіт­ленні нормується мінімальне значення КПО в точці на умовній робочій поверхні, віддаленій від світлових прорізів:

на 1,5 м висоти від підлоги до верху світлових прорізів для зорової роботи І - IV розрядів;

на 2 м висоти від підлоги до верху світлових прорізів для зорової роботи V - VII розрядів;

на 3 м висоти від підлоги до верху світлових прорізів для зорової роботи VIII розряду.

При верхньому або комбінованому природному освітленні приміщень різного призначення нормується середнє значення КПО в точках, розташованих на перетині вертикальної площини характерного розрізу приміщення і умовної робочої поверхні (або підлоги). Перша і остання точки приймаються на відстані 1 м від поверхні стін (перегородок) або осі колон.

Допускається розподілення приміщень на зони з боковим освітленням (зони, які примикають до зовнішніх стін з вікнами) і зони з верхнім освітленням. Нормування та розрахунок природного освітлення в кожній зоні проводиться незалежно одне від одного.

У виробничих приміщеннях із зоровою роботою І-ІІІ  розрядів слід використовувати сумі­щене освітлення. Допускається застосовувати верхнє природне освітлення у великопрогонових складальних цехах, де роботи виконуються в значній частині об'єму приміщення на різних рівнях підлоги і на різноорієнтованих у просторі робочих поверхнях. При цьому нормовані значення КПО приймаються для розрядів І, II, III відповідно 10; 7; 5 %.

Розрахунок КПО проводиться з урахуванням середньозважених коефіцієнтів відбивання внутрішніх поверхонь приміщень без урахування меблів, устаткування, озеленення та інших заті­нюючих предметів, а також при 100 % використанні світлопрозорих заповнень у світлопрорізах. Розрахункові значення КПО слід округляти до десятих часток.       Розрахункові значення середньозваженого коефіцієнта відбивання внутрішніх поверхонь приміщення слід приймати 0,50 в громадських, 0,40 в житлових і 0,30 у виробничих приміщеннях.

6.10.2.12. При розрахунку природного освітлення приміщень в умовах існуючої забудови слід приймати коефіцієнт відбивання будівельних і облицювальних матеріалів для фасадів протилежних будинків (без засклених прорізів фасаду)

Значення світла для працездатності та здоров'я людини.

За своєю природою світло - це видиме випромінювання електромагнітних хвиль довжиною від 380 до 780 нм (1 нм дорівнює 10~9 м).

Під час здійснення будь-якої трудової діяльності втомлюва­ність очей, в основному, залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове сприйняття.

 Для створення оптимальних умов зорової роботи слід врахову­вати не лише кількість та якість освітлення, а й кольорове оточен­ня. Діючи на око, випромінювання, що мають різну довжину хвилі, викликають відчуття того або іншого кольору. Межі довжини хвиль  при колір­них смугах наступні:

фіолетовий  -	380-450 нм;
синій            -	450-480 нм;
зелений        -	510-550 нм;
жовтий         -	575-585 нм;
оранжевий   -	585-620 нм;
червоний      -	620-760 нм

Для ока людини найбільш відчутним є жовто-зелене випроміню­вання із довжиною хвилі 555 нм. Спектральний склад світла впли­ває на продуктивність праці та психічний стан людини. Так, якщо продуктивність людини при природному освітленні прийняти за 100%, то при червоному та оранжевому освітленні (довжина хвилі 600...760 нм ) вона становить лише 76%. При надмірний яскравості джерел світла та оточуючих предметів може відбутися засліплення робітника. Нерівномірність освітлення та неоднакова яскравість оточуючих предметів призводять до частої переадаптації очей під час виконання роботи і, як наслідок цього, — до швидкого втом­лення органів зору. Тому поверхні, що добре освітлюються, краще фарбувати в кольори з коефіцієнтом відбивання 0,4-0,6, і, бажа­но, щоб вони мали матову або напівматову поверхню.

 Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути трьох видів:

природне – освітлення приміщень світлом неба  (прямим або відбитим)  яке проходить крізь світлові прорізи в зовнішніх огороджуючих конструкціях;

штучне - здійснюється штучними джерелами світла (лампами розжарювання або газорозрядними) і призначене для освітлення приміщень у темні години доби, або таких приміщеннь, які не мають природного освітлення;

суміщене - одночасне поєднання природного і штучного освітлення.

