Деонтологія

З стародавніх часів і до сьогодні професія лікаря є однією з найбільш гуманних. Це лежить в основі ставлення суспільства до представників цієї професії. Кожна людина впродовж життя хоча б раз мала необхідність звернутися до лікаря і має право сподіватися на гідне, шанобливе ставлення до себе.

Проблемами стосунків між лікарями і пацієнтами займається така наука, як лікарська етика і деонтологія [1, 4].

Етика – це вчення про мораль, її походження і розвиток, правила і норми поведінки людей, їх обов’язкипід час стосунків одного з іншим, з суспільством, ставлення до праці, держави. Це система норм моральної поведінки людей, їх обов’язків щодо суспільства, батьківщини.

Медична етика – це вчення про мораль медпрацівників, їх поведінку, взаємозв’язки з хворими, з колегами, із суспільством [4, 5]. Засновником лікарської етики заслужено вважається Гіппократ, який на підставі багатовікового досвіду медицини систематизував правила медичної етики, що існували на той час. Кодекс моральних норм, обов’язкових для тих, хто вибрав своєю професією лікування людей, містився в його працях “Клятва”, “Про лікаря”, “Про благопристойну поведінку”. Гіппократу належить відомий вислів: “Медицина є найблагородніше зі всіх мистецтв”. Основними принципами медичної етики є такі [7]:

1. Гуманне ставлення до хворого.

2. Не брати участі в діях проти здоров’я хворого.

3. Надання допомоги всім, хто її потребує, незалежно від расової, політичної і релігійної приналежності.

4. Солідарність усіх лікарів у повазі гідності людей, їх боротьбі за мир.

5. Збереження лікарської таємниці.

6. Участь в охороні життя людей від тих чи інших ексцесів, що загрожують їм (наприклад, від забруднення зовнішнього середовища).

7. Недопущення експериментів над людьми.

8. Утримання від вчинків, які можуть принизити гідність професії лікаря. З позицій соціального регулювання медичної діяльності лікарська (медична) етика – це різновид професійної етики, що включає сукупність морально- етичних правил і принципів надання медичної допомоги. Медична етика слугує своєрідною теоретичною основою, обґрунтуванням морально- етичної поведінки медичних працівників [4, 5, 7].

Медична етика вивчає і визначає вирішення різних проблем міжособистісних взаємовідносин з трьох основних напрямів:

– медичний працівник – хворий;

– медичний працівник – здорова людина (родичі);

– медичний працівник – медичний працівник.

Біоетика – це важливе поняття філософського знання [2].

Формування і розвиток біоетики пов’язані з процесами трансформації традиційної етики взагалі, медичної і біологічної етики зокрема. Цей процес зумовлений, перш за все, різко підсиленою увагою до прав людини (в медицині – це права пацієнта, досліджуваного і т. д.) і створенням нових медичних технологій, які призводять до багатьох проблем, що потребують вирішення, як з точки зору права, так і моралі [2].

Складовою частиною медичної етики є деонтологія (від грецьк. deon, deontos – належне; належне + logos – вчення).

Медична деонтологія – це сукупність етичних нормі принципів поведінки медичного працівника при виконанні своїх професійних обов’язків.

Деонтологія – це практичне застосування медичної етики. Вона займається проблемами належної поведінки медика при безпосередньому виконанні своїх професійних обов’язків. Термін “деонтологія” ввів в ужиток англійський філософ І. Бентам у своїй книзі “Деонтологія, або наука про мораль”, де деонтологія розумілась як особиста поведінка індивіда і дещо протиставлялася етиці, яка в загальновизнаному тоді розумінні була соціальним інститутом, що вивчав правильну поведінку людей у суспільстві.

1. Проблеми медичної етики та деонтології

Людина, що вирішила присвятити себе медицині, повинна не тільки оволодіти професією, але й мати особливе вміння спілкуватися, реагувати на чужий біль, бути готовим усе життя невтомно боротися за здоров'я людини.

Навіть цілком засвоївши програму медичного вузу, можна не стати хорошим лікарем, адже знання й вміння не одне й те саме. Сучасному суспільству потрібні лікарі, що поєднують у собі міцні фахові знання з моральними принципами професії.

Порушення правил деонтології може призвести до виникнення такої патології, як ятрогенія – психогенний розлад внаслідок неправильних, необережних висловлювань або дій медичного працівника. Тому важливим принципом є дотримування основного деонтологічного правила – не зашкодити при діагностиці або лікуванні.

