Практикум. Основи загальної психології

5 - прийняття рішення про початок діяльності, про те чи можна рахувати дію завершеною, чи продовжувати, чи осягнута ціль.

6- переборення трудностей.

7- довільний контроль над всіма ланками вольового акту (оцінка).

Воснові вольового акту чи дії лежать мотиви, потреби, бажання, потяги. Характерним для довільних дій є їх цілеспрямованість. Вони нерозривно пов'язані з відображенням мети і засобів її досягнення.

Ознаки довільних дій: 1) наявність прагнення до мети, 2) попереднє уявлення про мету, 3) попереднє рухове уявлення. .

Вибір мети характеризується боротьбою мотивів. Завершення боротьби - це прийняття рішення.

Наміри - це рішення , що мають на увазі програму дій протягом певного часу, чи навіть життя.

Мотив - це те, що зумовлює прагнення людини до даної, а не до будь – якої іншої мети.

Мотиви - це спонукальні причини, що зумовлюють цілеспрямовану діяльність людей.

Генетичне первинною основою мотивації є її 1) первинні і вторинні потреби (в їжі, знаннях).

Через задоволення чи незадоволення потреб виникають певні 2) почуття, емоції. Вони теж спонукають до дій і вчинків. Але не самі по собі.

На основі потреб і почуттів формуються 3) інтереси. Вони теж беруть участь у формуванні мотивів.

Важливими спонуками до діяльності є 4 ідеали людини та її переконання. В залежності від усвідомлення потреби, розрізняють потяги та бажання. Потяги - це мотиви недостатньо усвідомлювані.

Бажання - характеризуються достатнім усвідомленням потреби. Крім того бажання передбачає і шляхи задоволення потреби.

Під вольовим зусиллям розуміють особливий емоційний стан, що супроводжує прийняття рішення та виконання вольового акту.

В результаті вольового зусилля вдається загальмувати дію одних та гранично посилити дію інших мотивів.

Віндивідуальному розрізі - воля, це насамперед влада і контроль над собою, над своїми почуттями, діями.

Вповсякденному житті розрізняють широкий діапазон особливостей волі від сильної волі до слабкої.

Формування вольових якостей – це один з найскладніших процесів праці особистості над собою. Він залежить від багатьох психофізіологічних і соціальних параметрів, наприклад від особливостей нервової системи, переконань людини, від цілей. які вона перед собою ставить, тощо. При цьому йдеться про постійне подолання не лише зовнішніх, об’єктивних, а й внутрішніх, суб'єктивних перешкод. Людина може регулювати свою

діяльність, якщо вона навчилася володіти своїми звичками, інтересами, бажаннями.

Сильна воля хворого інколи навіть може сприяти збереженню знання. Велике бажання жити допомагає хворому не лише подолати біль, а й видужати.

Одним з основних завдань медиків є зміцнення волі пацієнтів, ослаблених хворобою. Вони повинні вміти відволікати пацієнта від важких думок, вселити віру в одужання. Враховуючи при цьому індивідуальні особливості пацієнта і його стан на певний момент. Особливої уваги потребують хворі з порушеннями вольової сфери.

Для вирішення питань про стан потягів і ефекторно-вольової сфери мають: 1) оцінка зовнішності, міміки, пози, поведінки, темпу мовлення, реакції хворого на поставлені питання під час огляду; 2) оцінка суб'єктивних і об'єктивних амнестичних відомостей про життя хворого та його захворювання; 3) аналіз скарг і об'єктивних психологічних і соматоневрологічних ознак захворювання; 4) дані експериментальнопсихологічних, клініко-лабораторних та інших досліджень.

Для оцінки ефекторно-вольової сфери поряд з експериментальнопсихологічними і електрофізіологічними методиками можуть бути використані самооцінка активності та працездатності, дослідження збереження праксису (різноманітних практичних навичок), тремометрія, вимірювання швидкості і точності сенсомоторних реакцій, електроміографія (ЕМГ) тощо.

Контрольні питання

1.Визначення емоцій і почуттів, їх анатомо-фізіологічний субстрат.

2.Класифікація емоцій.

3.Зовнішні та внутрішні ознаки емоцій.

4.Визначення волі, вольові якості особистості.

5.Індивідуальний розвиток і виховання волі.

6.Методи дослідження емоцій і волі.

