1

вантажів, то вони називаються місцями незагального користування, до них також відносяться склади і площадки, орендовані або такі, що надані в тимчасове користування відправникам та одержувачам у смузі відведення залізниці. Переважна більшість місць незагального користування має свої під’їзні залізничні колії.

Завантаження вантажів у вагони і контейнери, а також вивантаження з них здійснюється відправниками та одержувачами.

Залізниці можуть брати на себе виконання вантажно-розвантажувальних робіт за договорами з відправниками або одержувачами на місцях загального користування, а також, в деяких випадках, і на під’їзних коліях та інших місцях незагального користування.

Для транспортного обслуговування відправників і одержувачів на місцях загального користування в установленому порядку створюються спеціальні підприємства - механізовані дистанції вантажно-розвантажувальних робіт (МЧ), а на під’їзних коліях – об’єднання підприємств промислового залізничного транспорту (ППЗТ).

До складу вантажно-розвантажувальних операцій входить очищення вагонів після вивантаження з них вантажу.

Після вивантаження деяких вантажів (перелік яких встановлено Правилами) одержувач повинен промити вагони, здійснити їх дезінфекцію, дезактивацію чи дегазацію.

1.1.4 Нормативно-правова база діяльності залізничного транспорту

Діяльність залізничного транспорту регламентується законами України: Закон України “Про транспорт”, прийнятий Верховною Радою України в 1994 році, визначає: загальні правові, економічні та соціальні засади

діяльності єдиної транспортної системи України, основні завдання транспортних галузей щодо задоволення потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях, принципи відповідальності транспортних підприємств за виконання зобов’язань щодо перевезень, за безпеку перевезень і життя людей, збереження вантажів.

Закон України “Про залізничний транспорт”, прийнятий Верховною Радою України в 1996 році, визначає: основні правові і економічні засади діяльності залізничного транспорту України, його роль в економічній і соціальній сфері держави; принципи його відносин з державними і місцевими органами, іншими видами транспорту, всіма галузями економіки, підприємствами, організаціями, установами і громадянами країни, які користуються послугами залізничного транспорту.

При виконанні перевезень вантажів залізниця вступає в певні правові відносини з підприємствами, організаціями, окремими особами. Ці відносини торкаються великого загалу питань і, зокрема, таких, як право відправника пред’явити вантаж до перевезення, обов’язок залізниці перевезти його в установлені терміни і забезпечити повну цілісність та збереження, право вантажовласника на подання для розгляду залізницею претензій, а також позовів до судових органів.

Загальні правові норми, що визначають взаємовідносини різних юридичних осіб, встановлені цивільним законодавством, але вони недостатні для регулювання відносин, що виникають при виконанні перевезень, оскільки вони не відображають специфіку перевізного процесу. Тому виникла необхідність в спеціальних правових нормативних документах, які б регулювали відносини залізниць, з одного боку, та підприємств, організацій і громадян, що користуються залізничним транспортом, з іншого боку.

Таким документом, що визначає обов’язки, права і відповідальність органів залізничного транспорту та організацій і осіб, які користуються ним, є Статут залізниць. Затверджений на урядовому рівні, він є важливим нормативним документом, який регулює правові взаємовідносини і визначає основні завдання та обов’язки сторін під час перевезення. Статут регламентує порядок складання і виконання плану перевезень, основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, експлуатації під’їзних колій, а також відносин залізниць з іншими видами транспорту. Неухильне і точне виконання його вимог є обов’язком залізниць, відправників і одержувачів вантажів.

Якщо прослідити історію статутів залізниць, то необхідно відмітити, що вже з самого початку роботи залізниць загального користування в усіх країнах світу, в тому числі і в царській Росії, діяли окремі правила, які регулювали взаємозв’язки під час перевезення вантажів і поступово набували статусу державних законів.

З 1885 р. вперше в царській Росії став діяти загальний Статут російських залізниць, в якому були зведені основні правила комерційних відносин при залізничних перевезеннях. Він відображав умови суспільних відносин і рівень економіки тих часів.

Після перемоги більшовицької революції у 1920 р. був введений Статут залізниць РРФСР, що відображав економічні умови періоду військового комунізму і громадянської війни. Усі перевізні засоби використовувалися тільки для перевезення вантажів державних підприємств та організацій, а перевезення вантажів, що належали приватним особам, були різко обмежені. Статут залізниць 1922 р. відображав умови нової економічної політики (НЕП).