Проблеми деонтології в медицині вперше були висвітлені в роботах відомого хірурга-онколога М. М. Петрова, що розкрив зміст деонтології і показав шляхи її розвитку.

Пріоритет серед лікарів у питаннях лікарської етики належить видатному клініцистові С. П. Боткіну, який вперше в практиці російської медицини обґрунтував необхідність створення етичного кодексу російського лікаря.

Широке розповсюдження у медицині має вислів: “Salus aergoti suprema lex” (“Благо хворого – вищий закон”). Цей вислів, без сумніву, містить одну з головних складових, основний принцип медичної діяльності всього етичного напряму в медицині. Відповідно до нього головним правилом, “вищим законом” для лікаря при виконанні ним професійних обов’язків є і повинен бути пріоритет хворого – його благо, його здоров’я.

На сьогодні цей принцип повинен бути затребуваний у процесі медичної законотворчості: правові акти в системі охорони здоров’я мають містити орієнтацію на хворого, на його права та дотримання його законних інтересів. Впродовж тривалого часу етичні положення існували або у вигляді окремих положень і висловів, або у вигляді перекладених і адаптованих праць старо- давніх мислителів: Гіппократа, Галена та інших. На сьогодні лікарі орієнтуються на документи, прийняті в епоху світових інтеграційних процесів у другій по- ловині XX – на початку XXI ст.

В обов’язок лікаря входить надання пацієнту допомоги, незалежно від соціальних та інших ознак. У разі ненадання медичної допомоги лікарем йдеться про юридичну кримінальну відповідальність [6].

Міжнародний кодекс медичної етики, прийнятий Генеральною асамблеєю Всесвітньої медичної асоціації у 1949 p., із змінами і доповненнями 1968, 1983, 1994 pp. – документ, що визначає критерії неетичності в поведінці медичного працівника, а також – обов’язку лікаря у відношенні до хворого і один до одного [3].

2. Етика та деонтологія в роботі лікаря швидкої допомоги

Роботу лікаря швидкої допомоги може виконувати тільки добре підготовлений лікар загального профілю. Лікаря швидкої допомоги готують як фахівця з медицини невідкладних станів, який повинен володіти повним обсягом обов’язкових знань та навичками надання першої медичної допомоги у позалікарняних умовах при будь-яких хворобах, травмах і нещасних випадках.

1. Лікар швидкої допомоги, дивлячись з особливостей його роботи, повинен мати наступні якості:

2.  — міцне здоров’я, достатньо міцну фізичну й психологічну витривалість;

3. — високе почуття оптимізму, яке ґрунтується на достатньо багатому практичному досвіді та гарному знанні свого фаху;

4. — вміння зберегти спокій, зібраність і постійну готовність до рішень нових задач по діагностиці та лікуванню невідкладних патологічних станів у хворих та постраждалих в будь-який час доби;

5. — знання всіх невідкладних станів, які можуть зустрітись на догоспітальному етапі, здатність швидко проводити екстрені лікувальні заходи, вибирати оптимальну тактику;

6. — вміння швидко та легко входити в контакт з будь-яким хворим та його родичами;

7. — здатність зрозуміти хворого, вселити в нього віру в одужання, підтримати його при різних обставинах;

8. — дисциплінованість, скромність, висока порядність;

9. — глибоке знання професійної підготовленості своїх колег та середнього медперсоналу, становлення і постійна підтримка високого авторитету колег, середнього медперсоналу у хворих і їх родичів.

Незважаючи на складність та велику відповідальність практичної діяльності лікаря швидкої допомоги, йому треба чітко дотримувати правила медичної етики та деонтології.

Робота лікаря швидкої допомоги постійно пов’язана з обстеженням і лікуванням великого числа хворих. Саме звідси головне в діяльності лікаря — завоювати довіру пацієнта. Лікар має бути спокійним, ввічливим, не бути зарозумілим та квапливим. В свою чергу хворий буде довіряти лікарю, якщо повірить в його щирість, сумлінність, переконається в його кваліфікованості та якщо він буде відчувати, що лікар його розуміє та відноситься до нього з дружелюбністю.

Лікар швидкої допомоги має розмовляти з недовірливими хворими, які наперед припускають в себе наявність тяжкого та не невиліковного недуга з нотками оптимізму.

Одним з важливих елементів медичної етики є збереження лікарської таємниці. Лікарю швидкої допомоги потрібно періодично нагадувати членам своєї бригади, що професійні розмови після догляду хворого не повинні вестись в приміщені. Про стан здоров’я хворого треба дуже делікатно та коротко  повідомити тільки його самим найближчим родичам.