Завдання для самостійної роботи

1.Дівчина отримавши на екзамені незадовільну оцінку, вибігла зі сльозами з кабінету, у коридорі голосно сварила екзаменатора, заявляючи, що вона нічого не боїться, йде до деканату подавати заяву об залишенні

інституту. Через кілька хвилин заспокоїлася, попросила вибачити її за таку поведінку.

У якому емоційному стані знаходилася дівчина? А. Настрій В. Афект фізіологічний

С. Афект паталогічний Д. Пристрасть Е. Ні одного з них

2.Вкажіть одну з функцій емоцій: А. Інтелектуальна В. Сигнальна С. Фіксаційна Д. Сенсорна Е. Аналітична

3.Вкажіть, що з переліченого є функціями емоцій: А. Сигнальна В. Регуляторна

С. Підкріплююча Д. Компенсаційна Е. Усі перелічені

4.Вкажіть види соціальних емоцій: А. Етичні В. Інтелектуальні С. Естетичні Д. Усі разом

Е. Ні одного з перелічених

5.Молодий чоловік з тривогою чекає результатів обстеження свого батька у онкологічному диспансері. В цей час нічим не може займатися, ―ні на що не підіймаються руки‖. Дізнавшись, що припущення о злоякісній пухлині не підтвердилися, дуже зрадів та за один день переробив стільки роботи, скільки не міг зробити за тиждень.

Як можна охарактеризувати емоцію радості, яку пережив син? А. Низька В. Астенічна С. Стенічна Д. Естетична Е. Афект

А. Переборення труднощів В. Програма дії

С. Виявлення критеріїв успішності дії Д. Прийняття рішення Е. Ціль дії

8 тема: Психологія спілкування. Основи конфліктології

Мета заняття: Знати засоби спілкування, види спілкування та вміти

користуватись нами на практиці.

Зміст заняття:

1.Психологія спілкування

2.Засоби та види спілкування

3.Вплив зовнішніх умов міжособистісного контакту на ефективність спілкування.

4.Основи конфліктології

Інформаційний матеріал

Спілкування - складний, багатоплановий процес встановлення зв'язку між людьми, в ході якого виникає психічний контакт , що проявляється в обміні інформацією, взамовпливі, взаємопереживанні, взаєморозумінні.

Функції спілкування: інформаційно - комунікативна, регуляційне комунікативна, афективне - комунікативна.

У процесі спілкування виділяють такі взаємопов'язані сторони:

комунікативну (полягає в обміні інформацією), інтерактивну (полягає в обміні діями), перцептивну (передбачає взаємосприймання і встановлення взаєморозуміння партнерів спілкування).

Залежно від характеристик партнерів спілкування може бути:

-міжособистісним,

-індивідуально - груповим,

-колективно - індивідуальним,

-груповим.

Комунікативний бік спілкування пов'язаний з виявленням специфіки інформаційного процесу між людьми як активними суб'єктами, тобто з врахуванням відносин між партнерами, їх установок, цілей, намірів, що приводить не тільки до "руху" інформації, але й до уточнення і збагачення тих знань, думок , ідей , якими обмінюються люди. Засобами

комунікативного процесу є різні знакові системи, зокрема мова, а також немовні засоби: міміка, жести, пантоміміка, положення партнерів один відносно іншого, пара- і екстралінгвічні системи (інтонація, немовні вкраплення в мову, наприклад, паузи), система організації простору і часу комунікації, на кінець, система "контакту очима". Важливою характеристикою комунікативного процесу є намір його учасників впливати один на одного, вплинути на поведінку іншого забезпечити свою ідеальну представленість в іншому (персоналізацію), необхідною умовою чого виступає не просто використання єдиної мови, але і однакове розуміння ситуації, в якій відбувається спілкування.

Інтерактивна сторона спілкування уявляє собою побудову загальної взаємодії. Розрізняють декілька типів взаємодії між людьми, перш за все кооперацію та конкуренцію. Абстрактна характеристика цих типів як простої

"згоди" або "конфлікту" приводить до формального описання даного процесу. В цій області проведено ряд досліджень, але формальний характер описання досліджуваних стратегій і той факт, що аналізується взаємодія лише двох людей , перешкоджають використанню отриманих даних при аналізі різних видів взаємодії людей в реальному житті.

Перцептивна сторона спілкування включає в себе процес формування образа іншої людини, що досягається "прочитуванням" за фізичними характеристиками людини його психологічних властивостей і особливостей його поведінки.