Подальші перетворення в економіці і планове регулювання перевезень у Радянському Союзі призвели до видання в 1927 р. нового Статуту залізниць. Перевезення найбільш важливих вантажів здійснювалися за попередньо розробленим планом, державним організаціям і підприємствам надавалися пільги при перевезенні.

Введений у дію в 1935 р. Статут залізниць СРСР передбачав більш досконалу систему планування перевезень усіх вантажів. За невиконання плану для залізниць і вантажовідправників була введена матеріальна відповідальність. Матеріальна відповідальність була встановлена також за неефективне використання транспортних засобів відправниками і одержувачами (затримка вагонів під навантаженням та розвантаженням, не повне використання вантажопідйомності і місткості вагонів).

Статут залізниць СРСР 1955 р. відображав зміни в економіці країни в післявоєнний період. У ньому були розвинуті основні положення з планування і раціоналізації перевезень, організації виконання плану, покращення

використання рухомого складу, забезпечення повного збереження вантажів і багажу при перевезенні.

У другій половині ХХ століття на залізничному транспорті Радянського Союзу в організації вантажної і комерційної роботи відбулися великі зміни: широко впроваджувалися нові прогресивні методи організації роботи, концентрація вантажної роботи на опорних станціях, централізована доставка вантажів на станції та вивезення їх зі станцій, коопероване використання технічних засобів станцій і під’їзних колій тощо. Велика частина під’їзних колій була передана залізницям, значно збільшився обсяг вантажнорозвантажувальних робіт, що виконувалися засобами залізниць. Розширилася взаємодія залізниць з іншими видами транспорту. В зв’язку з цим Статут 1955 р. був переглянутий і в 1964 р. введено новий Статут залізниць СРСР, який діяв з окремими змінами і доповненнями до розпаду Союзу РСР.

Із набуттям незалежності України почалася робота над створенням нового Статуту залізниць, який би регулював перевезення пасажирів і вантажів залізничним транспортом нашої держави. Статут залізниць України був введений у дію постановою Кабінету Міністрів 6 квітня 1998 р. № 457.

Нині діючий Статут залізниць України включає 137 статей, об’єднаних у сім розділів.

Урозділі 1 “Загальні положення” (ст.ст.1-6) викладені завдання органів залізничного транспорту, а також міністерств і відомств, підприємств, організацій – відправників і одержувачів вантажів, визначена сфера дії Статуту, встановлено порядок розробки і затвердження Правил перевезень вантажів і Технічних умов навантаження і кріплення вантажів.

Урозділі 2 “Вантажне господарство. Пристрої для обслуговування пасажирів” (ст.ст.7-16) викладені основні вимоги до вантажного і пасажирського господарства станцій, визначено порядок відкриття і закриття їх для виконання комерційних операцій, а також порядок розглядання скарг і пропозицій пасажирів, відправників і одержувачів вантажів.

Урозділі 3 “Планування та організація перевезень вантажів” (ст. ст.17-63) наведені положення про складання і організацію виконання планів перевезень, визначені права начальників залізниць, дирекцій і станцій в питаннях планування, виконання та зміни планів, викладені обов’язки залізниць, вантажовідправників і вантажоодержувачів при виконанні комерційних операцій, прийманні та видачі вантажів, транспортно-експедиційному обслуговуванні.

Розділ 4 “Залізничні під’їзні колії”(ст.ст.64-78) присвячений основним умовам експлуатації під’їзних колій, вимогам до їх технічної оснащеності, в ньому зазначені умови і порядок укладання договорів про експлуатацію, подачу

іприбирання вагонів, визначені порядок примикання під’їзних колій і вимоги до їх будівництва та реконструкції.

Урозділі 5 “Перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні за участю залізниці та інших видів транспорту” (ст.ст. 79-99) встановлені основні вимоги і норми перевезень вантажів у прямих змішаних сполученнях за участю залізничного та інших видів транспорту, умови приймання до перевезення і видачі вантажів, передачі їх в пунктах перевалки, порядок планування і

розрахунків, відповідальність сторін за невиконання установлених обов’язків щодо обсягів перевалки і збереження вантажів.