Основним документом, який регламентує норми освітлення є  ДБН.В.2.5-28-2006 “Природне і штучне освітлення”. Норми поширюються на проектування освітлення територій, приміщень нових та існуючих, що  підлягають реконструкції, будівель і споруд різного призначення, місць виконання робіт на відкритих просторах, територій промислових та сільськогосподарських підприємств, залізничних колій площ підприємств, зовнішнього освітлення міст, поселень та сільських населених пунктів. Проектування пристроїв місцевого освітлення, які постачаються комплектно зі станками, машинами і виробничими меблями, слід також виконувати відповідно до цих Норм. ДБН.В.2.5-28-2006  не поширюються на проектування освітлення підземних виробок, морських і річкових портів, аеродромів, залізничних станцій та їх колій, спортивних споруд, лікувально-профілактичних закладів, приміщень для зберігання сільськогосподарської продукції, розміщення рослин, тварин, птиці, а також на проектування спеціального технологічного і охоронного освітлення при засто­суванні технічних засобів охорони.

 На базі цих норм розробляються галузеві норми освітлення, які враховують специфічні особ­ливості технологічного процесу і будівельних рішень будівель і споруд галузі, які погоджуються і за­тверджуються відповідно до чинного порядку.

 В залежності від характеристики зорової роботи ( від об’єкта розрізнення) встановлено 8 розрядів зорової роботи, а саме:

I  - найвищої точності;

II - дуже високої точності;

III - високої точності;

IV- середньої точності;

 V- малої точності;

VI - груба (дуже малої точності);

VII- робота з матеріалами, які світяться і виробами в гарячих цехах;

VIII - загальне спостере­ження за ходом ви­робничого процесу.

 В нормах наведені вимоги та допустимі значення освітлення для приміщень промислових підприємств:

для штучного освітлення при системі комбінованого і загального освітлення;

природного освітлення (значення коефіцієнта природної освітленості (КПО) при природному освітленні (верхньому та боковому) та суміщеному (при верхньому або комбінованому освітленні та при боковому);

 допустимі показники осліпленості і коефіцієнта пульсації освітленості.

Нормовані показники освітлення загальнопромислових приміщень і споруд наведені в додатку И ДБН.В.2.5-28-2006.

Нормовані показники для основних приміщень громадських, житлових і допоміжних споруд наведені в додатку К  ДБН.В.2.5-28-2006.

 Штучне і суміщене освітлення слід проектувати з урахуванням вимог до ультрафіолетового випромінювання згідно з чинними нормативними документами, затвердженими МОЗ України.

Лекція 4. Виробничий шум, вібрація, ультразвук. Іонізуючі та електромагнітні випромінювання. (Укладач: Бібік С. І.)

Вібрація

Вібрація — це механічні коливання пружних тіл або коливаль­ні рухи механічних систем. Для людини вібрація є видом ме­ханічного впливу, який має негативні наслідки для організму.

Причиною появи вібрації є незрівноважені сили та ударні процеси в діючих механізмах. Створення високопродуктивних потужних машин і швидкісних транспортних засобів при одно­часному зниженні їх матеріалоємності неминуче призводить до збільшення інтенсивності і розширення спектру вібраційних та віброакустичних полів. Через вібрацію збільшуються динамічні навантаження в елементах конструкцій, стиках і сполученнях, знижується несуча здат­ність деталей, ініціюються тріщини, виникає руйнування об­ладнання. Усе це приводить до зниження строку служби устат­кування, зростання імовірності аварійних ситуацій і економіч­них витрат

Дія вібрації визначається інтенсивністю коливань, їх спектральним складом, тривалістю впливу та напрямком дії. У якості характеристики інтенсивності використовують середньоквадратичні або амплітудні значення віброприскорення, віброшвидкості або віброзміщення.

За способом передачі на тіло людини розрізняють загальну та локальну (місцеву) вібрації.

Загальна вібрація це та, яка діє на все тіло, а локальна втягує у коливальні рухи лише окремі частини тіла (руки, ноги).

Локальна вібрація передається через руки працюючих при контакті з ручним механізованим інструментом, органами керування машинами і обладнанням, деталями, які обробляються та ін.

