Тема 3 заняття 2
.docxТема 3 заняття 2 Становлення і розвиток політичних ідей в Україні.
План
1. "Народні будителі" у Західній Україні.
2. Політологічні ідеї в Україні кінця 19-го і у 20-му столітті.
3. Становлення незалежної держави в Україні.
"Народні будителі" у Західній Україні.
За своєю формою майбутня українська держава мала бути федеративною спілкою слов'янських народів. Найрадикальнішу позицію серед кирило-мефодіївців займав Т. Шевченко. Він послідовно і рішуче домагався повного звільнення українців від самодержавної Росії, проповідував ідею національної революції.
Як український патріот, Франко у своїй творчості чітко виділив національну проблему; він висловився за її демократичне розв'язання, на основі рівноправності націй, гостро засудив марксистський принцип інтернаціоналізму, який веде до „духовного відчуження від рідної нації". І. Франко одним з перших в українській політичній думці сформулював концепцію політичної самостійності України; вона уявлялася мислителеві у вільній федерації народів, як основного гаранта "повної політичної волі і рівності кожної людської одиниці". Франко виступав за зменшення ролі держави, за пряму демократію, що спиратиметься на широке самоуправління народу.
Окремий напрям громадівського руху знайшов своє відображення у творчості М. Грушевського. Він у своїх чисельних дослідженнях уперше в загальних рисах сформулював національну політичну доктрину. Головними її положеннями були: власне бачення історії розвитку людського суспільства, проблеми політичної влади (аналіз джерел, форм та принципів її реал ізації), механізм боротьби за владу та її утримання панівною верхівкою. Національна доктрина М. Грушевського детально проявляється лише в поєднанні з питанням про форму державної організації української нації. Тут Групі евський пройшов певну еволюцію: від ідеї федерації до ідеї національної незалежності й самостійності України.
2. Політологічні ідеї в Україні кінця 19-го і у 20-му столітті.
Розвиток політичної думки в Україні, відродження української національної свідомості проятгом XIX ст. продовжувалися у несприятливих умовах бездержавності, на грунті подальшого загострення соціально-політичних суперечностей. Основними джерелами пробудження національної свідомості з початку століття були українські політичні традиції, національно-народницькі течії. Цьому сприяли також ліберально-просвітницькі тенденції царювання Олександра І та конституційні поступки австрійської монархії, що визріли на тлі західноєвропейської демократії.
У другій половині XIX століття посилився процес консолідації української нації, змінилися суспільно-політичні та культурні зв'язки між східно- і західноукраїнськими землями.
Піднесення політичної активності в українському суспільстві XIX століття винесло на авансцену всеукраїнського національного руху цілу когорту видатних постатей, які започаткували формування концепції української самобутності, створили підґрунтя для політичного визначення нації, вироблення засад національно-визвольної ідеології, скреслили перспективи розвитку українського суспільства.
Українська політична думка XX ст., формуючись на грунті теоретичних надбань попередніх поколінь, зберегла в собі елементи різних ідеологічних напрямків. Представники політичних течій, що виросли нерідко з принципово відмінних ідеологічних засад, під впливом реальних суспільно-політичних процесів, що розгорталися в Україні, дедалі частіше схилялися до висновку, що вирішальним і єдино можливим чинником національного відродження є державна самостійність і політичний суверенітет України.
3. Становлення незалежної держави в Україні.
В умовах Галичини домінуючою силою національно-визвольного руху в ЗО - 50-ті роки стала ОУН, центральним питанням політичної програми якої була боротьба за побудову Самостійної України. Розроблена ОУН політична доктрина націоналізму включала основні принципи організації політичної влади та її типи, визначала етапи державного будівництва.
Значно збагатилася українська політична думка ідеями, народженими дисидентським рухом 60 - 80-хх років, який став завершенням майже вікової духовно-політичної еволюції української інтелігенції, підсумком розвитку її ідейних традиції. В умовах тоталітарного комуністичного режиму з загальної маси інтелігенції виділилася і сформувалася нова демократична еліта, яка контрастувала з традиційною завдяки таким рисам як критика імперської влади, опозиція діючому режимові, відданість ідеї незалежності.
Передбачення, які містилися у вимогах української опозиційно настроєної інтелігенції, були пріоритетними в постановці практично всіх політичних і національних проблем наступних років нашої історії, що передували встановленню державної незалежності України.
24 серпня 1991 року надзвичайна сесія Верховної Ради проголосила повну незалежність держави України. Над будинком Верховної Ради було піднято національний синьо-жовтий прапор.
За формою правління Україна є президентсько-парламентською республікою, що надає великого значення реалізації принципів народного суверенітету і розподілу влади.
Відповіді на контрольні запитання
М. Драгоманов був засновником українського соціалізму.
Українська політична думка литовсько-польської доби найін- тенсивніше розвивалася у Галичині. Вона пройнялася ідеями гуманізму - вченням про людину як визначальну мету і вищу цінність суспільства. Під цим кутом зору Ю. Дрогобич вимагає від прави¬телів забезпечення злагоди між людьми різних суспільних поглядів і віросповідань, дає поради щодо управління державою. Найвищим досягненням С. Оріховського є розробка ідеї природного права.
У козацько-гетьманську добу політична думка поповнилася ідеями державної незалежності, автономії, демократії, волі, правди і справедливості. Козацько-Гетьманська держава своєю появою довела, що народна ініціатива, спираючись на глибокі історичні традиції, у складний переломний період спроможна створити новий життєздатний суспільний лад.
Таким чином виходячи із вище сказаного козацтво було різновидом державного устрою за литовсько-польської доби.