Урозділі 6 “Перевезення пасажирів, багажу і пошти” (ст.ст.100-107) викладені обов’язки залізниць щодо організації перевезень пасажирів, багажу і пошти.

Розділом 7 “Відповідальність залізниці, вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів. Акти, претензії, позови” (ст.ст.105-137) регламентуються основні положення про відповідальність сторін за невиконання плану перевезень, за втрату, нестачу, псування і пошкодження вантажів, прострочення їх доставки, за користування вагонами і контейнерами.

Уцьому розділі встановлюється порядок складання актів, пред’явлення претензій та позовів.

Дія Статуту розповсюджується на всі види перевезень вантажів, пасажирів, багажу та пошти залізницями, що входять до залізничної мережі України.

Статут містить тільки основні принципові положення і правові норми, які відносяться загалом до всіх перевезень. Передбачити всю різноманітність конкретних умов і особливостей перевезень окремих вантажів у ньому не можливо. Тому в розвиток тих чи інших його статей видаються нормативні документи, які деталізують його положення.

Увідповідності зі Статутом Міністерство транспорту і зв’язку України (далі – Мінтранс) видає Правила перевезень вантажів (далі – Правила), Технічні умови навантаження і кріплення вантажів (Технічні умови), тарифні керівництва №1 і №4, Правила перевезення пасажирів і багажу. Ці документи розробляються в порядку, передбаченому ст. 5 Статуту, після погодження з Державним комітетом регуляторної політики та підприємництва затверджуються наказом Мінтрансу і реєструються в Міністерстві юстиції України.

Правила і Технічні умови, тарифи, а також всі зміни та доповнення, що вносяться до них, публікуються в збірниках правил перевезень і тарифів залізничного транспорту України, які видаються Укрзалізницею і є обов’язковими для всіх залізниць, вантажовідправників та вантажоодержувачів.

Опубліковані в збірниках правил перевезень і тарифів зміни та доповнення обов’язково повинні вноситися в усі робочі примірники Правил, Технічних умов і тарифних керівництв шляхом вклейок або виправлення тексту. Керуватися невиправленими примірниками забороняється.

Крім Правил перевезень, Технічних умов і тарифних керівництв на залізничному транспорті діють службові та посадові інструкції. До таких інструкцій належать Інструкція прийомоздавальника вантажу, Інструкція з ведення станційної комерційної звітності, Інструкція з перевезення негабаритних і великовагових вантажів, Інструкція комерційним ревізорам залізниць з організації контрольно-ревізійної роботи, Інструкція про порядок застосування засобів ваговимірювальної техніки на залізничному транспорті України та інші.

Необхідно зазначити, що Статутом регулюються перевезення в межах України, перевезення в міжнародних сполученнях регулюються міжнародними угодами.

Контрольні питання до теми 1.1

1.Охарактеризувати перевізний процес і його основні складові елементи.

2.Як класифікуються вантажі за характером і способами транспортування?

3.Дати визначення відправки. Як класифікуються вантажні перевезення і відправки?

4.Навести класифікацію вантажно-розвантажувальних робіт. Пояснити суть прямого варіанту, елементної і комплексної механізації вантажнорозвантажувальних робіт.

5.Охарактеризувати місця загального і незагального користування. Які об’єкти вантажної роботи вони включають?

6.Які основні закони регулюють роботу транспортної системи України і залізничного транспорту зокрема?

7.Коротко освітити історію створення і соціально-економічний характер статутів залізниць на всіх етапах розвитку залізничного транспорту України.

8.Охарактеризувати суть і зміст діючого Статуту залізниць України.

9.Які нормативні документи видані і діють у відповідності зі Статутом залізниць України?

10.Яким чином вносяться зміни та доповнення до Статуту залізниць України, Правил перевезень, тарифних керівництв, Технічних умов навантаження і кріплення вантажів?

1.2 Управління вантажною та комерційною діяльністю

Основною організаційною ланкою на залізничному транспорті є залізниця.

Стаття 1 Статуту залізниць України

Основні терміни

Міністерство транспорту та зв’язку України – керівний орган в складі Кабінету Міністрів України, який здійснює загальне керівництво всіма видами транспорту, координацію їх роботи в єдиній транспортній системі, проводить державну політику в розвитку транспортних галузей країни.