Загальну вібрацію  поділяють на такі категорії:

Категорія 1 — транспортна вібрація, яка діє на людину на робочих місцях самохідних та причіпних машин, транспортних засобів під час руху по місцевості, агрофонах і дорогах (в тому числі при їх будівництві). До джерел транспортної вібрації відносять, наприклад, трактори сільськогосподарські та промис­лові, самохідні сільськогосподарські машини; автомобілі вантаж­ні (в тому числі тягачі, скрепери, грейдери, котки та ін.); сніго­прибирачі, самохідний гірничошахтний рейковий транспорт.

Категорія 2 — транспортно-технологічна вібрація, яка діє на людину на робочих місцях машин з обмеженою рухливістю та таких, що рухаються тільки по спеціально підготовлених поверх­нях виробничих приміщень, промислових майданчиків та гірни­чих виробок. До джерел транспортно-технологічної вібрації від­носять, наприклад, екскаватори (в тому числі роторні), крани промислові та будівельні, машини для завантаження мартенівських печей (завалочні), гірничі комбайни, самохідні бурильні ка­ретки, шляхові машини, бетоноукладачі, транспорт виробничих приміщень.

Категорія 3 — технологічна вібрація, яка діє на людину на робочих місцях стаціонарних машин чи передається на робочі місця, які не мають джерел вібрації. До джерел технологічної вібрації відносяться, наприклад, верстати та метал о-деревооброб­не, пресувально-ковальське обладнання, ливарні машини, елект­ричні машини, окремі стаціонарні електричні установки, насосні агрегати та вентилятори, обладнання для буріння свердловин, бу­рові верстати, машини для тваринництва, очищення та сортуван­ня зерна (у тому числі сушарні), обладнання промисловості буд­матеріалів (крім бетоноукладачів), установки хімічної та наф­тохімічної промисловості і т. ін.

Загальну технологічну вібрацію за місцем дії поділяють на такі типи:

на   постійних   робочих   місцях   виробничих   приміщень підприємств;

на робочих місцях складів, їдалень, побутових, чергових та інших виробничих приміщень, де немає джерел вібрації;

на робочих місцях заводоуправлінь, конструкторських бюро, лабораторій, учбових пунктів, обчислювальних центрів, медпунктів, конторських приміщень, робочих кімнат та інших приміщень для працівників розумової праці.

За джерелом виникнення локальну вібрацію поділяють на та­ку, що передається від:

ручних машин або ручного механізованого інструменту, ор­ганів керування машинами та устаткуванням;

ручних інструментів без двигунів (наприклад, рихтувальні молотки) та деталей, які оброблюються.

За напрямком дії загальну та локальну вібрації характеризу­ють з урахуванням осей ортогональної системи координат.

За часовими характеристиками загальні та локальні вібрації поділяють на:

• постійні, для яких величина віброприскорення або віброшвидкості змінюється менше ніж у 2 рази (менше 6 дБ) за робочу  зміну;

• непостійні, для яких величина віброприскорення або віброшвидкості змінюється не менше ніж у 2 рази (6 дБ і більше) за ро­бочу зміну.

Гігієнічна оцінка і нормування загальної вібрації проводиться у частотному діапазоні від 0,8 до 80 Гц, локальної – від 8 до 1000 Гц.

За частотами вібрації поділяються на низькочастотні 8...16 Гц; середньочастотні  31,5...63 Гц і високочастотні 125...1000 Гц – для локальних вібрацій. Відповідно для загальних вібрацій ці піддіапазони становлять: 0,8...6,3; 8...25; 31,5...80 Гц.

середньочастотна нерезонансна – 31...50 Гц; високочастотна – понад 50 Гц.

Вплив вібрації на людину

Вплив вібрації на людину залежить від параметрів вібрації, напрямку її дії, місця прикладення, тривалості впливу, а також від індивідуальних особливостей людини. При оцінці вібраційного впливу потрібно враховувати, що ко­ливальні процеси притаманні живому організму. В основі серце­вої діяльності і кровообігу та біострумів мозку лежать ритмічні коливання. Внутрішні органи людини можна розглядати як коли­вальні системи з пружними зв'язками. Частоти їх власних коли­вань лежать у діапазоні 3...6 Гц. Частоти власних коливань пле­чового пояса, стегон і голови щодо опорної поверхні (положення стоячи) складають 4...6 Гц, голови щодо пліч (положення сидячи) 25..30 Гц.