Основними механізмами пізнання іншої людини є ідентифікація

(уподоблення) і рефлексія (усвідомлення того, як сприймають суб'єкта пізнання інші люди). В процесі міжособистісного сприйняття і пізнання виникає ряд "ефектів": первинності, недавності (новизни), ореола. Велику роль грає також явище стереотипізації і каузальної атрибуції. Зв'язок спілкування з певним характером відносин між людьми проявляється і при еволюційній регуляції перцептивного процесу, а саме в явище аттракції,

тяготіння.

Розглядаючи три сторони спілкування в цілому є важливою умовою оптимізації сумісної діяльності людей і їх відносин.

Однією із задач соціальної психології є розробка засобів корректування і оптимізації спілкування , розвиток здібностей та навиків спілкування. Серед різних форм навчання мистецтва спілкування суттєве місце займає соціальне

- психологічний тренінг (оволодіння різними формами спілкування з допомогою програм).

Спілкування розглядають також як взаємодію, обмін інформацією,

сприймання одне одного (перцепція), вплив одне на одного.

Взаємодія виявляється у формі почуттів, що огранюють спілкування,

розрізнюють :

-кон'юктивні (зближують людей),

-дизюнктивні (роз'єднують людей).

Інтенсивність виявлення почуттів впливає на ефективність діяльності членів групи і є одним з показників соціальне - психологічного клімату групи.

Всі різновиди взаємодії поділили на 12 різновидів. Їх з'єднали в групи постановки і розв'язання проблеми, а також зону позитивних і негативних емоцій.

Схема Р. Бейлза:

Характеристика спілкування як форми діяльності людини.

Людину оточує не лише предметний світ, а й інші люди. І з тим, і з іншими вона перебуває у безпосередньому взаємоз'язку. Ці взаємини встановлюються і розвиваються через працю, спілкування, навчання, тобто через діяльність. Спільна діяльність неможлива без налагодження контактів між людьми і обміну інформацією, тобто без спілкування. Головною характеристикою спілкування як діяльності є те, що через спілкування людина формує свої стосунки з іншими людьми. Спілкування включає в себе численні духовні і матеріальні форми життєдіяльності людини і є її потребою. Тільки психічно хворі відмовляються від реальних зв'язків з людьми, але при цьому задовольняють свою потребу в спілкуванні за рахунок патологічної фантазії.

Об'єднуючись в малі групи , спілкуючись у процесі спільної діяльності,

люди обмінюються інформацією. Спілкування завжди визначається системою суспільних відносин , але в структурі й динаміці спілкування не можна різко відокремити особисте від громадського. Тому нерозривно пов'язано соціальне та індивідуальне у найважливішому засобі спілкування -

мові, індивідуальним проявом і механізмом якої є мовлення.

Спілкування і мовлення.

Головним засобом спілкування між людьми є слово. Мова - це система знаків, які мають певне значення і використовуються для передавання і зберігання інформації. Мовлення, або словесна мова, належить до мовних знаків, що будуються за певними граматичними правилами.

Немовні знаки - це знаки - символи; знаки копії, система знаків, що регулюють вуличний рух.

Крім словесної (вербальної) мови існує як засіб спілкування ще й невербальна мова (мова жестів, міміки, поз).

Знаки спілкування поділяються на :

• штучних мов - це мова міміки та жестів, телеграфний код, мова спеціальних знаків, що вживаються в фізиці, математиці, мова шифровок,

мова мистецтва)

• природних мов - це слова , речення усного і писемного мовлення.

У своїй діяльності людина використовує різні види мовлення;

• усне монологічне мовлення - це мовлення однієї людини (доповідача,

лектора, оповідача),

•розмовне мовлення (діалогічне) відбувається у формі розмови між двома або кількома особами,

•писемне мовлення використовує письмові знаки і має свої конструктивні особливості,

•внутрішнє мовлення існує тільки в нашому мозку, це мовлення ,

звернення до самих себе.

Функції спілкування.

Функції спілкування різноманітні. Елементарна функція спілкування -

досягнення взаєморозуміння на формальному, попередньому, зовнішньому рівнях. Це може бути посмішка, кивок, жест.

Основними функціями спілкування є соціальні, оскільки ми живемо в суспільстві і виконуємо завдання колективної праці. Ми виконуємо службові функції (начальник , підлеглий, лікар, учень), життєві функції (клієнт,

покупець, сусід), сімейні функції (чоловік, дружина, родичі).

Виконання соціальної функції означає : робити те, що необхідно на даному місці, за даних обставин відповідно до законів, з одного боку, та існуючих звичаїв - з іншого.