Укрзалізниця (Державна адміністрація залізничного транспорту України) – центральний керівний орган, який здійснює загальне керівництво залізничним транспортом нашої країни, направляє, координує і контролює діяльність залізниць.

Залізниця (Державне територіальне і галузеве об’єднання, керівний орган – Управління залізниці) – це найбільша адміністративно-територіальна одиниця залізничного транспорту і одночасно комплексне виробничогосподарське підприємство, яке має необхідні транспортні технічні засоби та служби спеціалістів, що експлуатують ці засоби й організовують перевезення пасажирів і вантажів. Залізниця є юридичною особою. Залізниці складають єдину залізничну мережу України.

1.2.1 Основні принципи і структура управління залізничним транспортом

Для забезпечення безперервності та безперебійності перевізного процесу необхідна чітка і злагоджена робота всіх ланок і підрозділів транспорту. В основу організації транспортного процесу покладено два найважливіших принципи: планування і централізація управління.

Планування дозволяє повніше і продуктивніше використовувати технічні засоби залізничного транспорту, створює умови для рівномірної та ритмічної роботи, чітких і злагоджених дій усіх підрозділів і працівників, пов’язаних із перевізним процесом.

Централізація управління перевізним процесом, тобто підпорядкування нижчих ланок вищим, дозволяє направляти і зосереджувати зусилля численних підрозділів та працівників залізничного транспорту на забезпечення перевізного процесу.

Управління залізничним транспортом характеризується централізацією керівництва з наданням великих прав і самостійності в рішенні задач лінійним підрозділам. Воно побудовано за територіально-виробничим принципом.

За територіальним принципом вся залізнична мережа України поділена на залізниці (державні територіальні галузеві об’єднання), а останні - на дирекції залізничних перевезень, у складі яких знаходяться лінійні виробничі одиниці – залізничні станції, інші підрозділи залізниці.

Загальне управління всією роботою залізничного транспорту здійснює Державна адміністрація залізничного транспорту (Укрзалізниця), керівником якої є Генеральний директор (телеграфний шифр – Ц), на залізниці – Управління залізниці на чолі з начальником залізниці (Н), а в межах дирекції залізничних перевезень – начальник дирекції (ДН).

У складі Укрзалізниці є головні управління та управління, кожне з яких керує окремою сферою діяльності залізничного транспорту, в Управлінні залізниці – відповідні служби та відділи. Усі лінійні господарські підприємства в своїй експлуатаційній діяльності за виробничим принципом підпорядковуються службам залізниці, а служби – відповідно головним управлінням Укрзалізниці.

Основні завдання Укрзалізниці полягають у забезпеченні:

•формування державної політики на залізничному транспорті, визначення стратегії розвитку галузі, розробки і реалізації транспортних програм;

•найбільш повного задоволення потреб економіки і населення у перевезеннях із найменшими затратами матеріальних та трудових ресурсів;

•формування тарифної політики, організації участі на внутрішньому і зовнішньому ринках транспортних послуг;

•організації високоефективного і раціонального використання технічних засобів транспорту, утримання їх в постійній справності;

•запровадження новітньої техніки і прогресивних транспортних технологій;

•виконання державних завдань з комплексного розвитку всіх галузей економіки і оборонних потреб держави;

•створення на залізницях умов для безперебійного і безпечного руху поїздів, доставки вантажів із забезпеченням цілісності та в установлені строки, безпечного і комфортного проїзду пасажирів та сервісного їх обслуговування на станціях та в поїздах.

Залізниць на Україні шість: Донецька (місце знаходження Управління – м. Донецьк), Придніпровська (місце знаходження Управління – м. Дніпропетровськ), Південна (місце знаходження Управління – м. Харків), Південно-Західна (місце знаходження Управління – м. Київ), Львівська (місце знаходження Управління – м. Львів) і Одеська (місце знаходження Управління

–м. Одеса).

В Управлінні залізниці розробляються плани перевезень вантажів і пасажирів, складається графік руху поїздів, здійснюється оперативне керівництво експлуатаційною роботою. Управління залізниці здійснює єдину технічну політику, удосконалює технологічні процеси, запроваджує нові технічні засоби і технології, виконує централізовані розрахунки за перевезення, наглядає за правильним застосуванням цін і тарифів, складає зведені баланси підпорядкованих підприємств, здійснює контроль за виробничою і господарською діяльністю цих підприємств.