При впливі на людину зовнішніх коливань (хитавиці, стру­сів, вібрації) відбувається їх взаємодія з внутрішніми хвильо­вими процесами, виникнення резонансних явищ. Так, зовнішні коливання частотою менше 0,7 Гц утворюють хитавицю і пору­шують у людини нормальну діяльність вестибулярного апарата. Інфразвукові коливання (менш 16 Гц), впливаючи на людину, пригнічують центральну нервову систему, викликаючи почуття тривоги, страху. При певній інтенсивності на частоті 6,7 Гц інфразвукові коливання, втягуючи у резонанс внутрішні органи і систему кровообігу, здатні викликати травми, розриви ар­терій, тощо.

Характерними рисами шкідливого впливу вібрації на людину є можливі зміни у функціональному стані: підвищена втома, збільшення часу мо­торної реакції, порушення вестибулярної реакції. Медичними дослідженнями встановлено, що вібрація є подразником пери­феричних нервових закінчень, розташованих на ділянках тіла людини, що сприймають зовнішні коливання. У результаті впливу вібрації виникають нервово-судинні розлади, ураження кістково-суглобної й інших систем організму. Відзначаються, наприклад, зміни функції щитовидної залози, сечостатевої системи, шлунково-кишкового тракту.

Шкідливість вібрації збільшується при одночасному впливі на людину таких факторів, як знижена температура, підвищені рівні шуму, запиленість повітря, тривала статична напруга м'язів і т. ін. Сучасна медицина розглядає виробничу вібрацію як могутній стрес-фактор, що має негативний вплив на психо­моторну працездатність, емоційну сферу і розумову діяльність людини, що підвищує ймовірність виникнення різних захворю­вань і нещасних випадків. Особливо небезпечний тривалий вплив вібрації для жіночого організму. Цей широкий комплекс 

патологічних відхилень, викликаний впливом вібрації на ор­ганізм людини, кваліфікується як віброзахворювання. Серед професійних патологій вібраційна хвороба займає одне з пер­ших місць.

Гігієнічна оцінка вібрації, яка діє на людину у виробничих умовах, здійснюється за допомогою таких методів:

 частотного (спектрального) аналізу її параметрів;

 інтегральної оцінки за спектром частот параметрів, що норму­ються;

 дози вібрації.

Гранично допустимі рівні  вібрації,  вимоги до вимірювань на робочих місцях, наведені в ДСН 3.3.6.039-99 Державні санітарні норми виробничої загальної та локальної вібрації.

 Вимоги цих норм повинні бути враховані у нормативно-технічних документах: стандартах, будівельних нормах, технічних умовах, інструкціях, методичних вказівках та ін., які регламентують конструктивні та експлуатаційні вимоги до вібронебезпечних машин, устаткування, обладнання та інструменту, технологічних процесів і регламентів, зарубіжних виробів.

Заходи щодо захисту від дії вібрації поділяють на технічні, організаційні та лікувально-профілактичні.

До технічних заходів відносять:

зниження вібрації в джерелі її виникнення (вибір на стадії проектування кінематичних і технологічних схем, які знижують динамічні навантаження в устаткуванні).;

зниження діючої вібрації на шляху розповсюдження від джерела виникнення вібропоглинання, віброгасіння, віброізоляція).

До організаційних заходів відносять: 

організаційно-технічні (своєчасний ремонт та обслуговування обладнання за технологічним регламентом, контроль вібрації, дис­танційне керування вібронебезпечним обладнанням);

режим праці та відпочинку, заборона залучення до вібраційних робіт осіб молодших 18 років тощо;

До лікувально-профілактичних заходів відносяться:

медичний огляд;

лікувальні процедури (фізіотерапевтичні процедури, вітаміно-та фітотерапія).

Найбільш важливим напрямом захисту від вібрації є конструк­тивні методи зниження параметрів вібрації машин та механізмів- зменшення діючих змінних сил у конструкції та зміна її па­раметрів.

Для зниження дії вібрації на обладнання та людину використо­вують метод віброізоляції - введення в коливну систему додатко­вого пружного зв'язку, який послаблює передавання вібрації об'єкту, що підлягає захисту. Для віброізоляції машин з верти­кальною збуджуючою силою використовують віброізолюючі опо­ри у вигляді пружин, пружних прокладок (наприклад, гума) та їх комбінації.

У випадках, коли технічними засобами не вдається зменшити рівень вібрацій до норми, передбачають забезпечення працівників індивідуальними засобами захисту. Засоби 

індивідуального захис­ту ЗІЗ можуть застосовуватися як для всього тіла людини, так і окремо для ніг та рук.