Зачёт
.docx34. Коли обкрадає тік чи збіжжя в ямі, то скільки б не було злодіїв, усім платити по 3 гривні і по 30 кун; коли крадене пропало, то власник може взяти наявне, коли воно (у злодія) буде, а впродовж літа має взяти із злодія по півгривні.
35. Якщо вкрадуть княжого коня і наявного не буде, то платити за нього 3 гривні, а за інших по 2 гривні.
А це плата за худобу
36. За кобилу – 60 кун, а за вола – гривню, за корову – 40 кун, за третяка – 30 кун, за лошицю – півгривні, за теля – 5 кун, за барана – ногату, за жеребця об’їждженого – гривня кун, а за лоша – 6 ногат, – це плата смердом, що платять князівську продажу.
Стягнення кун
38. Коли хто хоче стягнути з іншого куни, а він відмовляється, то проти нього треба виставити свідків, які приймуть присягу, а позивач візьме куни свої. Оскільки не віддав за багато літ, то винуватець має сплатити позивачеві за кривду 3 гривні.
39. Коли купець купцю позичить для купівлі куни чи для торгівлі з іноземцями, то купцю перед свідками кун не брати, свідки йому не потрібні, а сам мусить стати під присягу (клятву), оскільки він відмовляється.
Про поклажі
40. Якщо хто поклажу залишає у кого-небудь, то той, у кого лежав товар, свідка не виставляє. Але коли буде наклеп, що товару було більше, то під присягу має іти той, у кого товар лежав: «стільки у мене поклав», оскільки йому благодіяв і зберігав.
Про відсотки
41. Коли хто куни дав під відсотки, чи мед під надбавку, чи жито під повернення з присягою, то свідків виставляти позивачу, оскільки з ним вирішував, так йому і брати.
Про місячні відсотки
42. Місячні відсотки за мало днів беруть; якщо куни сплачуються в тому ж році, то дають позичальнику куни в третину (40%), а коли місячний відсоток віддано забуттю, свідків не буде, а буде кун З гривні, тоді іти йому по свої куни під присягу, якщо ж буде кун більше, то казати йому на присязі так: «Помилився ти, що ти свідків не брав».
Повний текст джерела:
Практикум по истории СССР с древнейших времен до конца XVIII века. – М.,1976. – С.9–21.
Зразок інтерпретації:
История СССР с древнейших времен до наших дней. – Т.І. – М.,1966. – С.524–525, 534–535;
Смирнов И.И. Очерки социально-экономических отношений на Руси ХІІ-ХІІІ вв. – М.;Л.,1963.
Пам’ятка
до здійснення інтерпретації історичних джерел
Інтерпретацію можна визначити як опозицію констатації. Констатація (наведення дати події, нагадування якогось очевидного історичного факту, цитування висловлювань історичних діячів чи фрагментів текстів, наведення кількісних даних) є прямим повідомленням, в якому історик виконує пасивну роль, нічого не додаючи до себе. Навпаки, інтерпретація є чимось якісно іншим: тут історик виступає активним суб’єктом, він уповні проявляє свої здібності, таланти, ідейні позиції тощо. В ході інтерпретації історик змушує документи чи інші тексти говорити і таким чином перетворює їх на джерело історичних знань. Через процедуру інтерпретації історик доповнює минуле, робить можливим знову пережити і продумати минуле, зрозуміти його краще, ніж його творці і безпосередні учасники, загострює нашу пізнавальну діяльність.
Найчастіше змістом історіографічних інтерпретацій є такі інтелектуальні дії:
– тлумачення, тобто з’ясування того, що ж насправді хотів сказати автор джерела;
– пояснення (з’ясування причин, встановлення причинно-наслідкових зв’язків, порівняння, коментування, періодизація);
– оцінка (відділення важливих подій від другорядних, схвалення чи засудження діячів та їх вчинків, судження щодо успішності чи безрезультатності дій);
– джерелознавчі, історіографічні та філософські екскурси, наукова полеміка.
Змістом інтерпретації в історії є не тільки пояснення, а й щось більше – повне самовираження історика, привнесення в нарратив усієї історикової особистості, його інтелекту, цінностей, громадянської позиції. Інтерпретація – це найцінніша і разом з тим найбільш вишукана частина професійної діяльності історика.
Здійснення інтерпретації здебільшого полягає у виконанні таких операцій:
1. Зовнішня характеристика джерела: авторство, дата виникнення джерела, техніка його виконання, наскільки повно збереглося, характеристика редакцій і списків, місцезнаходження оригіналу.
2. Внутрішня характеристика джерела: мова джерела, міра компетентності і заангажованості автора, особливості його світогляду, перевірка на наявність фальсифікацій.
3. Стислий переказ тексту джерела.
4. Тлумачення неясних місць, термінів, архаїзмів, висловів іноземними чи класичними мовами, застарілих мір ваги, грошових одиниць тощо, біографічні довідки щодо згаданих у тексті осіб.
5. Виділення прямих свідчень джерела.
6. Виділення непрямих свідчень джерела.
7. Загальний висновок: що дає джерело для характеристики минулого.