Виконуючи виклик до хворого, лікар швидкої допомоги ніколи не повинен  робити вигляд, що в нього мало часу, багато інших викликів і він поспішає. Спілкування з хворим має проходити без поспіху, в атмосфері доброзичливості, ініціатором повинен бути лікар, який направляє бесіду в необхідне русло. Відверта розмова допомагає хворому розкритись.

Лікар швидкої допомоги ніколи не повинен приходити у відчай навіть при самих несприятливих умовах. Спираючись на професійну підготовку, він завжди може розраховувати на краще і находити правильний вихід із самих складних обставин.

Володіння такими якостями, як скромність, чесність, повага, взаємна підтримка, дозволяє лікарю швидкої допомоги виконувати всі вимоги медичної деонтології та лікарської етики [8].

3. Деонтологія в онкології

   Онкологія — це особлива галузь медицини, де велике значення має висока професійна підготовка лікаря та вміння його контактувати з хворою людиною. Порушення цієї єдності може погано відобразитися на самопочутті та навіть на долі пацієнта. Онколог повинен жити з постійним почуттям високої моральної відповідальності за долю кожного свого пацієнта, тому вміння здобути безумовну довіру хворого є обов’язковою складовою успішного лікування.

Онкологічний хворий все життя знаходиться на обліку у фахівця. Від ступеня контакту лікаря й хворого залежить своєчасність виявлення рецидивів та метастазів пухлини, коли відповідне лікування може якщо не врятувати, то хоча б продовжити строк життя пацієнта. Особливо серйозні деонтологічні проблеми  виникають перед лікарем в тих випадках, коли хворому проводять лише симптоматичне лікування. Покращення віддалених результатів лікування онкологічних хворих висуває важливе соціальне завдання — повернення хворих до нормального життя і трудової діяльності. Психологічна реабілітація таких хворих також потребує відповідних деонтологічних підходів.

Важливою особливістю деонтології є необхідність постійно боротися проти широко розповсюдженої думки про невиліковність злоякісних новоутворень і неминучу приреченість хворих. У наш час жодне захворювання не викликає у людей такий жах та відчай, як діагноз «рак». Онкологи часто спостерігають тяжкі емоційні реакції на захворювання злоякісними новоутвореннями, психологічно пов’язаними з уявленням про їхню невиліковність. Останнім часом психологічні проблеми в онкології набувають нових рис у зв’язку з успіхами діагностики та лікування. Санітарна освіта населення з правильних деонтологічних позицій повинна виховувати у населення звичку свідомо стежити за своїм здоров’ям і тим самим сприяти виявленню онкологічної, і не тільки, хвороби у зародковому стані. Подібні профілактичні огляди слугують засобом широкої санації населення. Така собі протиракова пропаганда спрямована на подолання страхів перед злоякісними утвореннями та можливістю повного вилікування.

Останні кілька десятиліть багато країн відмовились від практики приховувати від хворого його діагноз, при цьому широко використовують свідчення здорових людей, які позбулися онкологічної хвороби. Водночас хворий має право знати абсолютно все про свою хворобу. Це дає можливість пацієнту усвідомити та оцінити свій стан, прогнози на життя і якнайшвидше розпочати лікування.

Перший візит до лікаря для хворого має особливе значення. Його настрій та налаштування залежать від враження, яке справив лікар. Медична служба у всіх ланцюгах повинна бути організована таким чином, щоб викликати у хворого сприятливе враження і хороші емоції. У цей період можна очікувати на різні реакції від пацієнта. Одні хворі одразу впадають у відчай, паніку та схильні до депресивних станів. Таких хворих більшість. Лікар повинен навіювати хворому віру в успіх лікування. Інші пацієнти не проявляють своїх емоцій, проте під маскою зовнішнього спокою у них може ховатися тяжка психічна реакція на діагноз. Є ще одні хворі, які не вірять у свою хворобу, не лікуються, не ходять до лікаря. З такими хворими лікар повинен проявляти наполегливість, доводити обґрунтованість лікування та обстеження.

