- •Психологіч ні типи пацієнтів
- •Вступ
- •Медичні працівники повинні знати відношення пацієнта до своєї хвороби, уміти на дати відповідну
- •Важливо, що спільний інтерес учасників діагностичного і лікувального спілкування формується, як правило, на
- •Враховуючи переважання певних рис в характері, психологи виділяють основні типи людського ставлення до
- •Комунікабельні, у них є широке коло друзів, знайомств, висока збудливість і імпульсивність поведінки.
- •Найважливішим для них є їхній внутрішній світ, їхнє переживання, а зовнішнє оточення є
- •Це пацієнт, що постійно хвилюється. Такі пацієнти відрізняються боязкістю, покірністю, невпевненістю в собі.
- •Поведінка такого хворого відрізняється підвищеною недовірою до діяльності лікаря та його особистості. Такі
- •Такого типу пацієнт намагається щоб на нього звернули увагу як лікарі, так й
- •Такий хворий пригнічений, ізольований від оточуючих, відмовляється від розмови з
- •Цей тип пацієнта надмірно уважний до свого здоров’я, цікавиться аналізами всіх
- •Висновок
- •https://sites.google.com/site/likarnya3/informacia-dla-likariv-1/rizne- cikave-ta-korisne/likar-i-pacient-psihologicni-tipi-pacientiv
- •Page 15
Психологіч ні типи пацієнтів
Призентацію підготувала: Студентка групи ПМ 1 (ден)
Черкаської медичної академії Горяінова Людмила
Вступ
Типи людського ставлення до хвороби
Пацієнти-екстернали
Пацієнти-інтернали
Тривожний пацієнт
Недовірливий пацієнт
Демонстративний пацієнт
Депресивний пацієнт
Невротичний пацієнт(іпохондричний пацієнт)
Використана література
Page 2
Медичні працівники повинні знати відношення пацієнта до своєї хвороби, уміти на дати відповідну психологічну характеристику пацієнту для того, щоб вибрати оптимальний психологічний підхід до пацієнта й тим самим запобігти виникненню ятрогенії.
Бесіда з пацієнтом не повинна обмежуватися лише з’ясуванням скарг і даних анамнезу - вона обов’язково повинна забезпечити дослідження проблеми пацієнта. Лікар повинен визначити, що є основним мотивом візиту до нього пацієнта, а в основі цього лежить вміння спілкуватися, тобто володіння не лише теоретичними аспектами спілкування, а й прикладними, які необхідні в безпосередній практиці діяльності лікаря. Для того, щоб процес взаємин пацієнта і лікаря був ефективним, необхідно пізнати психологічні основи подібної взаємодії: мотиви і цінності лікаря, його уявлення про “ідеального пацієнта”, а також очікування самого пацієнта від поведінки лікаря, процесу діагностики та лікування.
Page 3
Важливо, що спільний інтерес учасників діагностичного і лікувального спілкування формується, як правило, на негативному емоційному фоні, зумовленому тим, що приводом для зустрічі лікаря і пацієнта стає проблема або симптом.
Хворіють, безумовно, всі – ніхто не застрахований ні від застуди, ні від нещасного випадку. Для одних – будь-яка, навіть дріб’язкова хвороба - важкий удар, порушення планів, для інших - улюблене проведення часу (жаліти себе, улюблених, і змусити всіх навколо витися бджолиним роєм), а для третіх – навіть важке захворювання – це можливість щось переосмислити у відносинах з близькими і з собою... Чому ж пацієнти реагують так по-різному?
Page 4
Враховуючи переважання певних рис в характері, психологи виділяють основні типи людського ставлення до хвороби: пацієнти- екстернали та пацієнти-інтернали.
Page 5
Комунікабельні, у них є широке коло друзів, знайомств, висока збудливість і імпульсивність поведінки. У своїх недугах і хворобах здатні звинувачувати зовнішні обставини, долю, випадок. Такі пацієнти зазвичай проявляють агресію і гнів як до лікаря, так і до інших пацієнтів. Основна тактика, яку варто застосовувати лікарю, є встановлення насамперед емоційного контакту з такими пацієнтами, а лише потім переходити до інформаційного
аспекту бесіди.
Page 6
Найважливішим для них є їхній внутрішній світ, їхнє переживання, а зовнішнє оточення є чимось несуттєвим. Такі пацієнти “замкнені в собі”, некомунікабельні, важко адаптуються до перемін зовнішнього оточення, схильні до самоаналізу, переважає недовірливо-скептичний тип спілкування. Для інтерналів немає дрібниць у їх здоров’ї. Провину за втрачене здоров’я і відповідальність за події в своєму житті вони покладають лише на себе. Такі пацієнти надзвичайно відповідальні, виконавчі, вимогливі як до себе, так і до лікаря. У роботі з такими пацієнтами необхідно усі питання обговорювати максимально детально, інакше в пацієнта може виникнути почуття тривоги. Не потрібно економити на часі, проводячи консультацію, тому що темп мислення інтерналів буває сповільненим. Лікар повинен змиритися з цим і бути терплячим, врівноваженим. У даному випадку тактика з пацієнтом повинна бути протилежна до попередньо наведеної, а саме: контакт з таким пацієнтом починати з нейтрального, інформаційного контакту, а вже потім формувати позитивне емоційне ставлення до лікаря.
Page 7
Це пацієнт, що постійно хвилюється. Такі пацієнти відрізняються боязкістю, покірністю, невпевненістю в собі. У них легко виникають різноманітні вегето-судинні реакції (непритомність, підвищення AT) під час проведення діагностичних і лікувальних процедур. З такими пацієнтами дуже важливо проводити відповідну психологічну підготовку перед тією чи іншою процедурою, іноді потрібна допомога медичного психолога.
Page 8
Поведінка такого хворого відрізняється підвищеною недовірою до діяльності лікаря та його особистості. Такі пацієнти до процесу лікування ставляться скептично, з обережністю. Перш ніж погодитися з лікарем, сто раз обдумають, а потім почнуть виконувати його рекомендації. Лікарю необхідно вчасно перебороти бар’єр недовіри і відчуженості пацієнта.
Page 9
Такого типу пацієнт намагається щоб на нього звернули увагу як лікарі, так й інші
пацієнти. Постійно має потребу у визнанні того, що він дійсно хворий, що він відчуває нестерпні муки. Пацієнт показує лікарю, що він вимагає особливої уваги до своєї особистості, перебільшує описи своїх скарг. Під час роботи з таким пацієнтом лікар повинен надати пацієнтові певну частку визнання його “героїзму”, стійкості його характеру.
Page 10