Дирекція залізничних перевезень здійснює оперативне керівництво експлуатаційною роботою на дільницях, які знаходяться в межах дирекції. На залізниці дирекцій може бути 4–5. Це основна експлуатаційна ланка залізниці, має самостійний баланс. Основні завдання дирекції залізничних перевезень – це організація руху поїздів на дільницях за графіком, виконання технічних нормативів експлуатаційної роботи і планів формування поїздів, організація вантажної і комерційної роботи, контроль за виконанням Статуту залізниць України і Правил перевезень, ПТЕ і інструкцій, інших нормативних документів. У своєму штаті дирекції залізничних перевезень мають, як правило, функціональні відділи або сектори (перевезень, комерційної роботи, технічний та інші).

Залізнична станція – це лінійна виробнича одиниця залізничного транспорту. Керує роботою станції її начальник (ДС).

Основні завдання організації роботи станції:

•виконання плану перевезень;

•приймання, навантаження, вивантаження, зважування, зберігання і видача вантажів;

•забезпечення цілості вантажів і рухомого складу;

•підготовка вагонів до навантаження;

•сортування дрібних відправок;

•оформлення перевізних документів і проведення розрахунків за перевезення;

•приймання, відправлення і пропуск поїздів;

•формування і розформування поїздів;

•відчеплення і причеплення вагонів до поїздів;

•подача і забирання вагонів на вантажні фронти;

•посадка і висадка пасажирів, обслуговування їх на вокзалі;

•продаж пасажирських квитків;

•інші операції, пов’язані з перевізним процесом.

Від обсягів роботи, характеру і кількості операцій, що виконуються, станції присвоюється відповідний клас.

На станціях починається і закінчується перевізний процес і від роботи станції залежить якість його виконання.

1.2.2 Структура управління вантажними перевезеннями і комерційною роботою

Вантажна і комерційна робота є настільки важливою і об’ємною сферою діяльності залізничного транспорту, що в організаційній і управлінській його структурі виділяється в окрему галузь.

На рис. 1.3 представлена структурна схема управління вантажними перевезеннями на залізничному транспорті.

Комерційною і вантажною роботою на мережі залізниць України керує Головне комерційне управління Укрзалізниці, в межах залізниці – служба комерційної роботи та маркетингу і в межах дирекції залізничних перевезень – комерційний відділ.

Головне комерційне управління Укрзалізниці в своєму штаті має управління і відділи (в залежності від об’єму роботи), служби комерційної роботи і маркетингу управлінь залізниць – відповідні відділи і сектори, а комерційні відділи в дирекціях залізничних перевезень – інженерів, які займаються окремими питаннями організації перевезень вантажів, плануванням і виконанням планів перевезень, розрахунками за перевезення тощо.

На станції вантажною та комерційною роботою керують начальник станції (ДС) та його заступник з вантажної та комерційної роботи (ДСЗМ), начальник вантажного району, завідувач товарної контори.

Контроль за станом комерційної роботи здійснюється ревізорським апаратом: в Головному комерційному управлінні Укрзалізниці – головним комерційним ревізором, у службі комерційної роботи і маркетингу залізниці – дорожнім комерційним ревізором, у дирекції залізничних перевезень – старшим і дільничними комерційними ревізорами, а також фінансовими ревізорами фінансово-економічної служби. У багатьох дирекціях є ревізори холодильного і вагового господарства.

Окремими питаннями вантажної і комерційної роботи займаються і інші служби: служба перевезень (відділи вивантаження, породового навантаження), фінансово-економічна (відділ прибутків), юридична, працівники якої представляють залізницю в судових органах при розгляданні позовів, пов’язаних з порушеннями в процесі перевезень.

Охороною вантажів і пожежною безпекою на залізничному транспорті керує Управління воєнізованої охорони Укрзалізниці (ЦУО), в межах залізниці

– служба воєнізованої охорони (НО), на станціях – воєнізовані загони (НОР)та команди (НОРВ), які організовують охорону вантажів при перевезенні.