Перший діалог з лікарем для хворих має яскраве емоційне забарвлення. Лікар повинен допомогти хворому подолати емоційні переживання, використовуючи всі можливості сучасної психотерапії. Особистий контакт хворого з лікарем — залог благополучного фону для лікування. Сприятливу деонтологічну обстановку створює налагоджений, чітко працюючий колектив лікарів, медсестер і санітарок. Лінія поведінки лікаря відрізняється в залежності від стадії захворювання. Закономірна реакція хворого на свою хворобу є ніби її симптомом. Такі обставини ускладнюють деонтологічний компонент роботи онколога. Ці обставини тісно пов’язані з думкою населення про невиліковність раку. Тому важливе завдання лікаря-онколога є похитнути цю хибну думку не лише у пацієнта, але у населення в цілому. Нерозуміння психології хворого, його страхів, неадекватність поведінки внаслідок хвороби, породжує багато деонтологічних помилок. Насамперед, лікар повинен не тільки правильно визначити тактику лікування, але бути досвідченим психологом, знайти потрібні слова для пацієнта та для його родичів. Розумна, правильно проведена бесіда корисна для хворого та для лікаря, оскільки вона рятує лікаря від скарг і навіть судових справ у разі несприятливих подій. Водночас, неправильна поведінка лікаря обов’язково породжує і скарги, і судові розслідування. Виникнення конфліктів між онкологічним хворим та лікарем є ознакою недотримання лікарями вимог деонтології. Трагедії, які переживають хворі та його родичі — створюють особливу психологічну атмосферу в кабінеті фахівця. Це погіршується тим, що порушення душевного стану пацієнта, його страхи, розпач й гнів являються проявами самої хвороби, які лікар повинен знати та розуміти, намагатися допомогти усіма доступними засобами — від фармацевтичних засобів до психотерапії. Лікарі повинні турбуватися не тільки про рятування життя онкологічного хворого, але й про створення навколо людини позитивної моральної атмосфери.

Професія онколога відноситься до найтяжчих медичних спеціальностей. Лікар-онколог повинен накопичити великий досвід знань в біології, хірургії, променевій терапії, хіміотерапії, імунології та інших дисциплін. Без них йому буде вкрай важко здійснювати оптимальні плани лікування онкологічних пацієнтів. Та найскладнішим для такого фахівця є щоденне спілкування з хворими, яких мучать страхи, сумніви, зневіра та спілкування з близькими їм людьми, які також знаходяться на межі відчаю. Шквал емоцій замикається на лікареві-онкологу, тому від його деонтологічної майстерності залежать не тільки настрій, а інколи й доля багатьох хворих. Це дуже важка праця і вона потребує великого щоденного напруження, але це є необхідним та важливим чинником у роботі фахівця, тому що лікарі дають надію [9,10].

ВИСНОВОК

Деонтологія та медична етика мають неабияке значення у сучасній медичній практиці, адже вони розглядають пацієнта не тільки на рівні «біомеханзму, який треба полагодити», а й порушують питання психологічної та духовної сторони людини. «Благо хворого – вищий закон» - стосується не тільки організму, а й свідомості особистості, враховуючи права та потреби конкретного пацієнту.

Це надзвичайно важлива тема для сьогодення, адже порушують питання сприйняття людини, яка потребує медичного втручання та вводить тенденцію на комплексного сприйняття хворих.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Макеєва Л. А. Теоретичні проблеми лікарської етики і медичної деонтології в умовах сучасної НТР : автореф. дис. к.ф.н. / Л. А. Макеєва. – Л., 1985. – 21 с.

2. Основи законодавства України про охорону здоров’я/// Вiдомостi Верховної Ради (ВВР): Стаття76. Присягалікаря України. – 1993. – №4. – С. 19.

3. Петровский Б. В. Вопросы врачебной этики и современность / Б. В. Петровский // Вестн. Рос. АМН. – 1996. – №11. –C. 3–5.

4. Петровский Б. В. Деонтология вмедицине / Б. В. Петровский. – М. : Медицина, 1988.

5. Седова Н. Конфликты в этической экспертизе / Н. Седова // Международный журнал медицинской практики. – 2006.– №3. – С. 13–15.

6. Углов Б. Г. О врачебном долге / Б. Г. Углов. – К.: Здоро- в’я,1987.–104 с.

7. Про Клятву лікаря : Указ ПрезидентаУкраїни №349 від 15 червня 1992 року.

8. Лікар швидкої допомоги - http://ronmb.org.ua/articles/etika-ta-deontologiya-v-roboti-likarya-shvidkoyi-dopomogi.html

9. Деонтологія в онкологі - http://ronmb.org.ua/articles/dentologiya-v-onkologiyi.html

10. Аймедов К.В. Особистість та міжособистісні відносини онкологічних хворих // Психічне здоров’я. — 2014. — № 3 (разом з №3/4). — С. 40-43.

11